Постанова Дніпровський апеляційний суд № 235/8127/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/592/24 Справа № 235/8127/21 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 29 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лопатіної М.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні у справі № 227/5550/13-к за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України. Вироком Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 листопада 2013 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, та призначено покарання у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три) роки. Разом з тим, стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди по 100000,00 грн. кожній. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 26275,00 грн. 29 травня 2014 року на виконання вироку Добропільского міськрайонного суду Донецької області від 08 листопада 2013 року було видано виконавчі листи. Зазначає, що боржником в добровільному порядку рішення суду не було виконано. 27 травня 2021 року заступником начальника Покровського міськрайонного ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) винесено постанови про закриття виконавчого провадження, у зв`язку з виконанням вимог виконавчих документів. Зазначає, що виконання рішення тривало майже 8 років (з дати набрання законної сили вироку, а саме 07 травня 2014 року по день закінчення виконавчого провадження 27 травня 2021 року). Таким чином, відповідач був обізнаний про грошове зобов`язання перед нею, завдана шкода добровільно не відшкодовувалася, а лише з 13 лютого 2018 року на її рахунок почали надходити кошти на виконання вироку суду, однак суми находження були мізерними. Вона вважає, що грошове зобов`язання по відшкодуванню завданої шкоди за вироком суду виконано неналежним чином, адже враховуючи те, що рішення суду почало виконуватися більше ніж через три роки з дати набрання ним законної сили, а також те, що за весь час виконання рішення суду в країні відбувся значний розвиток інфляційний процесів, що призвело до швидкого зростання споживчих цін, у неї виникло законне право вимагати від відповідача суми інфляції від боргу за час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми боргу. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року у задоволенні позовних ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено наявність підстав, які б свідчили, що відповідач на час виконання судового рішення мав можливість виконати свій обов`язок боржника у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» у інший спосіб, ніж визначений державним виконавцем й постановою Покровського міськрайонного ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 27 травня 2021 року закінчено виконавчі провадження, у зв`язку з виконанням вимоги виконавчих документі на підставі п.9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстав для відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних відсутні. Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні цієї справи, судом першої інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (провадження № 686/21962/15-ц). Вказує, що предметом позову у справі є стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, у зв`язку з неналежним виконання судових рішень про стягнення грошових коштів й виконання рішення суду щодо стягнення грошових коштів на її користь виконавчою службою не звільняє сторони від відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Незважаючи на це, судом першої інстанції було проігноровано вказані доводи, а відтак суд дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Судом встановлено, що вироком Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 листопада 2013 року у справі №227/5550/13-к ОСОБА_2 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 7 (сіми) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три) роки. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілих ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди по 100000,00 гривень кожній. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 26275,00 грн. Згідно відповіді Покровського ВДВС у Покровському районі Донецької області №19-27-570 від 10 січня 2022 року, в проваджені Покровського ВДВС у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального правління Міністерства юстиції (м. Харків) перебували виконавчі провадження щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів та моральної та матеріальної шкоди на користь стягувачів, а саме: - виконавче провадження № 37247194 з примусового виконання виконавчого листа 2/235/691, виданого 22 березня 2013 року Красноармійським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини доходів відповідача, щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 березня 2013 року до досягнення дитиною повноліття; - виконавче провадження № 49772587 з примусового виконання виконавчого листа № 235/1353/15-ц, виданого 22 грудня 2015 року Красноармійським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліментів на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини, починаючи з 11 березня 2015 року; - виконавче провадження № 49623708 з примусового виконання виконавчого листа № 235/8535/15-ц, виданого 06 листопада 2015 року Красноармійським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліментів у розмірі 1/10 частини всіх видів доходів, щомісячно, до досягнення сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , стягнення проводити з 25 вересня 2015 року; - виконавче провадження № 48447249 з примусового виконання виконавчого листа №1-кп/227/311/2013, виданого 29 травня 2014 року Добропільським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн.; - виконавче провадження № 48448644 з примусового виконання виконавчого листа №1-кп/227/311/2013, виданого 29 травня 2014 року Добропільським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 26275,00 грн.; - виконавче провадження № 52634039 з примусового виконання виконавчого листа №1-кп/227/311/2013, виданого 29 травня 2014 року Добропільським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн. По всім вищевказаним виконавчим провадженням державними виконавцями винесені постанови про звернення стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , які направленні на виконання до Покровського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та Красноармійського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Згідно повідомлення Красноармійського об`єднаного управління Пенсіного фонду України в Донецької області із пенсії боржника ОСОБА_2 проводилось утримання аліментів у розмірі 50% на користь стягувачів: за ВП № 37247194 аліменти та заборгованість по аліментам на користь ОСОБА_7 (20,75%); за ВП № 49772587 аліменти та заборгованість по аліментам на ОСОБА_6 (20,75%); за ВП № 49623708 аліменти та заборгованість по аліментам на ОСОБА_6 (8,75%). Відповідно до ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з пенсії може бути відраховано не більш 50% її розміру. Із щомісячних страхових виплат (регресу) боржника ОСОБА_2 , які нараховує та сплачує Покровське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, проводились утримання за всіма виконавчими провадженнями на користь стягувачів по аліментам ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ОСОБА_6 та стягувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у розмірі 50%. Виконавче провадження № 49623770 про стягнення аліментів на користь ОСОБА_6 у розмірі 1/10 частини всіх видів доходів, щомісячно, до досягнення сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трьох років, 25 вересня 2018 року закінчено згідно п. 9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням. Виконавчі провадження № 48447249 про стягнення на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн. та № 48448644 про стягнення на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 26275,00 грн. закінчені 27 травня 2021 року згідно п. 9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням. Виконавче провадження № 52634039 з примусового виконання виконавчого листа № 1-кп/227/311/2013, виданого 29 травня 2014 року Добропільським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн. закінчено 27 травня 2021 року згідно п. 9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст.4 ЦПК). Частинами 1 та 3 ст. 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Положення ст. 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Тобто, відповідно до положень ст. 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, за наявності прямої вказівки про це в законі. Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду. Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Грошові зобов`язання, відповідальність за які встановлена цією статтею, передбачають насамперед договірні правовідносини, про що свідчить системний аналіз положень розділу І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 цього Кодексу, в якому розміщено ст. 625 ЦК України. Підставами виникнення майнових зобов`язань є обставини, визначені законом як юридичні факти, у складі яких вирізняють договір і правопорушення (делікт). Судове рішення про відшкодування шкоди не є юридичним фактом, що породжує деліктні правовідносини, ним є сама шкода, як певні негативні зміни в майновому стані потерпілого, тому й самі деліктні правовідносини виникають в момент завдання шкоди. Рішення суду за загальним правилом не може породжувати зобов`язання грошового характеру, тому що зобов`язання боржника завжди передує судовому рішенню. Судове рішення у цьому разі не виступає юридичним фактом, що породжує зобов`язання, а слугує підтвердженню факту певного правопорушення та визначає суму коштів, що становить зміст цього зобов`язання. Навіть у тому випадку, коли конкретна сума грошового зобов`язання, а саме при відшкодуванні шкоди, встановлюється судовим рішенням, вона ґрунтується на факті вчиненого раніше правопорушення, обраховує борг із моменту правопорушення. Суд, задовольняючи вимогу кредитора, тим самим визнає правомірними вимоги позивача та застосовує примус до стягнення шкоди, тому судове рішення не породжує, а підтверджує підставу виникнення зобов`язання. Відшкодування шкоди це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов`язання, а тому на шкоду не можуть нараховуватися проценти за користування чужими грошовими коштами. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судового рішення, урегульовано Законом України «Про виконавче провадження», оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням судового рішення, яке підлягало виконанню та в подальшому було виконано у повному обсязі, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України). Положенням ч.1 ст. 431 ЦПК України визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців, що визначено ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно п.1, ч.1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Частини 1, 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Згідно п.1 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. В свою чергу, відповідно до вимог ч.2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Разом з тим, ч. 5, 6, 7, 8 цієї статті визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов`язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника. Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника. Частиною 1 ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України (ч.1 ст. 69 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії. Звертаючись з позовом до суду, позивачем не доведено наявність підстав, які б свідчили, що відповідач на час виконання судового рішення мав можливість виконати свій обов`язок боржника у відповідності з положеннями Закону України «Про виконавче провадження» у інший спосіб, ніж визначений державним виконавцем. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було сплачено грошові кошти позивачу у добровільному порядку у загальному розмірі 11000,00 грн., що підтверджується розписками та сторонами не спростовано. Крім того, постановою начальника Покровського міськрайонного ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Хамідуліною Р.Р. від 27 травня 2021 року закінчено виконавчі провадження, у зв`язку з виконанням вимоги виконавчих документів на підставі п.9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів про те, що грошові зобов`язання відповідачем виконані у повному обсязі відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та є такими, що припинилися у зв`язку із закінченням виконавчого провадження й положення ч.2 ст.625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки судове рішення виконано у повному обсязі у спосіб визначений державним виконавцем відповідно до вимог діючого законодавства. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з неналежним виконання рішення суду, а тому зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, є безпідставними, оскільки рішення суду виконано у повному обсязі у спосіб визначений державним виконавцем відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» й положення ч.2 ст.625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки вказані вимоги передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, яка в даному випадку виконано у повному обсязі. Аргументи апеляційної скарги про те, що виконання судового рішення тривало майже 8 років, а тому наявні всі підстави для стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період його виконання, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, та у спосіб визначений державним (приватним) виконавцем відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Висновки суду першої інстанції не суперечить правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначеній в апеляційній скарзі постанові, оскільки в даній справі грошове зобов`язання боржника виконано у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Отже, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Суддя: В.С. Городнича М.Ю. Лопатіна