Постанова 4803 № 188/1214/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2007/24 Справа № 188/1214/21 Головуючий у першій інстанції: Курочкіна О.М. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2024 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Єлізаренко І.А., Свистунової О.В., за участю секретаря Ніколиної А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення боргу, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_2 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 30.07.2010. Позичальнику було відкрито кредитний рахунок, встановлено початковий кредитний ліміт, надано кредитну картку для користування кредитним картковим рахунком, а розмір кредитного ліміту в подальшому збільшено до 13000,00 грн. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши можливість позичальнику розпоряджатись кредитними коштами на умовах договору та в межах кредитного ліміту, а позичальник свої зобов`язання за вищевказаним договором не виконала. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, а спадкоємцем, яка постійно проживала разом з нею на час відкриття спадщини, є відповідачка. На час смерті позичальника заборгованість за кредитним договором від 30.07.2010 становить 9748,22 грн, що є заборгованістю за тілом кредиту. 17 грудня 2020 року банком було направлено претензію кредитора до нотаріальної контори, а 16 червня 2021 року направлено лист-претензію до спадкоємця позичальника відповідача у справі. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача заборгованість за договором від 30.07.2010 у розмірі 9748,22 грн. Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення їм судових повісток, які долучені до матеріалів справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного. Встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви ОСОБА_2 (позичальник) від 30.07.2010 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої остання виявляє бажання оформити на своє ім`я банківську карту (а.с. 20). Зазначена вище анкета-заява не містить умов щодо розміру тіла кредиту (кредитного ліміту), строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом. Долучені до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджені наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов`язки сторін договору надання банківських послуг, - позичальником не підписані. Анкета-заява містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем. Встановлено, що позичальник ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Миколаївської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області 03.02.2020, актовий запис №30 (а.с. 52). На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 30.07.2010 року, згідно якого, станом на 30.01.2020 року банком нарахована заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 9748,22 грн. Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 1281 ЦК України, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги (ч. 2 ст. 1281 ЦК України). Відповідно до частини 3 вказаної вище статті якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Статтею 1282 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України. При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, встановити дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №640/6274/16-ц (№61-25487св18). Встановлено, що 17 грудня 2020року позивач звернувся до Петропавлівської державної нотаріальної контори з претензією кредитора від 23.11.2020 року, що підтверджується копією вказаної претензії та копією реєстру згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів (а.с. 53, 54). Відповідно до повної копії спадкової справи №03/2021, заведеної Петропавлівською державною нотаріальною конторою 08.01.2021 на підставі претензії кредитора після ОСОБА_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ,із заявами про прийняття спадщини та заявами про відмову від прийняття спадщини ніхто не звертався; свідоцтва про право на спадщину не видавались (а.с. 96-105). Отже, судом не встановлено видачі відповідачці свідоцтва про право на спадщину; підстави для висновку про порушення кредитором строків, які передбачені статтею 1281 ЦК України, не встановлені; клопотань про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується матеріалами справи, протоколом судового засідання суду апеляційної інстанції. Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Миколаївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області №3193 від 25.10.2021, ОСОБА_2 на день смерті була зареєстрована за адресою по АДРЕСА_1 ; на день смерті в будинку були також зареєстровані донька ОСОБА_1 та онука ОСОБА_3 (а.с. 95). Тобто на час відкриття спадщини відповідачка проживала за однією адресою по АДРЕСА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 . За положеннями статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Частиною 3 статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що місце проживання відповідачки у встановленому порядку на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) було зареєстроване разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 ; враховуючи, що відповідачка не звернулась у встановлений шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини, - колегія дійшла висновку про доведеність позивачем факту прийняття спадщини відповідачкою після ОСОБА_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, за положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_2 від 30.07.2010 рокурозмір процентів за користування кредитом не зазначений. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 30.07.2010року, посилався на Витяг з Умови та Правила надання банківських послуг, як невід`ємну частину кредитного договору. Витягом з Умови та Правила надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256,що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів споживач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із позичальником кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, які містяться у матеріалах справи, не містить підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного 30.07.2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що з позичальником обумовлено у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Необхідно також зауважити, що безпосередньо укладений кредитний договір від 30.07.2010 року у вигляді заяви-анкети, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконання обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Разом з тим, згідно наданого банком розрахунку заборгованості, категорія заборгованість за простроченим тілом кредиту частково сформована з відсотків, що зараховані банком для погашення за рахунок кредиту, тобто не є тілом кредиту, що фактично отримане позичальником. Позивачем безпідставно була збільшена заборгованість по тілу кредиту за період з 01.06.2015 року по 30.01.2020 року за рахунок кредитних коштів графа «Відсотки погашені за рахунок кредита» на загальну суму 17797,47 грн (283,49+303,31+310,02 +303,17+318,16+312,95+327,01+330,72+559,83+334,78+325,21+583,44+321,96+340,07+492,92 +386,90+330,81+327,42+338,04+339,54+307,00+338,03+328,36+337,14+328,32+337,14+335,04 +327,57+338,42+328,61+337,55+338,26+307,24+334,94+320,84+329,28+322,44+321,97+295,53 +287,73+297,08+285,54+292,94+290,83+261,45+285,93+317,79+274,78+251,36+277,11+317,40 +388,93+294,79+290,38). Детально дослідивши зміст наданого банком розрахунку заборгованості, враховуючи, що Умови та Правила позичальником не підписані, а анкета-заява не містить умови про фінансування за рахунок кредитних коштів (зарахування до тіла кредиту) заборгованості за процентами, - колегія дійшла висновку, що підстави для стягнення на користь банку заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 9748,22 грн. відсутні. Долучена до матеріалів справи довідка банку про зміну кредитного ліміту - не відповідає вимогам ст.ст. 77-80 ЦПК України, оскільки не містить реєстраційного номеру, дати оформлення довідки, найменування посади та прізвища особи, що видала вказану довідку (а.с. 19). На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову через неодержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, адже факт прийняття спадщини відповідачкою підтверджується матеріалами справи. Тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. За положеннями ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Приймаючи до уваги відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову; в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково. Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова