Постанова 4824 № 753/10659/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 753/10659/23 Головуючий у 1 інстанції: Шаповалова К.В. Провадження №22-ц/824/880/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р. 6 лютого 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Гаращенка Д.Р. суддів Олійника В.І., Сушко Л.П. при секретарі Дуб С.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 липня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та про визначення місця проживання дитини,- ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог 22 червня 2023 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та про визначення місця проживання дитини. В обґрунтування позовної заяви позивач вказав, що 19 серпня 2006 року між сторонами було укладено шлюб. Від шлюбу подружжя має спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружнє життя не склалося, наразі сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, у зв`язку з чим позивач просить суд шлюб розірвати, а спільну доньку залишити проживати з ним. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 липня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу про розірвання шлюбу та про визначення місця проживання дитини - задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 07 березня 2017 року Шевченківським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис №

372. В іншій частині позовних вимог- відмовлено. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки відповідач не заперечувала проти розірвання шлюбу, зважаючи на те, що судом встановлено, що сім`я фактично розпалась та зберегти її неможливо, оскільки збереження сім`ї призведе до порушення інтересів кожного з подружжя. Також зазначив, що у випадку відсутності спору між батьками та у випадку певної необхідності, батьки (сторони) не позбавлені можливості укласти нотаріально посвідчений договір про встановлення місця проживання дитини та способів участі у вихованні дитини, тобто письмову угода між батьками про те, з ким із них проживає дитина на постійній основі, а також про те, як саме другий з батьків, який проживає окремо, бере участь в житті дитини. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 15 серпня 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 липня 2023 року в частині відмовлених вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, щодо не врегулювання порядок вирішення, питання, залишення проживання дитини з одним із батьків при відсутності між ними спору щодо місця проживання дитини, а регулюються питання, визначення, місця, проживання дитини, у випадку відсутності домовленості між батьками щодо такого питання. Посилається на постанову від 15.01.2020 у справі № 200/952/18 Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Вказує, на необхідність скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції суду в частині відмови задоволенні позову про залишення проживання малолітньої дитини з батьком та постановленим в цій час тині нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог. Апелянт зазначає, що залишаючи дитину разом з ним суд лише констатує, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання, оскільки після припинення фактичних шлюбних відносин дитина залишилася проживати разом з батьком. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання Учасники справи в судове засідання не з`явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом першої інстанції встановлено, що 9 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який зареєстровано Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького обласного управління юстиції, актовий запис № 864, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 . Від шлюбу подружжя має спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження видане Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис 535, серія НОМЕР_2 . Позиція суду апеляційної інстанції Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частини перша статті 24 СК України). Відповідно до частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно із статтею 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідач не заперечувала проти розірвання шлюбу, зважаючи на те, що судом встановлено, що сім`я фактично розпалась та зберегти її неможливо, оскільки збереження сім`ї призведе до порушення інтересів кожного з подружжя, наявні підстави для задоволення позову щодо розірвання шлюбу. Колегія суддів звертає увагу, що в рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказано на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09). Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах. Так відповідно до частини другої статті 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Частиною першою статті 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Так як спільна дитина подружжя проживає разом з батьком (позивачем), отже між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини. Суд першої інстанції вірно встановив, що нормами СК України не регулюються порядок вирішення питання залишення проживання дитини з одним із батьків при відсутності між ними спору щодо місця проживання дитини, а регулюються питання визначення місця проживання дитини, у випадку відсутності домовленості між батьками щодо такого питання. Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову про визначення місця проживання, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення. За відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Такі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року справа №200/952/18. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди. Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю». У справі, що переглядається, не було з`ясовано думку дитини щодо визначення місця проживання. За змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини, участь органу опіки та піклування є обов`язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов`язково враховується стан здоров`я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло. Враховуючи те, що позивач підійшов формально до питання щодо визначення місця проживання дитини і не надав суду належних доказів для вирішення цих вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні зазначеної частини позову щодо визнання місця проживання дитини. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не встановлено. Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 13 лютого 2024 року. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді В.І. Олійник Л.П. Сушко