Постанова 4803 № 185/8228/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1961/24 Справа № 185/8228/23 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, - В С Т А Н О В И В: 21 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом. В обгрунтування якого посилався на те, що з 27.09.1991 року по 16.01.2017 року він працював на підприємстві відповідача. 16.01.2017 року позивача було звільнено з роботи у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я. У зв`язку з шкідливими та тяжкими умовами праці позивач отримав професійні захворювання : радикулопатія, ДФА, туговухість, хронічне обструктивне захворювання легень. Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П - 4 встановлено, що професійне захворювання виникло через тривалу дію шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту. Згідно довідки МСЕК від 05.10.2017 року позивачу первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 60 % з яких : 30 % - радикулопатія; 10 % - ДФА; 5% - туговухість, 15% - ХОЗЛ, встановлена 3 група інвалідності. 25.06.2020 року позивачу повторно встановлена 3 група інвалідності по професійному захворюванню та 60% втрати працездатності, згідно висновку МСЕК. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги, а тому просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання 120 000 грн. Просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 120 000 грн. та судові витрати на правничу допомогу. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2023 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 120 000 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1200 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. В апеляційній скарзі представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить змінити рішення судду першої інстанції,зменшивши розмір моральної шкоди до 60 000 грн. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем порушені права позивача на безпечні та здорові умови праці,склад правопорушення в діях відповідача відсутній.Укладаючи трудовий договір позивач був повідомлений про важкі,шкідливі та небезпечні умови праці та можливі негативні наслідки на стан його здоров`я. Склад правопорушення у відповідача відсутній. Позивачем не надано жодного письмового доказу про відсутність у нього інших хвороб, що впливають на фізичні страждання позивача. Судом безпідставно стягнута сума моральної шкоди зазначена без оподаткування. Вважає,що адвокатом не надано доказів на підтвердження виконаних робіт,справа є нескладною,розглядалася в спрощеному поярдку, тому відсутні підстави для відшкодування таких витрат. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення,а рішення суду без змін як законне та обгрунтоване.Стягнути з відповідача на користь позивача понесені вирати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2000 грн. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 120 000 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з відповідачем, що підтверджується записами в трудовій книжці. 16.01.2017 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, п. 2 ст.40 КЗпП України. 30.08.2017 року начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, яким встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання позивача : тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту. (а.с. 21, 22) Згідно висновку МСЕК від 05.10.2017 року ОСОБА_1 первинно встановлено 60 % втрати працездатності та 3 група інвалідності по професійному захворюванню з 28.09.2017 року до 01.10.2018 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачеві встановлена стійка втрата професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням в 60% та 3 група інвалідності, чим спричинено моральну шкоду, тому відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України роботодавець повинен відшкодувати завдану працівнику моральну шкоду. Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153, 237-1 КЗпП України. Частина четверта статті 43 Конституції зазначає, що кожен має право на належні, безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21). Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Висновок суду підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 30 серпня 2017 року форми П-4, де зазначено, що професійне захворювання виникло в результаті недосконалості технологічних процесів,тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм працівника. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності. Відповідач у своїх запереченнях не посилався на те, що позивач раніше уже використав своє право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із професійним захворюванням та таких доказів суду не надав. Таким чином мав місце вплив шкідливих виробничих факторів на стан здоров`я позивача під час виконання трудових обов`язків у відповідача, чим підтверджується спричинення моральної шкоди відповідачем. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв`язку із професійним захворюванням підлягають задоволенню. Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України. Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. В п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року вказано, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання, а тому не потребують якихось додаткових доказів. Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров`я тощо. Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності від профзахворювання в 60%, та встановлено третю групу інвалідності. Отже суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов`язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності, суд першої інстанції врахував обставини, які мають суттєве значення, глибину фізичних та душевних страждань, зокрема ступінь втрати працездатності, глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримався засад розумності і справедливості та навів в рішенні відповідні мотиви з урахуванням конкретних обставин справи. Посилання на те, що позивачем не доведено спричинення моральної шкоди спростовується встановленими обставинами. Доводи про те, що відсутня вина відповідача в спричиненні моральної шкоди не можуть бути прийнятими до уваги,оскільки в даному випадкувина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. Посилання на те, що розмір стягнутої моральної шкоди повинен бути визначеним з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів є безпідставним.Судом першої інстанції правильно визначено, що моральну шкоду завдано подією, яка відбулася до 25 травня 2020 року, і діючим на той час законодавством не передбачалося відрахування із зазначених сум податків та інших обов`язкових платежів. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції Доводи про те, що позивачем не доведено понесення витрат на правову допомогу, спростовуються встановленими обставинами. Суду першої інстанції в підтвердження затрат на правову допомогу надано копію договору про надання правничої допомоги від 18 червня 2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Меркуловою Т. П.. Згідно квитанції від 18 червня 2023 року адвокатом Меркуловою Т.П. отримано від ОСОБА_1 5000 грн за надання послуг у справі за позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, у тому числі: складання позову 3000 грн, складання відповіді на відзив 2000 грн. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що розмір здійснених позивачем витрат на правничу допомогу підтверджено належними доказами. Клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та будь-яких доказів їх неспівмірності від відповідача не надійшло. Не надійшло таких доказів і до суду апеляційної інстанції. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і зміни чи скасування судового рішення немає. Представником позивача у відзиві на апеляційну скаргу заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Колегія суддів вважає, що таке клопотання підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування (частина п`ята статті 135 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Частиною п`ятою статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони. В обгрунтування заявленого клопотання надано копію ордеру з правом представляти інтереси позивача адвокатом Меркуловою Т.П. в суді апеляційної інстанції та квитанція з оплати юридичних послуг в усумі 2000 грн. за складання відзиву на апеляційну скаргу. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу заявником було надано копію ордеру та квитанцію про сплату послуг з правової допомоги у розмірі 2 000 гривень. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. З урахуванням встановлених обставин та того, що справа не представляє ніякої складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, розмір витрат на правову допомогу зазначений в клопотанні є завищеним. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20). Таким чином розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача становить 500 грн. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 120000 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2023 року залишити без змін. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу,понесену в суді апеляційної інстанції в розмірі 500 (п`ятьсот) грн.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: