Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/11043/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/710/24 Справа № 201/11043/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 лютого 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючої - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Карлаша Івана Анатолійовича на ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03 жовтня 2023 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , на постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрової Кристини Валеріївни про закриття виконавчого провадження та зобов`язання вчинити дії, боржник: ОСОБА_2 , ВСТАНОВИЛА: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрової К.В. про закриття виконавчого провадження (а.с. 1-2) в обгрунтування якої зазначає про те, що 22.09.2015 року Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська по цивільній справі №201/11043/15-ц було ухвалено рішення про стягнення з боржника ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання дітей у розмірі 1/3 частини від усіх його доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07.07.2015 року і до досягнення дітьми повноліття. 22.10.2015 року був виданий виконавчий лист на підставі якого Собрним ВДВС було відкрито виконавче провадження №49649459. Постановою державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрової К.В. від 31.08.2020 року виконавче провадження було закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження. Підставою для закриття виконавчого провадження було надіслання невідомою особою на емейл ВДВС копії її паспорту з фрагментом документу Заява про відмову від позовних вимог, в якому вона відмовляється від вимог та просить закрити виконавче провадження. Скаржник наголошує, що ніколи не писала до ВДВС подібних заяв. Вказане було зроблено невідомою особою поза її волею та бажанням. Також зазначає, що у вказаному документі відсутнє найменування одержувача, а також відсутній підпис особи, яка його склала, а тому вважає, що вказаний документ взагалі не підлягав реєстрації в ВДВС. На підставі вищевикладеного, скаржник просила суд скасувати постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрової К.В. від 31.08.2020 року про закриття виконавчого провадження; зобов`язати державного виконавця поновити виконавче провадження. Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03 жовтня 2023 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрової К.В. про закриття виконавчого провадження та зобов`язання вчинити дії, боржник: ОСОБА_2 , відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в сумі 15 000 грн (а.с. 194, 196-203). Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Карлаш І.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким її скаргу задовольнити (а.с. 208-211). Інші учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрова К.В. подала до суду апеляційної інстанції письмові пояснення щодо скарги ОСОБА_1 (а.с. 250-251). Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що діями державного виконавця при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження №49649459 від 31 серпня 2020 року, прав ОСОБА_1 не було порушено, оскільки саме на підставі її особистих дій та волевиявлення були вчинені дії державним виконавцем. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в липні 2015 року звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання їх двох неповнолітніх дітей. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь матері цих дітей ОСОБА_1 в розмірі 1/3 частини всіх видів його доходу щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на кожну дитину, встановленого для дітей відповідного віку, до досягнення ОСОБА_3 і ОСОБА_4 повноліття, починаючи стягнення з 07 липня 2015 року. Рішення набрало законної сили. 22 жовтня 2015 року по вказаній справі було видано виконавчі листи, які були направлені для виконання за місцем знаходження боржника. Державним виконавцем Соборного ВДВС Петровою К.В. відкрите виконавче провадження №49649459 по вказаному виконавчому листу про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей згідно рішення суду від 22 вересня 2015 року. 15.08.2023 року до Соборного ВДВС надійшла заява від ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виїздом та відсутності грошових претензій до ОСОБА_2 . Постановою державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрової К.В. від 31 серпня 2020 року вказане виконавче провадження було закрите на підставі заяви ОСОБА_1 . Також судом першої інстанції було встановлено, що поданню заяви ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження та винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження №49649459 від 31 серпня 2020 року передувала домовленість між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за якою ОСОБА_1 подасть до виконавчої служби заяву про закінчення примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2015 року в цивільній справі №201/11043/15 про стягнення аліментів, а ОСОБА_2 надасть дозвіл на перетин кордону їх спільних дітей та в подальшому не буде переказувати грошові кошти на поточний рахунок ОСОБА_1 , а надаватиме допомогу шляхом придбання необхідних для дітей речей (одяг, предмети необхідні для навчання, іграшки, планшети, телефони тощо). На підтвердження вказаної домовленості боржником ОСОБА_2 надано заяву про надання згоди на виїзд дітей за кордон, а також платіжні інструкції на переказ коштів ОСОБА_1 на утримання дітей, а також виписку по рахунку. Факт наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вищевказаних домовленостей скаржником в суді першої інстанції не заперечувався. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що з моменту винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови і до моменту звернення ОСОБА_1 зі скаргою, тобто протягом більше 2 років не вчиняла будь-яких дій на відновлення порушених на її думку прав щодо неотримання аліментів на дітей. А тому колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду про те, що вищевказані обставини підтверджують наявність її волевиявлення на подачу заяви про закінчення виконавчого провадження № 49649459. Доводи апеляційної скарги не спростовують такі висновки суду. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не писала заяву про закінчення виконавчого провадження спростовуються обставинами справи встановленими під час розгляду справи, а також письмовими поясненнями державного виконавця Петрової К.В. Посилання ОСОБА_1 на те, що таку заяву та копію її паспорту було направлено невідомою особою, разом з тим, скаржником не обгрунтовано яким чином копія її паспорту могла бути у невідомої їй особі, а також не зазначала про те, що паспорт був втрачений та, що вона зверталась до відповідних органів із заявою щодо його втрати. Посилання апелянта на недодержання всіх необхідних реквізитів заяви про закінчення виконавчого провадження не є беззаперечною підставою для скасування оскаржуваної постанови державного виконавця та не спростовують обгрунтованих висновків суду. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (стаття 4 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Аналогічні положення містяться і в статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Частиною першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. За змістом пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Частиною другою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Отже, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист, або у зв`язку із визнанням судом, серед іншого, виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (постанова Верховного Суду від 10.04.2023 року у справі №2218/25821/2012). Скаржником не спростовано належними та допустимими доказами факту існування домовленостей між нею та боржником в рамках яких вона подала заяву про закінчення виконавчого провадження, а, отже, державний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим підстав для задоволення скарги немає. За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 . Колегія суддів не дає оцінки висновкам суду щодо строку на подання скарги, оскільки питання щодо строку на звернення зі скаргою вже було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, а тому доводи викладені в ухвалі є за своєю суттю незгодою з рішенням суду апеляційної інстанції. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Карлаша Івана Анатолійовича залишити без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова Т.П. Красвітна