Постанова Київський апеляційний суд № 756/3654/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 лютого 2024 року м. Київ Справа №756/3654/23 Апеляційне провадження №22-ц/824/4630/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В. за участю секретаря Бевзи А.М. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва постановлену під головуванням судді Белоконної І.В. 15 листопада 2023 року у м. Києві, за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним частини договору позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання укладеного договору позики, В С Т А Н О В И В Позивачем за первісним позовом у справі було подано заяву про забезпечення позову, в якій вона просила в порядку ст.ст. 149, 150 ЦПК України вжити заходи забезпечення цивільного позову, а саме накласти арешт на: - квартиру загальною площею 54 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м., що складається з 2 кімнат і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 346862780000, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ); - квартиру загальною площею 70,1 кв.м., житловою площею 41,5 кв.м., що складається з трьох житлових кімнат і знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 266559580000, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ). Окрім того, позивач за первісним позовом просила суд заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, в т.ч. нотаріусам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, щодо вказаних вище об`єктів нерухомого майна. В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що предметом первісного позову є стягнення солідарно з відповідачів боргу за Договором позики від 16 березня 2011 року у розмірі 2425350,51 грн і невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачі можуть в подальшому відчужити своє майно на користь інших осіб задля умисного невиконання рішення суду про задоволення позову. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову - задоволено частково. Накладено арешт на: - квартиру загальною площею 54 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м., що складається з 2 кімнат і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 346862780000, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ); - квартиру загальною площею 70,1 кв.м., житловою площею 41,5 кв.м., що складається з трьох житлових кімнат і знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 266559580000, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ). У іншій частині заявлених вимог - відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що у разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також врахував інтереси власників спірного майна, на підставі чого вважав, що накладення виключно арешту на квартири без інших додаткових заходів забезпечення позову не порушить їхні інтереси на період розгляду справи. У іншій частині заявлених вимог про забезпечення позову суд вважав за необхідне відмовити, оскільки, на його думку, арешту на квартири у повній мірі достатньо для забезпечення позову про стягнення грошових коштів у розмірі 2425350, 51 грн. Не погодились із вказаним судовим рішенням відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , їх представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи. Представник вказує на те, що із позовних вимог вбачається, що тіло заборгованості за Договором позики від 16 березня 2011 року становить всього лише 696364, 71 грн, а нарахований розмір штрафних санкцій 1492205, 16 грн, припав на період дії карантину та на період дії воєнного стану на території України, а тому такі штрафні санкції не є обґрунтованими. Отже, суд першої інстанції вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову повинен був виходити із розміру суми основного боргу, який визначає позивач у розмірі 696364, 71 грн, а також встановити обставини, докази, за яких невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Також вказує на те, що сума основного боргу становить 696364, 71 грн, а вартість майна, на яке було накладено арешт оскаржуваною ухвалою, становить близько 5000000 грн, що є неспівмірним із заявленими позовними вимогами та порушує права відповідачів. Зазначає, що з моменту отримання вимоги про повернення коштів відповідач не здійснив ніяких способів відчужити майно, та не здійснив ніяких намірів ухилитися від своїх зобов'язань. На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. В судовому засіданні представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу суду залишити без змін. Від представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - ОСОБА_6 надійшла заява, в якій вона просить розглядати справу за відсутності представника відповідачів, зазначає що підтримує апеляційну скаргу та просить її задовольнити. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07 квітня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання. Ухвалами Оболонського районного суду м. Києва від 26 червня 2023 року були прийняті до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним частини договору позики та зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання укладеного договору позики. З матеріалів виділеного провадження вбачається, що 13 листопада 2023 року представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив накласти арешт на об`єкти нерухомого майна, а саме: - квартиру загальною площею 54 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м., що складається з 2 кімнат і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 346862780000, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; - квартиру загальною площею 70,1 кв.м., житловою площею 41,5 кв.м., що складається з трьох житлових кімнат і знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 266559580000, що належить ОСОБА_2 ; - заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, в т.ч. нотаріусам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчинення будь-яких реєстраційних дій, в тому числі реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, щодо вказаних вище об`єктів нерухомого майна. Заява мотивована тим, що предметом первісного позову є стягнення солідарно з відповідачів боргу за Договором позики від 16 березня 2011 року у розмірі 2425350, 51 грн. Невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачі можуть в подальшому відчужити своє майно на користь інших осіб задля умисного невиконання рішення суду при задоволенні позову. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову - задоволено частково. Накладено арешт на: - квартиру загальною площею 54 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м., що складається з 2 кімнат і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 346862780000, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ); - квартиру загальною площею 70,1 кв.м., житловою площею 41,5 кв.м., що складається з трьох житлових кімнат і знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 266559580000, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ). У іншій частині заявлених вимог - відмовлено. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з відсутністю арешту на майно, відповідачі зможуть відчужити вказане майно на користь іншої особи, що в подальшому утруднить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. В частині відмови в забезпеченні позову суд вказав, що накладення арешту на квартиру в повній мірі достатньо для забезпечення позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з такого. Згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ІДПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з роз`ясненнями викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року (справа № 753/22860/17). Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вказала на наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обрати такий спосіб, який у найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку. Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 04 травня 2022 року у справі № 175/3514/19. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема, в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 354/1616/21. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц. З наведених обставин справи вбачається, що предметом первісного позову у даній справі є грошове зобов`язання, що виникло на підставі договору позики. Позивачем заявлено вимогу про стягнення суми у розмірі 2425350,51 грн, позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, а наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, суд встановлює під час ухвалення рішення по суті спору. Тому, доводи апеляційної скарги щодо підстав для відмови у вжитті заходів забезпечення позову з огляду на недоведеність або необґрунтованість заявлених позовних вимог є безпідставними. Матеріалами справи підтверджується право власності відповідачів на нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 54 кв.м., житловою площею 29, 9 кв.м., що складається з 2 кімнат і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на квартиру, загальною площею 70,1 кв.м., житловою площею 41, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Оскільки предметом спору є стягнення боргу, розмір якого на день звернення з позовом становив 2425350,51 грн, то обраний судом першої інстанції вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить відповідачам на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами. Також, слід зазначити, що сам по собі факт існування ймовірності відчуження нерухомого майна на користь третіх осіб вже є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні і користуванні власників, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Посилання в апеляційній скарзі на те, що в оскаржуваній ухвалі не зазначено належних доказів та обставин, з якими суд першої інстанції пов`язував необхідність вжиття заходів забезпечення позову, відхиляються колегією суддів, оскільки ухвала є обґрунтованою та мотивованою. Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на майно зазначене позивачем. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: М.В. Мережко Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 20 лютого 2024 року.