Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/427/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/427/24 Головуючий у 1-й інст. Полонець С.М. Категорія 55 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів: Коломієць О.С., Павицької Т.М. з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 295/427/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення невиплаченого підвищення до пенсії за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 10 січня 2024 року, постановлену під головуванням судді Полонця С.М. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом, в якому просила стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на її користь невиплачене за період з 02.06.2021 року по 31.12.2022 року підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 223 640,00 грн. В обгрунтування позову вказала, що Житомирський окружний адміністративний суд, ухвалюючи рішення про зобов`язання нарахування та виплати підвищення до пенсії, не встановив спосіб виплати належних позивачу сум і вимоги про стягнення коштів у справі не заявлялись, такі вимоги судом не розглядались і не вирішувались. Оскільки вказане рішення суду відповідачем не виконане, тому просить задовольнити вказаний позов. Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 10 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення невиплаченого підвищення до пенсії. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про те, що справа підсудна суду адміністративної юрисдикції з огляду на те, що предметом розгляду цієї справи, на його думку, є зобов`язальні правовідносини, які виникли внаслідок невиконання рішення адміністративного суду. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , а ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 10.01.2024 залишити без змін. Вказує, що до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. ОСОБА_1 , заявляючи вимогу про стягнення невиплаченого підвищення до пенсії, ставить по суті позовну вимогу про вирішення публічно-правового спору. Стороною спору в цьому випадку є суб`єкт владних повноважень, а спір стосується виконання ним публічно-владних функцій (виплати неотриманого підвищення до пенсії), а тому в силу змісту ст. 4 КАС України такий спір є публічно-правовим та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь невиплачене підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбачене ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 223 640,00 грн за період з 02.06.2021 по 31.12.2022. Відмовляючи у відкритті провадження у справі місцевий суд дійшов висновку, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Вирішуючи даний спір колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до статті 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції. Відповідно до частини першою статті 19 ЦПК Україниустановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження (пункт перший частини першої статті 19 КАС України). Справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень відносно обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат віднесені КАС Українидо адміністративних справ незначної складності (пункт 3 частини шостої статті 12 КАС України). Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин та методу правового регулювання спірних правовідносин. Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду України. Відповідно до статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»кошти Пенсійного фонду України використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України. Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Основними завданнями управління Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 Положення). Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 Положення управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його управління в районах, містах є суб`єктами владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути невиплачене підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбачене ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 223640,00 грн за період з 02.06.2021 по 31.12.2022, відповідачем є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. У постанові від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19) Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок, що суди помилково визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що спір щодо недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Спір стосовно недоотриманих сум пенсії також є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин, пов`язаних зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії, а тому він повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/3233/19 (провадження № 14-588цс19). Враховуючи суб`єктний склад сторін спору та характер спірних правовідносин, суд першої інстанції правильно вважав, що спір належить до юрисдикції адміністративних судів. З огляду на викладене суд першої інстанції, з`ясувавши підстави позову, надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з судовим рішенням та власним тлумаченням норм права. За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін. Керуючись ст. ст. 367-369, 374, 375, 381- 384, 390, 391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 10 січня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді