Постанова Харківський апеляційний суд № 626/1041/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 626/1041/17 Номер провадження 22-ц/818/119/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 лютого 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача адвоката Саніна А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 25 липня 2023 року в складі судді Рибальченко І.Г. у справі № 626/1041/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Красноградської міської ради Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Красноградського нотаріального округу Момот Світлана Володимирівна, про визнання заповіту недійсним, в с т а н о в и в : У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , Красноградської міської ради Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватний нотаріус Красноградського нотаріального округу Момот Світлана Володимирівна, про визнання заповіту недійсним. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно. Під час звернення до приватного нотаріуса Красноградського районного нотаріального округу Момот С.В. позивачці стало відомо про наявність заповіту складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , який було посвідчено 24 червня 2015 року Піщанською сільською радою Красноградського району Харківської області. Зазначає, що після ознайомлення з заповітом нею було встановлено, що підпис, зроблений від імені ОСОБА_3 не належить її батькові, оскільки їй відомо який він мав почерк та підпис. Посилаючись на вказане, ОСОБА_2 просила визначити недійсним заповіт складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , зареєстрованого за № 526 від 24 червня 2015 року, посвідчений керуючою справами виконавчого комітету Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області, внесений в спадковий реєстр за № 60225951. 28 серпня 2017 року та 05 березня 2018 року ОСОБА_1 подала заперечення (відзиви) на позов в якому просила відмовити у задоволенні позову. Заперечення (відзиви) на позов мотивовані тим, що з 1985 року вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 . Шлюб не реєстрували, хоча ОСОБА_3 неодноразово на цьому наполягав. Стосунки між нами були дуже хороші, тому ОСОБА_3 вирішив ще при житті розпорядитись належним йому майном. ОСОБА_3 хворів, був гіпертоніком. Зазначила, що ОСОБА_4 , заповідаючи їй належне йому майно, вважав, що своїй доньці, ОСОБА_2 він при житті дав все можливе, а саме сплатив іпотеку за її будинок, по АДРЕСА_1 , придбав їй автомобіль. Також, ОСОБА_5 знав, що ОСОБА_1 хворіє, знаходиться на обліку в лікаря онколога, в подальшому вона буде перебувати на пенсії і матеріального забезпечення буде ледь вистачати на ліки. Виражаючи таким чином свою волю, а саме склавши заповіт на її ім`я, він вирішив подбати про неї. Однією з підстав вчинення ОСОБА_5 такого правочину є те, що будинок за АДРЕСА_1 , власниками якого були вона з ним згідно договору довічного утримання від 31 березня 2007 року, належав ОСОБА_6 , догляд за якою фактично здійснювала вона. Вказала, що ОСОБА_3 особисто написав у заповіті фразу: «З моїх слів записано вірно, мною прочитано та відповідає моїй волі», особисто розписався та написав своє прізвище. Крім того, з наданої позивачкою копії висновку НДКЦ вбачається, що його робили в основному на підставі ксерокопій документів із почерком ОСОБА_3 , що порушує п.3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень. Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 25 липня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підпис від імені ОСОБА_3 в заповіті від 24 червня 2015 року (документ 1, документ 2), посвідченому керуючою справами виконавчого комітету Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області Денисенко К.В., зареєстрованому в реєстрі № 526, в рядку "Підпис" виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою. У зв`язку з чим, спірний заповіт ОСОБА_3 , яким все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, взагалі все те, що буде належати йому по закону на день смерті і на що матиме право заповів ОСОБА_1 , є нікчемним. Отже, у суду немає підстав для визнання заповіту недійсним на підставі частини 1 статті 1257 ЦК України, через те, що підписи від імені ОСОБА_3 , в заповіті від 24 червня 2015 року, посвідченого керуючою справами виконавчого комітету Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області Денисенко К.В., зареєстрованому в реєстрі № 526, в рядку "Підпис" виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою. 23 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення наступний текст (висновки суду): «Таким чином, непідписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та, відповідно до частини 1 статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність. Судом встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 , в заповіті від 24 червня 2015 року (документ 1, документ 2), посвідченому керуючою справами виконавчого комітету Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області Денисенко К.В., зареєстрованому в реєстрі № 526, в рядку "Підпис" виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою. За таких обставин, заповіт ОСОБА_3 , складений 24 червня 2015 року є нікчемним на підставі частини 1 статті 1257 ЦК України. Таким чином, суд прийшов до переконання, що заповіт ОСОБА_3 від 24 червня 2015 року, посвідчений керуючою справами виконавчого комітету Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області Денисенко К.В., зареєстрований в реєстрі № 526, яким все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося, взагалі все те, що буде належати йому по закону на день смерті і на що матиме право заповів ОСОБА_7 , є нікчемним. Тобто встановлено, що оскаржуваний заповіт за відображенням дійсного волевиявлення заповідача не відповідає вимогам закону». Апеляційна скарга мотивована тим, що допитана ОСОБА_8 зазначила, що вона в 2015 році працювала в Піщанській сільській раді на посаді керуючої справами виконавчого комітету. За зверненням громадян посвідчувала заповіти. Складалися заповіти в двох примірниках, один видавався громадянину; в своїй роботи дотримувалася всіх процедур та вимог закону. Таким чином, якщо ОСОБА_8 в своїй роботі дотримувалася всіх процедур та вимог закону, то вона могла посвідчити спірний заповіт та внести його до нотаріального реєстру тільки в тому випадку, коли б заповідач ОСОБА_3 підписав цей заповіт, а тому висновок суду про нікчемність заповіту є неправомірним. Крім того, судом першої інстанції ухвалами від 05 березня 2018 року, від 14 березня 2019 року та від 28 січня 2020 року призначалась судово-почеркознавча експертиза. В перші три рази Харківським НДІСЕ ім. Бокаріуса до Красноградського районного суду було повернуто матеріали цивільної справи № 626/1041/17 з повідомленням про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи № 7347, № 7321 та № 5314. В четверте судово-почеркознавча експертиза по вказаній справі була призначена ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 21 грудня 2020 року. Діючим ЦПК