Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/12427/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/12427/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 13 лютого 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 листопада 2020 р. №Ф-198137-51У. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 листопада 2020 р. № Ф-198137-51У за період січень-лютий 2017 року та жовтень 2018- вересень 2020 року на суму 21252,29 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець з 11.08.2009. Відповідно до витягу з інтегрованої картки платника податків за 2017, 2018 рік, 2019 рік, по вересень 2020 рік за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 станом на 31.10.2020 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 35937,13 грн. У зв`язку із викладеним, відповідно до ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску" відповідачем сформовано вимогу №Ф-198137-51 від 13.11.2020 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 35937,13 грн. Не погоджуючись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 , у період січеь-лютий 2017, та з жовтня 2018 роу по теперішній час перебував у трудових відносинах з різними роботодавцями, тобто протягом зазначеного періоду був найманим працівником. У цей період роботодавці, відповідно до вимог чинного законодавства нараховували та сплачували за позивача єдиний соціальний внесок, що підтверджується відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Разом з тим, з індивідуальних відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування за формою ОК-5 вбачається, що у січні-лютому з 2017 року, та з жовтня 2018 по вересень 2020 року, тобто за період нарахування недоїмки з ЄСВ, яка є предметом даного спору, мінімальну суму страхового внеску ОСОБА_1 було сплачено. Проте, з вказаних відомостях немає інформації про сплату мінімального страхового внеску за період з березня 2017 року по вересень 2018 року. Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періодів, за які позивачу нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ (2017, 2018 рік, 2019 рік, по вересень 2020 року) позивачем здійснювалась підприємницька діяльність з отриманням доходу. Зважаючи на те, що у ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_1 мінімальну суму страхового внеску не було сплачено у березня 2017 року- вересні 2018 року, то оскаржувана вимога за цей період є правомірною на суму 14411,54 грн. (704*10+819,06*9), оскільки не доведено сплату позивачем мінімального страхового внеску. Разом з тим, з огляду на те, що у період січень-лютий 2017 року та жовтень 2018- вересень 2020 року, мінімальну суму страхового внеску ОСОБА_1 було сплачено, то оскаржувана вимога за вказані періоди є протиправною та її слід скасувати у цій частині. Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимога Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 листопада 2020 р. № Ф-198137-51У є протиправною та підлягає скасуванню на суму 21252,29 грн. (35937,13грн.-14411,54 грн.). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково подани Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Відповідно до п.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Статтею 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктом 2 ч.1 ст.1 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з п.3 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно з абз. 2 п. 1, п.4 ч. 1 ст.4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч.2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Відповідно до ч.12 ст.9 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Відповідно до абз.1 п.1 та п.3 ч.1 ст.7 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абз.7), ч.1 статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у п.4 ч.1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Однак, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано. Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 листопада 2020 р. № Ф-198137-51У на суму 35937,13 грн. Разом з тим, зі змісту відзиву на позовну заяву слідує, що за ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати ЄСВ на суму 35937,13 грн., яка виникла за рахунок наступних нарахувань: - станом на 01.10.2013 наявна заборгованість, яка передана з ПФУ на суму 348,39 грн; - за 2017 рік на суму 8448 грн по терміну сплати 02.05.2018; - за січень-березень 2018 року на суму 2457,18 по терміну сплати 19.04.2018; - за квітень-червень 2018 року на суму 2457,18 по терміну сплати 19.07.2018; - за липень - вересень 2018 року на суму 2457,18 по терміну сплати 19.10.2018; - за жовтень-грудень 2018 року на суму 2457,18 по терміну сплати 19.10.2018; - за січень -березень 2019 року на суму 2754,18 по терміну сплати 19.04.2019; - за квітень-червень 2019 року на суму 2754,18 по терміну сплати 19.07.2019; - за липень-вересень 2019 року на суму 2754,18 по терміну сплати 21.10.2019; - за жовтень-грудень 2019 року на суму 2754,18 по терміну сплати 21.10.2019; - за січень-лютий 2020 року на суму 2078,12 грн по терміну сплати 21.04.2020; - за червень 2020 року на суму 1039,06 грн по терміну сплати 20.07.2020; - за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн по терміну сплати 19.10.2020. Загалом станом на 13.11.2020 заборгованість становила 35937,13 грн. Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , у період січень-лютий 2017, та з жовтня 2018 року по теперішній час перебував у трудових відносинах з різними роботодавцями, тобто протягом зазначеного періоду був найманим працівником. У цей період роботодавці, відповідно до вимог чинного законодавства нараховували та сплачували за позивача єдиний соціальний внесок. З індивідуальних відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування за формою ОК-5 вбачається, що у січні-лютому з 2017 року, та з жовтня 2018 по вересень 2020 року, тобто за період нарахування недоїмки з ЄСВ, яка є предметом даного спору, мінімальну суму страхового внеску ОСОБА_1 було сплачено. Проте, з вказаних відомостях немає інформації про сплату мінімального страхового внеску за період з березня 2017 року по вересень 2018 року. Тобто, вказане свідчить про те, що недоїмка зі сплати єдиного внеску на суму 35937,13 грн була нарахована відповідачем за період 2017-2020 роки, коли позивач частково працював. Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періодів, за які позивачу нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ (2017, 2018 рік, 2019 рік, по вересень 2020 року) позивачем здійснювалась підприємницька діяльність з отриманням доходу. Аналізуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що нарахування позивачу (як фізичній особі - підприємцю) недоїмки із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування частково відбувалося протягом періоду, за який сплату внесків за ОСОБА_1 здійснював роботодавець. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, однак господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18 та від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки у період січень-лютий 2017 року та жовтень 2018- вересень 2020 року, мінімальну суму страхового внеску ОСОБА_1 було сплачено, то оскаржувана вимога за вказані періоди є протиправною та її слід скасувати у цій частині . Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 листопада 2020 р. № Ф-198137-51У є протиправною та підлягає скасуванню на суму 21252,29 грн. (35937,13грн.-14411,54 грн.). В частині відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в порядку ч.1 ст.308 КАС України. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив обгрунтований висновок щодо часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.