Постанова 4856 № 120/35/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/35/23 Головуючий у 1-й інстанції: Маслоід Олена Степанівна Суддя-доповідач: Залімський І. Г. 16 лютого 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди, інфляційних витрат та 3% річних, В С Т А Н О В И В : У січні 2023 ОСОБА_1 звернувся до суду до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди, інфляційних витрат та 3% річних. Ухвалою суду від 09.10.2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві 10-денний строк, з моменту отримання ухвали, для усунення недоліків. А саме суд вказав на необхідність звернення до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.11.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди, інфляційних витрат та 3% річних повернуто особі, яка її подала. Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що зумовило необґрунтоване повернення позовної заяви. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не пропустив строк звернення до суду, оскільки рішення суду не виконано, то позивач реалізуючи своє право, звернувся до суду з вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за останні три роки, що передували такому позову, тобто в межах строку позовної давності , що визначена ст. 257 ЦК України. До того ж вимоги про відшкодування моральної шкоди, як вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, строк позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 268 ЦК України не застосовується. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2024, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. З матеріалів справи встановлено, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 30.01.2023 року - без змін. Не погоджуючись з ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.01.2023 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023 року, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. Так, за результатами розгляду касаційної скарги Верховним Судом 14.09.2023 року винесено постанову, якою задоволено касаційну скаргу, ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 30.01.2023 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023 року скасовано, а справу №120/35/23 направлено до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду із цим адміністративним позовом є передчасними. Верховний Суд зауважив, що зважаючи на відкрите виконавче провадження, у контексті спірних правовідносин варто з`ясувати, хто буде належним відповідачем у цій справі, а також дійсну правову природу заявленого спору. В залежності від суті спірних правовідносин та кола учасників справи має бути вирішене і питання про доцільність (можливість) застосування строків позовної давності, визначених Цивільним кодексом України. Крім того, Верховний Суд, зважаючи на приписи ч. 5 ст. 21 КАС України, вказав на необхідності звернення уваги на те, що позивач не ставить одночасно питання, зокрема, про визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а просить адміністративний суд лише вирішити питання про стягнення на свою користь відшкодування моральної шкоди, інфляційних втрат і 3% річних, а тому слід надати правову оцінку юрисдикції цього спору. Суд першої інстанції виконуючи вимоги Верховного Суду надав наступні правові висновки. В межах даної позовної заяви позивачем заявлено позовну вимогу - про стягнення з військової частини НОМЕР_1 20 000 грн. компенсації на відшкодування моральної шкоди, 14 096, 18 грн. інфляційних втрат та 2 810, 65 грн. 3 % річних. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.02.2021 року по справі № 520/17342/18 сформувала висновок щодо розгляду справ, в яких заявлені позовні вимоги стягнення моральної шкоди, інфляційних витрат та 3% річних. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема, щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин. Враховуючи акцесорний характер, визначених ст. 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених нею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Щодо стягнення моральної шкоди, то Велика Палата Верховного Суду зазначила таке. Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Разом із цим за правилами ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Аналіз положень ч. 5 ст. 21 КАС України та ч. 1 ст. 19 КАС України у їх поєднані дозволяє виснувати, що юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди із суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема, публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору. У випадку пред`явлення позову про відшкодування шкоди, у тому числі моральної, в іншому судовому проваджені такий спір підлягає розгляду за правилами цивільної або господарської юрисдикції, за виключенням випадку, якщо можливість об`єднання спорів у одне провадження в адміністративній юрисдикції не втрачена. Велика Палата звертає увагу на те, що у справі (520/17342/18) позов про відшкодування моральної шкоди пред`явлено в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов`язанням. А тому такі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, Велика Палата дійшла висновку, що у цій справі (520/17342/18) між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України та про стягнення втрат частини соціальних виплат у зв`язку з несвоєчасною їх виплатою на підставі Закону України № 2050-III, з одночасним відшкодуванням моральної шкоди, а тому справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Враховуючи викладене суд зазначає, що навіть за відсутності заявлених позовних вимог про визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, однак із заявленням позовних вимог про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов`язанням, вимога про стягнення моральної шкоди розглядається у порядку адміністративного судочинства. Крім того, Верховний Суд розглядаючи справу № 127/1752/20 у якій позовні вимоги є тотожними позовним вимогам, що заявляються і в даній справі, зробив висновок, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів, а ухвалою від 09.02.2022 року Верховний Суд передав справу для продовження розгляду до Вінницького окружного адміністративного суду. Таким чином, як вимоги про стягнення з військової частини НОМЕР_1 14 096, 18 грн. інфляційних втрат та 2 810, 65 грн. 3 % річних, так і вимога про