України та іншим законодавством у даному випадку не передбачено призначення однієї і той же судово-почеркознавчої експертизи чисельну кількість разів у випадках, коли судові експерти повертають справу з повідомленням про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи. Тому вважає, що цією ухвалою суду були порушені строки перебування справи у провадженні суду першої інстанції. Крім того, заповідач ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому відсутня можливість надати обов`язкові експериментальні зразки його почерку, та всі надані документи суттєво за часом відрізняються від дати заповіту. Також, заповідач ОСОБА_3 особисто розписався в Реєстрі реєстрації нотаріальних дій Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області щодо складення спірного заповіту, але це не враховано судом та відсутній висновок експерта щодо підпису заповідача ОСОБА_3 у вказаному Реєстрі. Вважає, що експертизу було проведено на підставі документів, які не є належними та достатніми для надання висновку експерта про те, що підпис на заповіті виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою. Вважає, що всі оскаржувані нею висновки рішення суду першої інстанції щодо нікчемності спірного заповіту - є неправомірними та безпідставними. 13 листопада 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначила, що саме за клопотанням ОСОБА_1 судом першої інстанції здійснено виклик та допит експерта ННЦ «Інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» ОСОБА_9 , яка надала суду пояснення з приводу наданого нею висновку експерта № 10663 за результатами проведеної судово-почеркознавчої експертизи, який складений 31 травня 2021 року та підтвердила його висновки. В судове засідання апеляційного суду позивачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_10 не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 15 лютого 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_2 передана телефонограма (том 4, а.с.219); ОСОБА_10 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 передана телефонограма (том 4, а.с.220). Від представника позивачки адвоката Орєхової Н.В. до суду надійшло клопотання про слухання справи у відсутність сторони позивача. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, відповідачку ОСОБА_1 та її представника адвоката Саніна А. О., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.10). Копією свідоцтва про народження підтверджується, що ОСОБА_3 був батьком позивача (т.1, а.с.11). Після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на належне йому майно. Керуючою справами виконавчого комітету Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області Денисенко К.В. 24 червня 2015 року посвідчено заповіт ОСОБА_3 , у відповідності до якого заповідач усе належне йому майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, а також все те, що буде йому належати на день смерті і на що за законом матиме право, заповів відповідачу ОСОБА_1 . Відповідно до висновку експерта ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» № 10663 від 31 травня 2021 року за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за цивільною справою, предметом дослідження якої було встановлення справжності підпису ОСОБА_3 у заповіті від 24 червня 2015 року, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 в заповіті від 24 червня 2015 року (документ № 1 та документ № 2), посвідчених керуючою справами виконавчого комітету Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області Денисенко К.В., зареєстрованому в реєстрі № 526, в рядку "Підпис" виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою (т. 2, а.с. 214-217). Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. У справі, що переглядається, ОСОБА_2 звернулася з вимогою про визнання недійсним заповіту, посилаючись, зокрема, на те, що спадкодавець не підписував оспорюваний заповіт, його умови не погоджував. У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини 2 статті 1247 ЦК України). У частини 1 статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним. Отже, непідписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та, відповідно до частини 1 статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність. До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17 (провадження № 61-40992св18). Наявність у матеріалах справи висновку експерта ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» № 10663 від 31 травня 2021 року у якому зазначено, що підписи від імені ОСОБА_3 в заповіті від 24 червня 2015 року (Документ № 1 та Документ № 2), посвідченого керуючою справами виконавчого комітету Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області Денисенко К.В., зареєстрованому в реєстрі № 526, в рядку "Підпис" виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою, свідчить про те, що оспорюваний заповіт від 24 червня 2015 року на підставі положень частини 1 статті 1257 ЦК України є нікчемним. Ураховуючи характер та зміст спірних правовідносин, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 застосувала неналежний спосіб захисту цивільних прав, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу беззадоволення, а судове рішення беззмін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що експертизу було проведено на підставі документів, які не є належними та достатніми для надання висновку експерта про те, що підпис на заповіті виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Зас. проф. М.С. Бокаріуса» проведення експертизи доручено судовому експерту, завідувачу сектору почеркознавчих досліджень лабораторії почеркознавчих, лінгвістичних та мистецтвознавчих досліджень Смоліній Оксані Михайлівні, яка має вищу юридичну освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст», кваліфікацію судового експерта 2 класу за спеціальністю 1.1. «Дослідження почерку і підписів» (свідоцтво № 823, видано експертно-кваліфікаційною комісією Харківського НДІСЕ 18 грудня 2008, дійсне до 07 грудня 2023 року) і стаж експертної роботи з 2008 року. Експерта ОСОБА_9 під її особистий підпис попереджено про кримінальну відповідальність за статями 384, 385 КК України. Відводів експерту відповідач ОСОБА_1 не заявляла. Підстави вважати висновок експерта недостовірним відсутні. Посилання в апеляційній скарзі на те, що діючим ЦПК України та іншим законодавством у даному випадку не передбачено призначення однієї і той же судово-почеркознавчої експертизи чисельну кількість разів у випадках, коли судові експерти повертають справу з повідомленням про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи, суд не приймає до ували, оскільки ухвала Красноградського районного суду Харківської області від 21 грудня 2020 року якою по справі призначено судово-почеркознавча експертиза була залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 23 березня 2021 року, яка оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 25 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 19 лютого 2024 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина