Постанова 4872 № 916/3173/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2024 року м. ОдесаСправа № 916/3173/23 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Колоколова С.І. суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф. Справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бондарця Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 у справі №916/3173/23 за позовом Акціонерного товариства ,,АКЦЕНТ-БАНК" до Фізичної особи-підприємця Бондарця Володимира Миколайовича про стягнення 178 254,02 грн головуючий суддя - Сулімовська М.Б. місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області ВСТАНОВИВ: У липні 2023р. Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі позивач, АТ «Акцент-Банк», Банк) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Бондарця Володимира Миколайовича (далі - відповідач, ФОП Бондарець В.М., позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором №20.39.000000008269 від 30.11.2020 у розмірі 178 254,02 грн станом на 07.05.2023, яка складається з наступного: - 131 927,34 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); - 30 410,83 грн - загальний залишок заборгованості за процентами; - 15 915,85 грн - загальний залишок заборгованості за винагородою. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором №20.39.000000008269 від 30.11.2020 щодо своєчасного і в повному обсязі повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим утворилася, на яку нараховані проценти за користування кредитними коштами та винагорода банку. Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 по справі №916/3173/23 (суддя Сулімовська М.Б.) позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Бондарця Володимира Миколайовича на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" 131927 грн. 34 коп. заборгованості за тілом кредиту, 30410 заборгованості за процентами, 15915 грн. 85 коп. заборгованості за винагородою, 2684 грн. 00 коп. судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час розгляду справи в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем заборгованості, а тому наявні підстави для стягнення основної заборгованості з останнього. Крім того, судом перевірено розрахунки заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість і винагородою банку та встановлено, що такі розрахунки є арифметично правильними, а тому позовні вимоги в цій частині також були задоволені в повному обсязі Не погодившись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець Бондарець Володимир Миколайович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 року у справі №916/3173/23 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову АТ "Акцент-Банк" до ФОП Бондарець В.М. про стягнення 178 254,02 грн відмовити. Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального права та не вірним застосуванням норм матеріального права. Заявник апеляційної інстанції вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність в матеріалах справи виписки по рахунку № НОМЕР_1 щодо зарахування кредитних коштів у розмірі 200 000,00 грн та використання вказаного рахунку відповідачем на цілі встановлені Договором, а також документи, які б підтверджували належність даного рахунку саме ФОП Бондарець В.М. Одночасно в матеріалах справи міститься виписка по рахунку № НОМЕР_1 , разом з тим, з неї вбачається видача Банком кредитних коштів, та їх використання відповідачем. Вказаний рахунок № НОМЕР_1 є рахунком, який відкритий для обслуговування кредиту, на який відповідачем сплачуються кошти, вказані кошти з рахунку № НОМЕР_1 повинні направлятись на рахунки призначені для зарахування поточних відсотків, на рахунок для зарахування прострочених відсотків, на окремі рахунки для зарахування строкової заборгованості по тілу кредиту, на рахунок для зарахування простроченої заборгованості по кредиту та на окремі рахунки призначені для зарахування комісії, винагород та інших платежів по кредиту. Без надання виписок по таким рахункам, неможливо встановити дійсний розмір заборгованості по кредитному договору. А сам по собі розрахунок заборгованості не може бути доказом наявності заборгованості по кредитному договору. Крім того, скаржник вказує, що копія меморіального ордеру, на яку посилається позивач, не містить усіх обов`язкових реквізитів передбачених законодавством, а саме: не містить підпису платника. Тому зазначений документ не може вважатися первинним бухгалтерським документом та належним та допустимим доказом по справі. Водночас до суду не наданий оригінал цього документу чи його належним чином засвідчена копія, а надана лише роздруківка з програм. Виписка, яка надана позивачем не є первинним бухгалтерським документом, оскільки не фіксує факт здійснення господарських операцій (факту надання кредитних коштів) і не складена під час здійснення господарської операції, а тому не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження факту видачі кредитних коштів. Також апелянт вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу, що позивачем не надано доказів, з чого саме складається винагорода за кредитне обслуговування, які саме послуги за вказану винагороду надаються клієнту, а також нарахування винагороди за послуги, що супроводжують кредит. Серед іншого, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції, що як вбачається з умов кредитного договору, строк повернення кредитних коштів встановлено до 27.11.2023 року, разом з тим, вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, позивач відповідачу не направляв. Як вбачається з вимоги, що міститься в матеріалах справи, кредитор просить повернути поточну заборгованість по кредиту. За таких обставин, право на звернення до суду про стягнення усієї заборгованості по кредиту у позивача, на думку скаржника, не настало. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 клопотання фізичної особи-підприємця Бондарця Володимира Миколайовича про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено Фізичній особі-підприємцю Бондарцю Володимиру Миколайовичу строк на апеляційне оскарження; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 року у справі №916/3173/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Бондарця Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 у справі №916/3173/23; розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Бондарця Володимира Миколайовича ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. 12.01.2024 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника позивача Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» надійшов відзив, у якому представник позивача просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 30.11.2020 року між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" (скорочена назва АТ "А-Банк", далі по тексту - Банк, Кредитор, Позивач) та фізичною особою-підприємцем Бондарець Володимиром Миколайовичем (далі по тексту - Позичальник, Відповідач) укладено Кредитний договір №20.39.000000008269 (далі по тексту - Кредитний договір), за умовами якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п.А1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п.А2 цього одговору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п.2.1.2 цього договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені договором терміни. Строковий кредит (далі - кредит) надається банком в безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням (п.1.1. Кредитного договору). Сторонами кредитного договору в розділі "А. Істотні умови кредитування" погоджено надання позичальнику строкового кредиту з лімітом 200 000,0 грн на фінансування поточної діяльності (п.А2. Кредитного договору). У відповідності до п. А3 розділу "А. Істотні умови кредитування" Кредитного договору, термін повернення кредиту 27 листопада 2023р. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з Графіком платежів (Додаток №1 цього Договору). Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування. Згідно ст.ст.212, 651 ЦК України, у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов`язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня від дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов`язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 27 листопада 2023р. Пунктами 2.2.2 - 2.2.3 Кредитного договору передбачені зобов`язання позичальника сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п.4.1, 4.2, 4.3 цього договору та повернути кредит у терміни, встановлені п.п.1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору. За користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п.1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, позичальник сплачує проценти у розмірі, передбаченому п.А.6 цього договору. Сплата процентів за користування кредитом, передбачених п.п.4.1 - 4.2 договору, здійснюється згідно до п.А.8 цього договору. Позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п.А.10 цього договору та винагороду за управління фінансовим інструментом згідно з п.А.11 цього договору (п.п.4.1 - 4.6 кредитного договору). Пунктами А.6, А.10 та А.11 розділу "А. Істотні умови кредитування" кредитного договору передбачено, що: - за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 30,90% річних; - позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми зазначеного у п.А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів; - позичальник сплачує банку винагороду за управління фінансовим інструментом у розмірі 0,00% від суми встановленого у п.А.2 цього договору ліміту; - у випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених п.2.2.13 цього договору, Банк збільшує процентну ставку на 2% річних за кожен випадок невиконання та/або неналежного виконання. У період дії цього договору позичальник зобов`язується щомісячно направляти не менше ніж 100% від загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок у банку (п.2.2.13 Кредитного договору). Сторонами погоджено, що договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, у частині п.4.4 цього договору набуває чинності з моменту підписання цього договору, а в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (п.п.6.1 - 6.2 Кредитного договору). У додатку №1 від 30.12.2020 до Кредитного договору міститься графік погашення з 30.12.2020 по 27.11.20232, що складається з графіків погашення: кредиту, процентів, комісійних винагород. 30.11.2020 Банком видано Позичальнику кредитні кошти в сумі 200 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером №TR.15962550.23530.64999 (а.с.19). Також матеріли справи містять виписку по особовому рахунку відповідача з 30.11.2020 по 07.05.2023. Водночас, відповідач свої зобов`язання за договором в частині погашення кредиту виконував неналежно, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість. 24.04.2023 банк направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості, яка залишена без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом. Станом на 07.05.2023 заборгованість відповідача за даним Кредитним договором становить у розмірі 178 254,02 грн станом на 07.05.2023, яка складається з наступного:131 927,34 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 30 410,83 грн - загальний залишок заборгованості за процентами; 15 915,85 грн - загальний залишок заборгованості за винагородою (а.с. 17-18). Предметом спору у даній справ є майнова вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції погодився із доводами позивача та дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. За положеннями ч.1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України, за якою зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Приписами ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості. Згідно із ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України). Аналізуючи вищенаведені приписи законодавства, судова колегія наголошує на тому, що у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Водночас, за приписами ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Враховуючи презумпцію правомірності договору, колегія суддів звертає увагу, що відповідний кредитний договір сторонами не оскаржувався, тому, він є дійсним. Тобто, жодних обставин, які звільняють сторони від виконання своїх обов`язків за договором не існує. З огляду на матеріали справи вбачається, що між позивачем та відповідачем склалися кредитні правовідносини на підставі укладення між ними кредитного договору № №20.39.0000000082 від 30.11.2020, на виконання яких Банком надано відповідачу кредитні кошти у розмірі 200 000,00 грн. із визначенням графіку їх повернення, який вказаний у додатку №1 до кредитного договору. Станом на 07.05.2023 загальний залишок заборгованості за тілом кредиту становить 131 927,34 грн. Отже, місцевим господарським судом правильно встановлено, що за ФОП Бондарець В.М. рахується заборгованість у загальному розмірі 131 927,34 грн., з урахуванням частково сплачених відповідачем сум. Водночас, судова колегія враховує, що сторонами під час укладення спірного договору кредитування, було погоджено графік погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів та сплати комісійних винагород. При цьому, відповідно до наявного у матеріалах справи графіку погашення кредиту, останнім днем погашення суми кредиту, є 27.11.2023. Таким чином, судова колегія звертає увагу на те, що з урахуванням заявлених позивачем вимог, Банком, крім стягнення простроченої заборгованості за кредитом, також заявлено про стягнення заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість та за винагородою банку у вигляді щомісячної комісії. Як вже було зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У даному випадку колегія суддів звертається до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (пункти 80-87), за змістом яких "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). При цьому, надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України. Також, у даній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що при вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Аналогічна позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 06.07.2023 у справі №916/1575/21. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Пунктами 2.2.2 - 2.2.3 кредитного договору передбачені зобов`язання позичальника сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п.4.1, 4.2, 4.3 цього договору та повернути кредит у терміни, встановлені п.п.1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору. За користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п.1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, позичальник сплачує проценти у розмірі, передбаченому п.А.6 цього договору, п.А.7 цього договору (за винятком випадку реалізації банком права зміни умов цього договору, встановленого п.А.3 цього договору). Сплата процентів за користування кредитом, передбачених п.п.4.1 - 4.2 договору, здійснюється згідно до п.А.8 цього договору. Позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п.А.10 цього договору та винагороду за управління фінансовим інструментом згідно з п.А.11 цього договору (п.п.4.1 - 4.6 кредитного договору). Пунктами А.6, А.10 та А.11 розділу "А. Істотні умови кредитування" кредитного договору передбачено, що: - за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90% річних; - позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми зазначеного у п.А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів; - позичальник сплачує банку винагороду за управління фінансовим інструментом у розмірі 0,00% від суми встановленого у п.А.2 цього договору ліміту; - у випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених п.2.2.13 цього договору, Банк збільшує процентну ставку на 2% річних за кожен випадок невиконання та/або неналежного виконання. За прострочення виконання грошових зобов`язань по оплаті кредиту, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за процентами в сумі 30 410,83 та 15 915,85 грн заборгованості за винагородою банку у вигляді щомісячної комісії. Судова колегія перевіривши здійснені позивачем розрахунки заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість і винагородою банку встановила, що вони здійснені вірно та є арифметично правильними. Посилання відповідача на те, що долучені до позовної заяви письмові докази позивачем є неналежними та не засвідченими у встановленому законом порядку, що на переконання відповідача є порушенням норм процесуального права та не вірним застосуванням норм матеріального права, колегією суддів оцінюються критично, виходячи з наступного. Частиною 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. В силу вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Судова колегія зазначає, що з огляду на предмет та підстави позову саме на відповідачеві, а не на позивачеві, лежить тягар доказування виконання ним умов кредитного договору №20.9739.0000000082 від 30.11.2020 - зокрема, повернення частини кредиту, сплати відсотків та комісії відповідно до погодженого графіку. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах позивачем доведено наявність правових підстав для стягнення заборгованість за кредитом у розмірі 131 927,34 грн, заборгованість за процентами у розмірі 30 410,83 грн, заборгованість за винагородою у розмірі 15 915,85 грн. Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами. Інші наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И ЛА: 1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бондарця Володимира Миколайовича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023р. у справі №916/3173/23 без змін. Постанова набирає законної з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови складено 26.02.2024р. Головуючий суддя С.І. Колоколов Суддя Г.П. Разюк Суддя Я.Ф. Савицький