стягнення 20 000 грн. компенсації на відшкодування моральної шкоди, що заявлені в межах даної позовної заяви, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Щодо належного відповідача, то суд зазначив, що позивач бажає стягнути вищевказані розміри відшкодування моральної шкоди, інфляційних втрат й трьох процентів річних з Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку із невиконанням рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 15.02.2007 року у справі №2-а-835-2007. Так, рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 15.05.2007 року у справі №2-а-835-2007 з Військової частини НОМЕР_1 стягнуто на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію продовольчого пайка (набору продуктів харчування) за період з 11.03.2000 року по 31.12.2006 року в сумі 31172 грн. 50 коп. Згідно виконавчого листа Замостянського районного суду м. Вінниця від 15.03.2007 року, виписаним у справі №2-а-835-2007, боржником є Військова частина НОМЕР_1 . На підставі зазначеного виконавчого листа ДВС у Замостянському районі м. Вінниці винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 21.03.2007 року. Таким чином, відповідачем за позовними вимогами акцесорного характеру визначено суб`єкта владних повноважень, який був відповідачем і за основними позовними вимогами - Військову частину НОМЕР_1 . Отже судом першої інстанції досліджено питання юрисдикційної належності заявлених позовних вимог, а також питання належного відповідача. В той же час судом першої інстанції повернуто позовну заяву у зв`язку з невиконанням позивачем вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, а саме не подано заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом. Таким чином суд апеляційної інстанції дає оцінку рішенню суду першої інстанції в частині застосування строків звернення до суду та повернення позовної заяви позивачеві. Відтак, рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 15.02.2007 року у справі №2-а-835-2007 з Військової частини НОМЕР_1 стягнуто на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію продовольчого пайка (набору продуктів харчування) за період з 11.03.2000 року по 31.12.2006 року в сумі 31172 грн. 50 коп. 15.03.2007 у вказаній справі виписано виконавчий лист. Суд першої інстанції дійшов висновку, що в межах обставин даної адміністративної справи, відповідач, на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 15.02.2007 року по справі №2-а-835-2007, не здійснив виплату належним йому сум, у зв`язку з чим у позивача виникло право на стягнення з відповідача компенсації на відшкодування моральної шкоди, інфляційних витрат та трьох процентів річних. Матеріали справи містять копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.03.2007 року, в якій відповідачу встановлено строк до 27.03.2007 року для добровільного виконання вищезазначеного рішення суду, однак, як вказує позивач, рішення суду досі залишається не виконаним. Тому, суд першої інстанції вважає, що позивач дізнався про порушення своїх прав з моменту невиконання відповідачем рішення суду, тобто з 27.03.2007 року. Натомість з даною позовною заявою позивач звернувся до суду більше ніж через 15 років. Апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк на звернення до суду. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Так, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що рішення суду у справі №2-а-835-2007 досі не виконано, заборгованість не виплачена. Відтак військовою частиною порушено право позивача на отримання грошової компенсації продовольчого пайка, тобто вказане правопорушення є триваючим. Відтак висновки суду першої інстанції, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом є безпідставними. Так, згідно з матеріалами справи позивач зазначає, що невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто оскільки таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Поряд з цим позивач наголошує, що аналіз статтей 19, 526, 611 ЦК України дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки ( стаття 257 ЦК України). Стаття 625 ЦК України зазначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Стаття 257 ЦК України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За таких обставин, позивач вважає, що військова частина НОМЕР_1 до цього часу має перед ним відповідне зобов`язання на підставі рішення суду та яке не виконано, тому останній реалізовуючи своє право, звернувся до суду з вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за останні три роки, що передували подачі цього позову, тобто в межах строку позовної давності встановленого ст. 267 ЦК України. Зважаючи на викладене суд апеляційної інстанції зауважує, що судом першої інстанції не надано оцінку вказаним доводам позивача в частині вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат через призму застосування статті 257 ЦК України та 122 КАС України та не враховано того факту що вказані правовідносини продовжуються та не вичерпали свою дію. Окремо колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції не розмежовано та не дано оцінку строкам звернення до суду з позовними вимогами про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та вимогам про відшкодування моральної шкоди. Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди є відмінними від вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, то до них повинні застосовуватись інші правові норми, а пропуск строку, на думку суду, щодо даних вимог не тягне за собою повернення позовної заяви в цілому, оскільки в ній містяться й інші вимоги, щодо яких строк може бути не пропущеним. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо повернення позовної заяви позивачеві з підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам позивача щодо періоду позовних вимог та норм на які він посилається. Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Зважаючи на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, так як постановлена з порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви, ухвалу суду першої інстанції належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди, інфляційних витрат та 3% річних скасувати. Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Залімський І. Г. Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.