Постанова 4805 № 278/211/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/211/22 Головуючий у 1-й інст. Євген Татуйко Категорія 20 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів: Павицької Т.М., Шевчук А.М. з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №278/211/22 за позовом ОСОБА_1 до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Демецька Світлана Леонідівна, приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Кулініч Наталія Адамівна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 21 серпня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Татуйка Є.О. у м. Житомирі, в с т а н о в и в: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом та просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0019 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування гаража, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1822086800:03:001:0301 в порядку набуття права власності на нерухоме майно. В обґрунтування позову вказала, що 08.06.2017 між нею та ОСОБА_5 укладено спадковий договір, за яким остання в разі смерті відчужувача набуває права власності на половину житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і у тому числі на гараж літера "Д" та земельну ділянку площею 0,0853 га за цією ж адресою із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із кадастровим номером 1822086800:03:001:0285. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після чого вона (позивач) оформила за собою право власності на нерухоме майно, що є предметом договору. Вказала, що в ході проведення реєстрації права власності їй стало відомо, що є ще один державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №875311 від 22.03.2011, згідно якого ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,0019 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування гаража, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1822086800:03:001:0301. Вказана земельна ділянка повністю знаходиться під гаражем літера «Д», що належить їй на праві власності. Таким чином вважала, що вказана земельна ділянка повинна бути передана їй на праві власності, тому що знаходиться під належним їй майном (гаражем), що є частиною об`єкта нерухомого майна, який перебуває у її власності на підставі спадкового договору від 08.06.2017. Наголосила, що інших власників на об`єкт нерухомого майна та гараж немає. Вказала, що спірна земельна ділянка не може бути включена до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 , проте згідно відомостей Спадкового реєстру вона увійшла до спадкової маси. Водночас, спадкоємцями першої черги є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 після смерті матері. Виходячи із наведеного, посилаючись на положення ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України просила задовольнити позовні вимоги та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 21 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Грабовська І.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвали нове судове рішення про задоволення позову. Зазначає, що 11.07.2011 ОСОБА_5 набула у власність земельну ділянку площею 0,0019 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування гаража, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1822086800:03:001:0301. 08.06.2017 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (позивачем) укладено спадковий договір, предметом якого серед іншого є гараж літера «Д». ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, а позивач оформила свої спадкові права за спадковим договором, проте виявилося, що на земельну ділянку під гаражем видано окремий державний акт і ця земельна ділянка не охоплена спадковим договором. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_6 вказала, що згідно висновку Вінницького НДЕКЦ комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 29.06.2023 № КСЕ-19/102-22/6388-БТ у межах земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:03:001:0301 знаходиться більша частина будівлі гаража літера «Д», який є складовою частиною майна, набутого позивачем у власність за спадковим договором від 08.06.2017. Таким чином вважає, що знаходження більшої частини гаража на спірній земельній ділянці є достатньою правовою підставою для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку в цілому. Часткове знаходження гаража поза межами спірної земельної ділянки не входить до предмета спору в даній справі і не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позову. Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що користування гаражем неможливе без використання земельної ділянки. Крім того наголошує, що справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання, а тому позивач була позбавлена можливості залучити належних відповідачів у справі. Таким чином вважає, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні позову з цих підстав. У відзиві на апеляційну скаргу Станишівська сільська рада Житомирського району просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що позивач не довела, що Станишівською сільською радою Житомирського району будь-яким чином порушуються права позивача на розпорядження належним їй майном або, що сільською радою її право оспорюється чи не визнається. Наголошує, що судом першої інстанції правильно встановлено, що Станишівською сільською радою майнові права позивача не порушувались у зв`язку з чим сільську раду безпідставно залучено як відповідача у цій справі. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,0019 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування гаража, що розташована в АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 1822086800:03:001:0301, що підтверджується копією Державного акта на право власності на земельну ділянку від 17.03.2011серії ЯЛ №875311 (а.с.20 т.1). 8 червня 2017 року між ОСОБА_5 , як відчужувачем і ОСОБА_1 , як набувачем, укладено спадковий договір, за умовами якого набувач зобов`язався виконувати розпорядження відчужувача, зазначені в цьому договорі, і після смерті відчужувача набуває право власності на наступне майно: - ід.частину житлового будинку АДРЕСА_1 із погосподарськими будівлями та спорудами, а саме: сарай літ «Б», сарай літ «В», сарай літ «Г», гараж літ «Д», сарай літ «Ж», уборна літ «У», огорожа №1,2; -земельну ділянку площею 0,0853 га за цією ж адресою із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із кадастровим номером 1822086800:03:001:0285. Правочин містить застереження, що він вчиняється за письмової згоди чоловіка відчужувача ОСОБА_7 (а.с.37 зворот т.1). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла (а.с.22 т.1). Технічна документація на домоволодіння містить відомості, що згадуваний раніше гараж, як і основна будівля житлового будинку побудовані у 1969 році (а.с.40-42 т.1). Із Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 жовтня 2021 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 1822086800:03:001:0285 має площу 0,0852 га з цільовим призначенням для будівництва, розташована у АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_8 7 жовтня 2021 року на підставі спадкового договору (зворот а.с.43 т.1). Із висновку Вінницького науково дослідного експертно криміналістичного центру комплексної будівельно технічної та земельно технічної експертизи від 29 червня 2023 року № КСЕ-19/102-22/6388-БТ, вбачається, що у межах земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:03:001:0301 площею 0,0019 га з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №875311, знаходиться більша частина будівлі гаража літера "Д", яка є складовою частиною об`єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності в розмірі частки гр. ОСОБА_1 на підставі Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №279060420 від 11.10.2021 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1269992718220) (а.с.219-245 т.1). Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд вважав передчасним заявлення позовних вимог, оскільки судом установлено, що не уся будівля гаражу перебуває на спірній земельній ділянці. Тим самим, як під час оформлення дозвільної документація на земельну ділянку, яку має намір отримати у власність позивачка так і на час укладення спадкового договору було порушено принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній споруди, оскільки будівля і земельна ділянка на якій вона розташована мають набуватись і відчужуватись одночасно. Крім того місцевий суд вказав, що зміст і характер спірних правовідносин, встановлений в ході розгляду справи підтверджують, що спір у позивача виник не з органом місцевого самоврядування до якого заявлено вимоги. Щонайменше позивачем не надано доказів порушення, невизнання або оспорювання прав саме цим відповідачем у заявлених правовідносинах. Клопотань про залучення до участі у справі співвідповідача або заміну відповідача належним не надходило і суд позбавлений можливості здійснювати такі дії за власною ініціативою. Заявлення позову до неналежного відповідача є самостійною, а у даному випадку додатковою підставою для відхилення заявлених вимог. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції дав правову оцінку спірним правовідносинам, дійшовши висновку про відмову у задоволенні позовних вимог по суті спору, та визначив додатковою підставою відмови у задоволенні позовних вимог неналежного відповідача. Колегія суддів не в повній мірі погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог, ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 2, 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача суд вирішує у підготовчому засіданні (пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 171/1858/15-ц (провадження № 61-2612св18), зазначено, що «відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягується до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) викладено висновок про те, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 664/1893/17, від 12 серпня 2020 року у справі № 761/42332/17 та інші). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Предметом позову у справі, що переглядається, є зокрема, визнання за позивачем права власності на земельну ділянку площею 0,0019 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування гаража, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1822086800:03:001:0301 в порядку набуття права власності на нерухоме майно. Із копії Державного акта на право власності на земельну ділянку від 17.03.2011серії ЯЛ №875311 видно, що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,0019 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування гаража, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1822086800:03:001:0301 (а.с.20 т.1). Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказала, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1822086800:03:001:0301 знаходиться під гаражем літера «Д», який є складовою частиною майна, набутого позивачем у власність за спадковим договором від 08.06.2017. Таким чином вважає, що знаходження більшої частини гаража на спірній земельній ділянці є достатньою правовою підставою для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку в цілому. Разом із тим, з аналізу змісту спадкового договору від 08.06.2017 видно, що земельна ділянка з кадастровим номером 1822086800:03:001:0301 не входить до предмету відчуження за умовами договору, а відтак входить до складу майна, яке може бути успадковане за законом. Сама позивач у позовній заяві зазначає, що згідно відомостей Спадкового реєстру спірна земельна ділянка увійшла до спадкової маси. Із наданої на запит апеляційного суду інформації приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Кулініч Н.А. від 01.02.2024 № 34/01-16 вбачається, що 26 липня 2021 року заведено спадкову справу № 53/2021 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 . Згідно зі спадковою справою, заяву про прийняття спадщини подано сином померлої, спадкоємцем - за законом, ОСОБА_3 , заяву про прийняття спадщини подано сином померлої, спадкоємцем за законом ОСОБА_2 , заяву про прийняття спадщини подано дочкою померлої, спадкоємицею за законом ОСОБА_1 , заяву про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 подано чоловіком померлої, спадкоємцем за законом ОСОБА_7 . Відтак, спадкоємцями щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 за законом є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Виходячи із наведеного, з огляду на предмет спору, рішенням суду можуть бути вирішені питання щодо прав та обов`язків спадкоємців за законом - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до участі у розгляді справи залучені як треті особи, водночас, відповідачем у справі залучено Станишівську сільську раду. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Суд зауважує, що права, передбачені ЦПК України щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову. У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) вказано, зокрема, що незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві. Отже, належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18). Отже, заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків спадкоємців за законом щодо спірної земельної ділянки та не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, та які в такій ситуації мають бути залучені відповідачами, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд може вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть. Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що саме з цих підстав слід відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , що згідно Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та усталеної практики Верховного Суду є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 664/1893/17, від 12 серпня 2020 року у справі № 761/42332/17 та інші). Відповідно до ч.1, 4 ст. 376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Таким чином, оскільки місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, але помилився щодо мотивів такої відмови, апеляційний суд вважає, що рішення місцевого суду слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, що відповідає вимогам ст. 376 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 21 серпня 2023 року змінити, виклавши його зміст в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і з цього дня може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді