Постанова 4813 № 522/9801/22

Номер провадження: 22-ц/813/1659/24 Справа № 522/9801/22 Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю.І. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.02.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Сегеди С.М., Громіка Р.Д., переглянув у порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та адвоката Шкребтієнко Ганни Миколаївни в інтересах Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 травня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди за невиконання договору про надання туристичних послуг, - в с т а н о в и в: 03 серпня 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди за невиконання договору про надання туристичних послуг, в якому просили суд: стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 236 660,03 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн; стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в сумі 91 478,30 грн та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до ФОП ОСОБА_2 з метою придбання туристичних послуг з організації та проведення туристичного туру до Греції, який мав відбутись з 16.07.2020 по 23.07.2020. Відповідач взяла на себе зобов`язання організувати тур для родин позивачів. Основними умовами подорожі було забезпечення відпочинку для позивачів та членів їх сімей, що включало в себе організацію трансферу з м. Одеса до Греції, у вигляді кругового перельоту літаком, + груповий трансфер аеропорт готель-аеропорт з харчуванням: все включено, проживання у п`ятизірковому готелі на першій лінії. Бронювання та реалізація туру була можлива за умови 100% сплати обумовленою відповідачкою суми, з метою виконання усної домовленості щодо організації туристичної подорожі позивачами сплачено загальну суму у розмірі 309 133,00 грн. У зв`язку із тим, що за допомогою відповідачки позивачі неодноразово відправлялись на відпочинок договір укладено в усній формі. Позивач ОСОБА_1 сплатив кошти у розмірі 222 953,00 грн, що підтверджується наступними документами: квитанцією 0.0.1559195413.1 від 19.12.2019 на суму 109 473,00 грн, фінансовим документом наданим ФОП ОСОБА_2 серія АААА №СFU16070А2-1 від 27.01.2020 на суму 50 000,00 грн, фінансовим документом наданим ФОП ОСОБА_2 серія АААА №СFU16070А2-2 від 28.01.2020 на суму 50 000,00 грн, фінансовим документом наданим ФОП ОСОБА_2 серія АААА №СFU16070А2-3 від 29.01.2020 на суму 13 480,00 грн. Матеріальна шкода завдана ОСОБА_1 з врахуванням 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України становить 236 660, 03 грн. ОСОБА_3 сплатила кошти у розмірі 86 180,00 грн, що підтверджується наступними документами: квитанцією 0.0.155901158.1 від 19.12.2019 на суму 42 315,00 грн, квитанцією 0.0.1598082725.1 від 28.01.2020 на суму 43 865,00 грн. Матеріальна шкода завдана ОСОБА_3 з врахуванням 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України становить 91478,30 грн. Зазначили про те, що коли було повідомлено, що тур не відбудеться Погибльов О.М. разом з адвокатом особисто прийшли до офісу відповідача з вимогою негайно повернути сплачені за тур грошові кошти, але отримали відмову. Станом на день подачі позову кошти не повернуто, взяті на себе відповідачем зобов`язання не виконано. Крім того, на думку позивачів, їм заподіяно й моральну шкоду через ненадання туристичних послуг не з вини позивачів, в сім`ях постійно були напружені відносини, що порушило спокій у родинах, також своїми діями відповідач порушила право на відпочинок, а відмова у повернені коштів позбавила фінансової можливості, придбати інший тур та позбавила можливості розпоряджатись належними їм коштами на власний розсуд, у зв`язку з чим, позивачі зазнали душевних страждань. Моральну шкоду оцінюють в розмірі 10 000,00 грн кожному позивачу. 22 грудня 2022 року адвокат Шкребтієнко Ганна Миколаївна в інтересах відповідача ФОП ОСОБА_2 надала суду відзив на позовну заяву в якому зазначила, що дійсно, 17 грудня 2019 року позивачі звернулись до ОСОБА_2 з метою придбання туристичних послуг з організації та проведення туристичного туру до Греції, який мав відбутися з 16.07.2020 по 23.07.2020. Після чого ОСОБА_2 як туроператором було організовано туристичний тур до Греції на дві родини позивачів. Бронювання та реалізація туру була можлива лише за умови 100% сплати. Після чого 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 сплатив на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 109 473,00 грн згідно квитанції 0.0.1559195413.1 від 19.12.2019. ОСОБА_3 на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 було сплачено 42 315,00 грн згідно квитанції 0.0.1559011508.1 від 19.12.2019 та 43 865,00 грн. згідно квитанції 0.0.1598082725.1 від 28.01.2020. У зв`язку з тим, що у 2020 року із введенням локдауну, Греція була закрита для туристів як і більшість країн, тому з причин які не залежали від ОСОБА_2 туристичний тур до Греції, який мав відбутися в період з 16.07.2020 по 23.07.2020 не відбувся. Зазначила, що коли стало відомо що, Греція не приймає туристів, ОСОБА_2 постійно була на зв`язку, почала шукати новий тур для родин позивачів з такими ж умовами та потребами, які були обумовлені з початку. В решті у вересні 2020 року родини позивачів поїхали у туристичний тур до Туреччини. Грошові кошти в сумі 195 656,00 грн, які були переведені раніше на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 за тур до Греції, було зроблено перезалік Туроператору ТОВ «Джоін Ап», для подорожі до Туреччини. З боку ОСОБА_2 було зроблено все для виконання усного договору та надання взятих на себе як «Туристичного агента» обов`язків (а.с. 79 82). 22 грудня 2022 року адвокат Музиченко Олена Анатоліївна в інтересах позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 надала суду відзиви на заперечення, в якому зазначила, що кошти перераховані позивачами за тур до Греції нікуди не були зараховані, коштами неправомірно заволоділа та присвоїла їх ФОП ОСОБА_2 . Позивачі підтверджують, що жодних зарахувань коштів в будь-які інші тури вони не підписували, та подібних пропозицій від відповідачки не надходило (а.с. 92-93, 98-99). 19 січня 2023 року адвокат Музиченко Олена Анатоліївна в інтересах позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 надала суду заперечення на відзив від 19 грудня 2022 року, в яких зазначила, що посилання у відзиві на те, що нібито кошти сплачені на подорож до Греції зараховані відповідачкою за тур до Туреччини, не відповідають дійсності, та не підтверджені жодними належними доказами (а.с. 106). У судовому засіданні адвокат Музиченко Олена Анатоліївна в інтересах позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 позов підтримала та просила його задовольнити. Адвокат Шкребтієнко Ганна Миколаївна в інтересах відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала та просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 травня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди за невиконання договору про надання туристичних послуг, задоволено частково. Суд стягнув з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму сплачених на виконання договору про надання туристичних послуг грошових коштів в розмірі 109 473,00 (сто дев`ять тисяч чотириста сімдесят три) гривень; стягнуто з ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3% річних в розмірі 6 730,34 (шість тисяч сімсот тридцять грн 34 коп.) гривень; стягнуто з ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) суму сплачених на виконання договору про надання туристичних послуг грошових коштів в розмірі 86 180 (вісімдесят шість тисяч сто вісімдесят) гривень; стягнуто з ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 3% річних в розмірі 5 298,30 (п`ять тисяч двісті дев`яносто вісім грн 30 коп.) гривень; стягнуто з ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду в розмірі 2 000,00 (дві тисячі) гривень; стягнуто з ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) моральну шкоду у розмірі 2 000,00 (дві тисячі) гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; стягнуто з ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 2 116,82 (дві тисячі сто шістнадцять грн 82 коп.) гривень. У апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. В апеляційній скарзі адвокат Шкребтієнко Ганни Миколаївни в інтересах відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. 16 серпня 2023 року Одеським апеляційним судом отримано відзив на апеляційну скаргу від адвоката Шкребтієнко Ганни Миколаївни, в інтересах відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , в якому просить суд в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 травня 2023 року відмовити в повному обсязі. Позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_4 копії ухвал про відкриття апеляційного провадження, разом із копією апеляційної скарги надсилалась на відому суду та зазначену позивачами адресу місця проживання та адресу реєстрації, яка зазначена у Єдиному державному демографічному реєстрі, однак вся надіслана судова кореспонденція повернулась до суду із довідкою поштового відділення про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою». Згідно із ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Таким чином, оскільки копії ухвал про відкриття апеляційного провадження, разом із апеляційною скаргою направлялась на відому суду адресу місця реєстрації позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи в апеляційному суді в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи, що ціна позову у вказаній справі є менше ніж сто розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у апеляційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга адвоката Шкребтієнко Ганни Миколаївни в інтересах відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 підлягає задоволенню за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 20 Закону України «Про туризм»). Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно частини дванадцятої статті 20 Закону України «Про туризм», туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо: невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини туриста; невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини третіх осіб, не пов`язаних з наданням послуг, зазначених у цьому договорі, та жодна із сторін про їх настання не знала і не могла знати заздалегідь; невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин або є результатом подій, які туроператор (турагент) та інші суб`єкти туристичної діяльності, які надають туристичні послуги, включені до туристичного продукту, не могли передбачити. Відповідно до пункту 15 статті 20 Закону України «Про туризм» якість туристичних послуг має відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». Згідно статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послугою вважається діяльність виконавця послуг з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Договором є усний чи письмовий правочин, укладений між споживачем і виконавцем. Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили (частина шоста статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»). Судом першої інстанції встановлено, що 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до ФОП ОСОБА_2 з метою придбання туристичних послуг з організації та проведення туристичного туру до Греції, який мав відбутись з 16 липня 2020 року по 23 липня 2020 року. За усним договором відповідач ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання організувати тур для родин позивачів, а саме для родини ОСОБА_1 та членів його сім`ї яка складається з 5 людей, разом з ОСОБА_1 , та для родини відповідачки ОСОБА_3 яка складається з 3 людей, разом ОСОБА_3 . З метою реалізації туру 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 сплатив 109 473, 00 грн, згідно квитанції 0.0.1559195413.1 від 19.12.2019; ОСОБА_3 на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 було сплачено 42 315, 00 грн згідно квитанції 0.01559011508.1 від 19.12.2019 та 43 865, 00 грн згідно квитанції 0.0.1598082725.1 від 28.01.2020, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 23-25). Також на підтвердження оплати щодо організації туристичної подорожі позивачем ОСОБА_1 було надано документи: серія АААА №СFU16070А2-1 від 27.01.2020 на суму 50 000,00 грн, серія АААА №СFU16070А2-2 від 28.01.2020 на суму 50 000,00 грн, серія АААА №СFU16070А2-3 від 29.01.2020 на суму 13 480,00 грн (а.с. 28). З огляду на те, що обумовлені туристичні послуги позивачам надані не були, сплачені кошти в сумі 309 133,00 грн не повернуті, позивачі звернулися з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, встановивши всі обставини справи та відповідні їм норми чинного законодавства, які наведені вище, дійшов висновку про наявність порушення ФОП ОСОБА_2 прав позивачів, як споживачів туристичних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджується і сторонами не заперечується той факт, що туристичні послуги в обумовлений сторонами строк надані не були, що має наслідком повернення замовникам сплачених ними коштів за ненадані послуги. В обґрунтування заперечень представник відповідача, вказує що в 2020 року у зв`язку із введенням локдауну, Греція була закрита для туристів, тому із незалежних від ОСОБА_2 причин тур до Греції не відбувся. Натомість, по грошовим коштам в сумі 195 656, 00 грн, які були переведені раніше на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 за тур до Греції, було зроблено перезалік Туроператору ТОВ «Джоін Ап», для подорожі до Туречини. Однак, надані на підтвердження зазначених обставин стороною відповідача довідки про розрахунок доходу, листи на взаємозалік, та рахунки на оплату, не підтверджують зазначені обставини, оскільки за відсутності ідентифікуючих даних щодо осіб, первинних документів із відображенням призначення платежів, тощо, суд позбавлений можливості встановити здійснення перезаліку відповідних сум за надання іншої послуги (а.с. 83 - 91). Отже, проаналізувавши докази, що містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню з відповідачки на користь позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягають сплачені останніми грошові кошти у розмірі 195 653,00 грн (на користь ОСОБА_1 109 473,00 грн, на користь ОСОБА_3 86 180,00 грн) Разом з тим, в частині стягнення коштів у якості оплати за туристичні послуги в сумі 113 480,00 грн на користь ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки надані на їх підтвердження «фінансові документи» серія АААА №СFU16070А2-1 від 27.01.2020 на суму 50 000,00 грн, серія АААА №СFU16070А2-2 від 28.01.2020 на суму 50 000,00 грн та серія АААА №СFU16070А2-3 від 29.01.2020 на суму 13 480,00 грн не є належними доказами, тобто первинними документами, що засвідчують факт оплати туристичної послуги, натомість у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Позивачі також просять стягнути три відсотки річних у відповідності до положень ст. 625 ЦК України, оскільки дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення грошових коштів сплачених за ненадані в подальшому послуги, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку що правовідносини, які виникли між позивачами та відповідачкою ФОП ОСОБА_2 допускають застосування положень ст. 625 ЦК України. За проведеними судом розрахунками з відповідачки ФОП ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 , враховуючи суму, яка підлягає стягненню на його користь у розмірі 109 473,00 грн підлягає стягненню 3% річних від простроченої суми у розмірі 6 730,34 грн, а на користь позивачки ОСОБА_3 в розмірі 5 298,30 грн. Стосовно стягнення на користь позивачів завданої моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов наступного висновку. Відповідно до положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Безумовно неотримання туристичних послуг, як і не повернення замовникам сплачених ними коштів за ненадані послуги призводить до моральних страждань, переживань та стресу, однак ураховуючи принципи розумності, справедливості та співмірності суд вважає, що заявлена до стягнення сума у розмірі по 10 000,00 грн кожному з позивачів має бути зменшена до 2 000 грн по відношенню до позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .. Крім того, з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 2 116,82 грн. Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо, виходячи з наступного. Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29). Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року). Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Однак в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам. Колегія суддів вважає, що у даному випадку в цій частині вимог докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду. Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Колегія суддів вважає, що позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не доведено належним чином підстави позову, а саме, наявність правових підстав для притягнення відповідача до відповідальності у зв`язку з тим, що туристичні послуги в обумовлений сторонами строк надані не були, що має наслідком повернення замовникам сплачених ними коштів за ненадані послуги. Й, навпаки, відповідачем ФОП ОСОБА_2 та його представником, адвокатом Шкребтієнко Г.М., надані суду належні та достовірні докази, якими повністю спростовуються підстави позову. Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц). «Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (пункт 60 постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №291/1352/20 (провадження №61-11047св23). Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в порушення положень статті 265 ЦПК України не надав мотивованої оцінки кожному аргументу, наведеного відповідачем щодо відсутності підстав для задоволення позову. Заперечую проти позову, представник відповідача, адвокат Шкребтієнко Г.М., посилалася на те, що, у зв`язку з тим, що в 2020 року з введенням локдауну, Греція була закрита для туристів як і більшість країн, тому з причин які не залежали від ОСОБА_2 туристичний тур до Греції, який мав відбутися в період з 16.07.2020 по 23.07.2020 не відбувся. В решті з метою виконання своїх обов`язків, ФОП ОСОБА_2 (за усною домовленістю) було запропоновано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зробити перезалік грошей на Туроператора ТОВ «Джоін АП!», для подорожі до Туреччини. На що позивачі надали згоду, після чого грошові кошти в сумі 195 656,00 грн, які були переведені раніше на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 за тур до Греції, було зроблено перезалік Туроператору ТОВ «Джоін АП!», для подорожі до Туреччини, що підтверджується наявними у справі письмовими доказами. В вересні 2020 року родини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 поїхали у туристичний тур до Туреччини. На підтвердження зазначених обставин представником відповідача були надані суду довідки про розрахунок доходу (а.с. 73-74, 75-76), листи на взаємозалік ФОП ОСОБА_2 з ТОВ «Джоін АП!» від 21.08.2020 та від 25.08.2020 (а.с. 87-91), та рахунки на оплату туристичних послуг туроператору ТОВ «Джоін АП!» №2004480, №2004373 від 19.08.2020 та №2131648, №2004413 від 20.08.2020 (а.с. 83-87). У частині 12 статті 20 Закону «Про туризм» передбачено, що туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин або є результатом подій, які туроператор (турагент) та інші суб`єкти туристичної діяльності, які надають туристичні послуги, включені до туристичного продукту, не могли передбачити. Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили (частина шоста статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»). Дослідивши обстави на, які мають суттєве значення докази, на які посилався відповідач та надані відповідачем письмові докази, які є належними та допустимими, колегія суддів вважає, що відповідачка ФОП ОСОБА_2 не виконала обов`язок за усним договором про надання туристичних послуг у зв`язку з введенням Грецькою республікою локдауна внаслідок коронавірусного захворювання (COVID-19), що відповідачка не могла передбачити. Отже, у даному випадку відповідачка не несе відповідальність перед позивачами. В подальшому за згодою позивачів грошові кошти в сумі 195 656,00 грн, які були переведені раніше на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 за тур до Греції, було перерахованок Туроператору ТОВ «Джоін АП!», для подорожі до Туреччини, що належним чином доведено стороною відповідача. З вказаним позовом позивачі звернулись до суду лише більш чим через два роки. За таких обставин, колегія суддів вважає, що з урахуванням «балансу вірогідностей», а також правдивості тверджень заявників, їх вимога не заслуговує довіри. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини») Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, з`ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не доведено належним чином наявність правових підстав для притягнення відповідача до відповідальності у зв`язку з ненаданням туристичних послуг в обумовлений сторонами строк. За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачі мають право на захист свого права ипадку порушення його відповідачем, але у даному випадку в судовому засіданні позивачами не доведено належним чином, що відповідач порушив їх права. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України їх право не підлягає судовому захисту. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 89, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статті 20 Закону України «Про туризм», у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідач ФОП ОСОБА_2 понесла і документально підтвердила витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 3 175, 23 грн, тому у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги з позивачів на користь відповідача підлягає присудженню вказаний судовий збір у рівних частках. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу адвоката Шкребтієнко Ганни Миколаївни в інтересах Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення яким позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди за невиконання договору про надання туристичних послуг залишити без задоволення. Стягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 3 175, 23 грн в рівних частках. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 05 лютого 2024 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.М. Сегеда