Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/7967/21

21.02.24 22-ц/812/309/24 Справа номер 489/7967/21 Головуючий суду першої інстанції Рум`янцева Н. О. Провадження номер 22-ц/812/309/24 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 лютого 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів: Серебрякової Т. В., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання Біляєвою В. М., за участі: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 листопада 2023 року, повний текст якого складено 19 грудня 2023 року, ухвалене за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2021 року ОСОБА_5 подав до суду вищезазначений позов, який обґрунтовував наступним. Позивач вказував, що 12 березня 2020 року ОСОБА_3 отримав від нього у борг 9100 Євро, які зобов`язувався повернути у строк до 01 жовтня 2020 року. Про отримання грошей відповідач склав розписку. ОСОБА_5 зазначав, що відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконував, кошти в обумовлений ними строк не повернув. У зв`язку з цим ОСОБА_5 просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у сумі 9100 Євро, що за курсом НБУ станом на 29 листопада 2021 року становило 278 234,32 грн, а також три відсотки річних від простроченої суми боргу за період з 02 жовтня 2020 року до 29 листопада 2021 року у сумі 317,13 Євро, що за курсом НБУ станом на 29 листопада 2021 року становило 9696,31 грн. Позиція відповідача у суді першої інстанції ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечував, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість. Відповідач зазначав, що кошти у ОСОБА_6 він не позичав, розписку не підписував. Наявність у позивача копії свого паспорту пояснював тим, що він з ОСОБА_7 мав господарські відносини з реалізації вживаних гумових шин і останній зголосився зайнятись пошуком для нього тимчасового житла, для чого він надав позивачу документ, що посвідчує його особу. Після проведення у справі почеркознавчої експертизи ОСОБА_3 подав заяву про часткове визнання позову, у якій визнавав, що відповідно до розписки ним було отримано у борг 9100 Євро строком до 01 жовтня 2020 року. З метою виконання своїх зобов`язань за договором він 07 жовтня 2020 року сплатив позивачу 2040 Євро, 12 січня 2021 року 3080 Євро, а 21 квітня 2021 року 2350 Євро, а всього 7470 Євро. Внаслідок зазначеного відповідач визнав суму боргу у сумі 1630 Євро та три відсотки річних у сумі 122,76 Євро. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 листопада 2023 року позов ОСОБА_6 задоволено. З ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто заборгованість за договором позики у сумі 9417,13 Євро, яка складається з боргу за розпискою у сумі 9100 Євро та трьох відсотків річних у сумі 317,13 Євро. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач довів належними та допустимими доказами, що відповідач отримав від нього у борг грошові кошти, які у обумовлений строк у повному обсязі не повернув. Оцінюючи надані відповідачем докази на підтвердження погашення заборгованості за договором, суд зазначив, що вказана у платіжних документах інформація не дає можливості однозначно стверджувати, що ці платежі були вчинені ОСОБА_3 на погашення боргу, а не з іншою метою. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову на суму 1752,76 Євро, яка складається з основного боргу у розмірі 1630 Євро та трьох відсотків річних у розмірі 122,76 Євро. Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_3 вказував на те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував надані ним докази щодо погашення частини заборгованості за договором. Доводи інших учасників справи Позивачем через представника подано відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Фактичні обставини справи, встановлені судом Відповідно до письмової розписки 12 березня 2020 року ОСОБА_3 , перебуваючи у місті Байрот (Bayreuth) Федеративної Республіки Німеччини, отримав у борг у ОСОБА_6 на особисті потреби 9100 Євро, які зобов`язувався повернути у строк до 01 жовтня 2020 року. За результатами судової почеркознавчої експертизи від 22 червня 2023 року судовим експертом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України зроблено висновок про те, що підпис у розписці від 12 березня 2020 року від імені ОСОБА_3 про отримання грошових коштів у умі 9100 Євро виконаний ОСОБА_3 . Мотивуючи свій висновок, судовий експерт зазначив, що ним досліджено оригінал розписки, а також експериментальні та вільні зразки підпису ОСОБА_3 . За результатами дослідження встановлено збіги за загальними та окремими ознаками, які є суттєвими, чисельними, індивідуалізують підпис певної особи та є достатніми для висновку про те, що підпис виконаний саме відповідачем. На підтвердження часткового погашення боргу ОСОБА_3 надані суду: платіжна інструкція від 07 жовтня 2020 року про перерахування ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 приватного переказу знайомій особі на суму 2040 Євро; платіжна інструкція від 12 січня 2021 року про перерахування ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 приватного переказу знайомій особі на суму 3080 Євро; платіжна інструкція від 21 квітня 2021 року про перерахування ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 приватного переказу знайомій особі на суму 2350 Євро. На спростування зарахування вказаних сум у якості погашення боргу ОСОБА_7 надано рахунки, які він виставляв ОСОБА_3 для оплати за наданий товар (б/у шини, б/у сталеві диски, б/у алюмінієві диски), від 11 березня 2020 року на суму 2046,80 Євро; від 17 жовтня 2020 року на суму 3079,80 Євро, 23 квітня 2021 року на суму 2350,25 Євро. Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 204 ЦК України передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частина 3 статті 1049 ЦК України регламентує, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. За звичаєм ділового обороту, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Розглядаючи такий позов, суд з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2021 року у справі №640/14934/19 (провадження №61-18933св20). Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір позики, за яким відповідач отримав від позивача 9100 Євро, які повинен був повернути 01 жовтня 2020 року. Проте, у вказаний у договорі строк ОСОБА_3 борг не повернув. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач повинен сплатити позивачу борг у сумі 9100 Євро і три відсотка річних від простроченої суми боргу за період з 02 жовтня 2020 року до 29 листопада 2021 року (межі позовних вимог) у сумі 317,13 Євро. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги на підтвердження часткового виконання боргових зобов`язань за договором позики платіжні інструкції від 07.10.2020, 12.01.2021, 21.04.2021, оскільки з їх змісту не випливає, що вказані у них суми були спрямовані на погашення заборгованості за вказаним договором. Позивач заперечував факт погашення заборгованості, надавши докази наявності з відповідачем господарських відносин щодо купівлі-продажу вживаних шин, сталевих дисків, алюмінієвих дисків. Відповідач також підтверджував факт наявності таких відносин. Досліджені судом рахунки на товари, які були виставлені позивачем відповідачу, та платіжні інструкції, у яких міститься інформація про перерахування відповідачем позивачу грошових коштів, свідчать, що відповідачем було сплачено суми, які відповідали виставленим рахункам. На спростування вказаного факту відповідач доказів не надав. За такого, надані ОСОБА_3 докази не підтверджують виконання ним боргових зобов`язань перед ОСОБА_7 за борговою розпискою від 12 березня 2020 року. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки викладений у ньому висновок відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 листопада 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий О. В. Локтіонова Судді Т. В. Серебрякова О. О. Ямкова Повний текст постанови складено 21 лютого 2024 року.