Постанова 4854 № 420/25802/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/25802/23 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О. Дата і місце ухвалення 16.01.2024 р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Приватного виконавця Одеського виконавчого округу Парфьонова Георгія Володимировича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Одеського виконавчого округу Парфьонова Георгія Володимировича про визнання протиправною бездіяльності щодо вчинення дій по закінченню виконавчого провадження № 64386609 та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом до приватного виконавця Одеського виконавчого округу Парфьонова Георгія Володимировича, в якому просила визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця Одеського виконавчого округу Парфьонова Георгія Володимировича та зобов`язати його вчинити дії по закінченню виконавчого провадження ВП №64386609 у зв`язку із закінченням строку, передбаченого законом для стягнення за виконавчим написом від 26.02.2014 року, вчиненим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найда Ольгою Іванівною. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність приватного виконавця Одеського виконавчого округу Парфьонова Георгія Володимировича по закінченню виконавчого провадження ВП №64386609 у зв`язку із закінченням строку, передбаченого законом для стягнення за виконавчим написом від 26.02.2014 року, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найда Ольгою Іванівною. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, приватний виконавець Одеського виконавчого округу Парфьонов Георгій Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі. Апелянт вважає, що при ухваленні судового рішення суд першої інстанції не дослідив питання щодо пред`явлення до виконання виконавчого документа: в який момент та яким чином було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яка порушила право позивача. Апелянт зазначив, що виконавець зобов`язаний дослідити, чи не пропущений встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Проте, приватний виконавець при отриманні заяви про відкриття виконавчого провадження, володіє лише інформацією, яка міститься в документах такої заяви, зокрема, інформацією зазначеною у виконавчому документі(записи щодо повернення виконавчого документа). З урахуванням наявної на виконавчому написі інформації про завершення 21.09.2020 року виконавчого провадження на підставі п.2. ст. 37 ЗУ « Про виконавче провадження», як зазначає апелянт, він дійшов висновку про наявність підстав для відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису, виданого 26.02.2014 року. Апелянт звернув увагу суду на те, що в момент пред`явлення виконавчого документа до виконання приватний виконавець не володіє інформацією щодо дати пред`явлення такого виконавчого документу, а лише перевіряє виконавчий документ на відповідність до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». При відкритті виконавчого провадження приватний виконавець перевіряє останні записи про повернення виконавчого документа стягувачу. Таким чином, як зазначає апелянт, після перевірки виконавчого документу у нього не було підстав повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки остання відмітка, яка скріплена печаткою від 21.09.2020 року за пунктом 2. ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» свідчить про те що, виконавче провадження було відкрито й повернуто з підстави того, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. З урахуванням положень частини першої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» № 606 від 21 квітня 1999 року у приватного виконавця існував обов`язок, а не право, відкрити виконавче провадження з метою примусового виконання виконавчого документа. На думку апелянта, суд першої інстанції, роблячи висновки про те, що за виконавчим написом №142 з 10.08.2015 року стягувачем був пропущений передбачений законом строк пред`явлення до виконання для відповідного виду стягнення не повно з`ясував ці обставини, а саме щодо моменту пред`явлення виконавчого документа до Державної виконавчої служби. Отже, висновки суду першої інстанції про те, що в період з 10.08.2014 року по 10.08.2015 року виконавчий напис не був пред`явлений до виконання на протязі 1 року в порушення вимог ст. ст. 22, 24 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виконавчої дії), а був поданий лише 03.09.2015 року (відмовлено у відкритті виконавчого провадження) є не вірними, адже у суду була відсутня інформація про дату пред`явлення виконавчого документа до виконання, а на самому виконавчому написі є лише відмітки з датою повернення такого документа стягувачу. В апеляційній скарзі зазначено що сам по собі висновок суду першої інстанції про те, що строк виконавчого документу для пред`явлення до примусового виконання закінчився 10.08.2015 року - не є обґрунтованим, оскільки судом не було вилучено матеріали виконавчого провадження за цей період, а саме документи, які були подані до примусового виконання стягувачом до Державної виконавчої служби. Крім того, як вважає апелянт, відмітка про відмову у відкритті ВП не може слугувати підставою для висновку щодо пропущення строку для примусового виконання виконавчого документу, а свідчить про дату винесення відповідного процесуального рішення органу ДВС, до якого було пред`явлено виконавчий напис №142 від 26 лютого 2014 року. Також на думку відповідача суд першої інстанції не з`ясував, чи дійсно приватний виконавець Парфьонов Г.В отримав заву позивачки від 16.09.2023 року про закінчення виконавчого провадження ВП №64386609, на яку вона не отримала відповіді. Відповідач вважає, що суд першої інстанції прийшов до невірних висновків про допущення приватним виконавцем Одеського виконавчого округу Парфьоновим Георгієм Володимировичем протиправної бездіяльності і не прийняття рішення про закінчення виконавчого провадження ВП №64386609 за виконавчим написом, у якого закінчився строк, передбачений законом для відповідного виду стягнення ще 10.08.2015 року. З огляду на викладене апелянт просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Справа розглянута в порядку письмового провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.02.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найда Ольгою Іванівною було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на праві приватної власності належить ОСОБА_1 в забезпечення зобов`язань ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту №111593305000 від 24.05.2007 року, укладеного ним з ПАТ «УкрСиббанк». У виконавчому написі від 26.02.2014 року зазначено, що строк виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту №111593305000 від 24.05.2007 року настав 20.02.2013 року. Стягнення проводиться за строк з 24.12.2007 року по 25.06.2013 року, за рахунок коштів, отриманих від реалізації будівлі, задовольнити вимоги ПАТ «УкрСиббанк» у розмірі 1454369,83 грн., що є еквівалентом 181955,44 доларів США, в тому числі: заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 794343,06 грн., що є еквівалентом 99379,84 доларів США; заборгованість за процентами по користуванню кредитом в розмірі 575041,92 грн., що є еквівалентом 71943,19 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в розмірі 8816,43 грн., що є еквівалентом 1103,02 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам в розмірі 76168,42 грн., що є еквівалентом 9529,39 доларів США. За змістом виконавчого напису, він набирає чинності з дня його вчинення, а саме з 26.02.2014 року і може бути пред`явлений до державної виконавчої служби для примусового виконання протягом одного року. Також судом встановлено, що 04.02.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. було прийнято на виконання заяву стягувача АТ «УкрСиббанк» про примусове виконання виконавчого напису №142 від 26 лютого 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найдою О.І. про звернення стягнення на нежитлову будівлю, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 та у той же день винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64386609. Згідно інформації, яка міститься у виконавчому написі № 142 від 26.02.2014 року, остання зроблена державним виконавцем відмітка про повернення виконавчого документу стягувачу за п.2 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» - 21.09.2020 року. Дана відмітка скріплена підписом та печаткою. В ході розгляду справи з`ясовано, що при відкритті виконавчого провадження приватний виконавець Одеського виконавчого округу Парфьонов Георгій Володимирович керувався тим, що на виконавчому написі міститься відмітка про попереднє виконавче провадження, що здійснювалось відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), та яке було завершено 21.09.2020 року на підставі п.2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними). З огляду на це відповідач вважав, що стягувачем не пропущений 3-х річний строк на подання виконавчого документа на стягнення, який відраховується від 21.09.2020 року і не сплинув станом на 04.02.2021 року. У поданому позові позивач вказувала на те, що 01.09.2023 року її представник за нотаріальною довіреністю Єршов Олександр Євгенович звернувся до приватного виконавця Одеського виконавчого округу Парфьонова Георгія Володимировича на його електронну адресу з заявою про закінчення виконавчого провадження ВП №64386609 на підставі того, що за виконавчим написом №142, виданим 26.02.2014 року, стягувачем пропущений передбачений законом строк пред`явлення до виконання для відповідного виду стягнення, який не підлягає відновленню. Як зазначила позивач, на даний лист відповіді від приватного виконавця Одеського виконавчого округу Парфьонова Георгія Володимировича не надійшло. Також позивач посилалась на те, що 16.09.2023 року нею було повторно направлено заяву про закінчення виконавчого провадження ВП №64386609 на електронну адресу приватного виконавця, однак, станом на час звернення до суду з даним позовом дій щодо закінчення виконавчого провадження ВП №64386609 приватним виконавцем Одеського виконавчого округу Парфьоновим Г.В. вчинено не було. 29.12.2023 року за вх. № 3148 зареєстровано заяву ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження від 27.12.2023 року з додатками: рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.05.2023 року по справі № 522/16889/22, резолютивну частину якого залишено без змін Постановою Одеського апеляційного суду від 26.12.2023 року, про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. За результатом розгляду вказаної заяви позивачки від 27.12.2023 року з доданими документами, приватним виконавцем на підставі вимог п.5 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», 29.12.2023 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 64386609. Підставою для прийняття зазначеної постанови стала наявність судових рішень (а саме: рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.05.2023 року по справі № 522/16889/22, постанови Одеського апеляційного суду від 26.12.2023 року) про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» початок перебігу строку на пред`явлення виконавчого напису №142 поновлювався з 26.02.2014 року по 10.08.2014 року пред`явленням стягувачем до виконання. Проте, як зазначив суд, стягувачем в період з 10.08.2014 року по 10.08.2015 року виконавчий напис не був пред`явлений до виконання на протязі 1 року в порушення вимог ст. ст. 22, 24 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виконавчої дії), а був поданий лише 03.09.2015 року (відмовлено у відкритті виконавчого провадження). Отже, судом встановлено, що за виконавчим написом №142 з 10.08.2015 року стягувачем було пропущений передбачений законом строк пред`явлення до виконання для відповідного виду стягнення. Суд першої інстанції зазначив, що прийняття виконавчого напису відділом ДВС на виконання 02.11.2015 року, строк подання якого пропущений з 10.08.2015 року (і поновленню не підлягає), а також вчинення виконавчих дій за таким виконавчим написом з подальшим поверненням стягувачу 21.09.2020 року без виконання, ніяким чином не легалізує такий виконавчий напис, не поновлює пропущені строки і не надає йому жодної юридичної сили. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що при відкритті виконавчого провадження приватний виконавець Одеського виконавчого округу Парфьонов Георгій Володимирович зазначених обставин не врахував, в порушення вимог ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» не перевірив належним чином обставин, що стягувачем пропущений встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Посилаючись на положення ч.2 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», згідно яких постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що приватний виконавець Одеського виконавчого округу Парфьонов Георгій Володимирович визнає, що перевірив тільки останній запис при дослідженні виконавчого напису, що призвело до помилкового відкриття провадження, проте коли йому стало відомо про такі обставини за заявою ОСОБА_1 від 16.09.2023 року, допустив протиправну бездіяльність і в порушення п.7 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», не закінчив виконавче провадження ВП №64386609 за виконавчим написом, у якого закінчився строк, передбачений законом для відповідного виду стягнення ще 10.08.2015 року. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне: Законом України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час видачі виконавчого напису від 26.02.2014 року, передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (ст. 88 Закону). Статтею 90 Закону України «Про нотаріат» було передбачено, що стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Згідно положень ст. 91 зазначеного вище Закону, виконавчий напис може бути пред`явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення. Поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого напису здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". На момент видачі виконавчого напису чинним був Закон України «Про виконавче провадження» від 2 квітня 1999 року N 606-XIV. В подальшому 02.06.2016 року був прийнятий новий Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 року (далі Закон № 1404-VIII). У пункті 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» нового Закону № 1404-VIII було передбачено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. У постанові від 16.04.2020 року у справі № 420/970/19 Верховний Суд вказав на те, що зі змісту наведеного положення Закону України № 1404-VIII слідує, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності цим Законом. Для пункту 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм Закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності. Згідно статті 1 Закону № 1404-VIII (чинного на час виникнення спірних правовідносин, а саме, на момент відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Стаття 3 цього Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як, зокрема, виконавчих написів нотаріусів. За положеннями статті 5 Закону № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, визначених у даній нормі статті 5 Закону № 1404-VIII. Статтею 11 Закону № 1404-VIII визначено, що строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Відповідно до статті 12 Закону № 1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, втрати годувальника тощо може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. Частиною 4 цієї статті визначено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (ч. 5 ст. 12 Закону № 1404-VIII). Пунктом 1 частини 1 статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV, який втратив чинність з 05.10.2016 року, передбачалось, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання. В ході розгляду даної справи судом встановлено, що на виконавчому написі від 26.02.2014 року №142 на зворотній стороні містяться наступні відмітки посадових осіб відділів державної виконавчої служби: 21.03.2014 року - відмовлено у відкритті виконавчого провадження; 23.04.2014 року - відмовлено у відкритті виконавчого провадження (п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»; 23.04.2014 року 2ст. 26 п. 4 ЗУ «ПВП»; 10.08.2014 року - відмовлено у відкритті виконавчого провадження; 03.09.2015 року - відмовлено у відкритті виконавчого провадження; 21.09.2020 року виконавче провадження завершено на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». З викладеного вбачається, що стягувачем неодноразово пред`являвся виконавчий напис до виконання. При цьому, наявні на виконавчому написі нотаріуса відмітки свідчать про переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання в силу положень ст. 23 Закону України № 606-XIV та Закону України № 1404-VIII. Колегія суддів погоджується з доводами відповідача у справі з приводу того, що в момент пред`явлення виконавчого документа до виконання приватний виконавець не володіє інформацією щодо дати пред`явлення такого виконавчого документу, а лише перевіряє виконавчий документ на відповідність вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, з урахуванням положень ч. 5 ст. 12 Закону № 1404-VIII, згідно з якими у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення. В даному випадку, останній запис на виконавчому записі свідчить про те, що державним виконавцем 21.09.2020 року було повернуто його стягувачу саме на підставі п. 2 ст. 37 України «Про виконавче провадження» через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Таким чином, враховуючи наявність інформації про повернення виконавчого напису 21.09.2020 року, відповідачем строк пред`явлення такого документа до виконання обраховувався з дня повернення виконавчого напису з 21.09.2020 року, що відповідає положенням Закону № 1404-VIII. Слід зазначити, що позивачем у справі постанова про відкриття виконавчого провадження не оскаржувалась. Висновок суду першої інстанції про те, що строк пред`явлення виконавчого напису до примусового виконання закінчився 10.08.2015 року не ґрунтується на відповідних доказах, оскільки судом не досліджувались обставини пред`явлення стягувачем виконавчого документу до виконання, зокрема, дат такого пред`явлення. Відповідач вірно зазначив, що відмітка про відмову у відкритті виконавчого провадження не може слугувати підставою для висновку щодо пропущення строку для примусового виконання виконавчого документу, а свідчить про дату винесення відповідного процесуального рішення органу ДВС до якого було пред`явлено виконавчий напис №142 від 26 лютого 2014 року. Звертаючись із даним адміністративним позовом, позивач просила визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка, на її думку, виразилась у незакінченні виконавчого провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII, після того, як вона подала відповідні заяви, в яких вказувала на пропуск стягувачем строку пред`явлення виконавчого напису до виконання. Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно пункту 7 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів. Вказана норма жодним чином не стосується строку пред`явлення виконавчого документу до виконання та не надає можливості з цих підстав закінчувати виконавче провадження у разі виявлення факту пропуску строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. Крім цього за спірним виконавчим написом було звернуто стягнення на майно ОСОБА_1 , тоді як положення п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII не розповсюджується на майнові стягнення. Таким чином у приватного виконавця в даному випадку були відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII, що помилково не враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення у справі. Як вже зазначалось вище, за положеннями ч. 4 ст. 4 Закон № 1404-VIII наслідком пред`явлення виконавчого документу до виконання з пропуском строку є повернення такого виконавчого документу без прийняття до виконання, а у разі відкриття виконавчого провадження, належним способом захисту порушених прав є оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження, чого позивачем зроблено не було. В свою чергу колегія суддів також враховує, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.05.2023 року по справі № 522/16889/22, зміненим постановою Одеського апеляційного суду від 26.12.2023 року, виконавчий напис, вчинений 26.02.2014 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найда Ольгою Іванівною, зареєстрований в реєстрі № 142 про звернення стягнення на нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , був визнаний таким, що не підлягає виконанню. За результатом розгляду поданої позивачем заяви від 27.12.2023 року про закінчення виконавчого провадження з доданими документами (рішеннями судів), приватним виконавцем 29.12.2023 року на підставі вимог пункту 5 частини 1 статті 39 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 64386609. Таким чином, на час постановлення судом першої інстанції рішення, виконавче провадження по виконанню виконавчого напису вчиненого 26.02.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найда Ольгою Іванівною, закінчено, що як вірно встановлено судом першої інстанції свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання приватного виконавця закінчити виконавче провадження. Колегія суддів звертає увагу на наступне: Згідно ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З системного аналізу статті 5 КАС України вбачається, що судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Під час розгляду справи адміністративної юрисдикції, позивач повинен зазначити, які саме його права або законні інтереси порушено рішенням та діями суб`єкта владних повноважень. У рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам. Одночасно, особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин. Отже, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковим під час судового розгляду та обов`язковою умовою для визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову. За наслідками розгляду даної справи суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для висновку про порушення відповідачем прав та інтересів позивача у даній справі, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог. Підстави для розподілу судових витрат згідно ст. 139 КАС України відстуні. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу приватного виконавця Одеського виконавчого округу Парфьонова Георгія Володимировича задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність приватного виконавця Одеського виконавчого округу Парфьонова Георгія Володимировича по закінченню виконавчого провадження ВП №64386609 у зв`язку із закінченням строку, передбаченого законом для стягнення за виконавчим написом від 26.02.2014 року, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найда Ольгою Іванівною. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Суддя-доповідач А.В. Бойко Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко