Постанова 4824 № 757/36896/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/160/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 лютого 2024року місто Київ справа № 757/36896/23-ц Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М. розглянув в порядку письмового позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 вересня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Литвинової І.В, у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2023 року позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив стягнути на його користь з Держави України в особі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) моральну шкоду в розмірі 175000 грн. В мотивування вимог посилався на те, що 29 травня 2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Київській області Качановим М.О. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 на підставі постанови про стягнення виконавчого збору №52348581 від 15 травня 2018 року в розмірі 326758,88 грн. Вказував, що 28 липня 2021 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області ЦМУ МЮ (м.Київ) Єжовим М.В. винесено постанову про арешт коштів боржника, в результаті винесення якої було арештовано належний йому пенсійний рахунок, відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», на який позивачу надходили пенсійні виплати. Зазначав, що 17 серпня 2021 року, коли він направив до Відділу заяву про зняття арешту з рахунку, відповідач сформував і направив до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» платіжну вимогу від 17 серпня 2021 року на списання з пенсійного рахунку суми коштів у розмірі 312 480,13 грн, за даною вимогою з його рахунку була списана вся пенсія у розмірі 9031, 22 грн. Посилався на те, що він неодноразово намагався вирішити питання зняття арешту з його пенсійного рахунку в позасудовому порядку, в чому відповідач йому відмовляв. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2022 року по справі №640/25641/21 його позов задоволено частково; знято арешт з коштів на його рахунку IBAN: НОМЕР_1 та зобов`язано Відділ повернути йому кошти в сумі 7459,97 грн. Вказував, що наклавши арешт на пенсійний рахунок, відповідач фактично позбавив його засобів для існування, він не міг сплачувати комунальні платежі, придбавати продукти харчування та ліки, відповідач застосував до нього надмірні засоби впливу, чим порушив його конституційне право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї. Зазначав, що він є інсулінозалежним хворим на цукровий діабет II типу, що вимагає від нього дотримання спеціального режиму харчування, прийому відповідного медикаментозного лікування, а забравши з його картки останні кошти, відповідач позбавив його такої можливості. Посилався на те, що вказані дії відповідача спричинили йому сильні душевні переживання, з початку накладення арешту на рахунок він перебував у стані постійної тривоги, це погіршило його психоемоційний стан, він став нервовим, втратив сон, його постійно турбував головний біль, від цього страждала і його дружина. Залишившись на такий тривалий час без засобів існування, він відчував себе приниженим, оскільки все життя працював одночасно на кількох роботах, сам утримував сім`ю і раптом його позбавили цієї можливості. Вказував, що довготривале перебування в тривожному стані не минуло безслідно, і в січні 2022 року він був госпіталізований. Крім того, залишившись без коштів, він не зміг евакуюватись під час російської окупацій с. Димер та с. Глибівка Вишгородського району, де він фактично проживає, та пробув в окупації з 25 лютого 2022 року по 31 березня 2022 року, щодня самостійно боровся за своє життя, не маючи можливості розраховувати на медичну допомогу. Вказував, що на даний час має погане самопочуття як фізично, так і морально, лікарі рекомендують пройти реабілітацію за кордоном, однак він не має такої можливості, оскільки кошти йому не повернені, а за станом здоров`я він працювати уже не може. Вважає, що такими протиправними діями відповідача йому завдана моральна шкода, яку він оцінює в 175000 грн. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 вересня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на обставини, зазначені ним у позові. Вказував на те, що підставою для звернення до суду з даним позовом є саме завдання йому моральної шкоди через не зняття арешту з його банківського рахунку, на який йому зараховувались пенсійні виплати, за його заявою про зняття арешту з вказаного рахунку, до якої ним було додано докази того, що це пенсійний рахунок, а не сам факт винесення виконавцем постанови про арешт коштів. Вважає, що суд першої інстанції неповно і не всебічно з`ясував дані обставини справи, що призвело до хибного твердження суду про те, що саме постановлення відповідачем постанови про арешт коштів боржника стало підставою для мого звернення до суду з даним позовом. Зазначав, що на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди відповідачем, ним було подано до суду першої інстанції заяву про допит свідка - ОСОБА_2 , яка б підтвердила дані факти і обставини, однак, дана заява була залишена судом першої інстанції без уваги, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості довести дані обставини, як цього вимагає ч.1 ст.81 ЦПК України. Посилався на те, що наклавши арешт на його пенсійний рахунок та не знявши його за його заявою, відповідач фактично позбавив позивача засобів для існування. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено порушень вимог законодавства і прав позивача при винесенні постанови про арешт від 28 липня 2021 року, що підтверджено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2022 року, що набрало законної сили, і встановлено, що банківський рахунок позивача, на який було накладено арешт (IBAN: НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК») не має спеціального режиму використання, щоб мати підстави стверджувати про порушення виконавцем положень ст.59 Закону України «Про виконавче провадження». Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 28 липня 2021 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єжов М.В. в межах ВП НОМЕР_2 виніс постанову про накладення арешту на грошові кошти боржника ОСОБА_1 , що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 307 256, 81 грн. 17 серпня 2021 року відповідач сформував і направив до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» платіжну вимогу НОМЕР_2/6 від 17 серпня 2021 року про стягнення з рахунку позивача НОМЕР_1 коштів у розмірі 312 480,13 грн. За даною вимогою з рахунку позивача 27 серпня 2021 року було списано суму у розмірі 9 031,22 грн. 17 серпня 2021 року ОСОБА_1 на адресу відділу направлено заяву про зняття арешту з його розрахункового рахунку відкритого в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», оскільки на нього зараховуються пенсійні виплати, котру виконавець отримав 19 серпня 2021 року. 31 серпня 2021 року за №38743/3-21/6 державним виконавцем надано позивачу відповідь на його заяву про зняття арешту, згідно якої державний виконавець відмовив у задоволенні заяви, посилаючись на те, що, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону. Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат), та набули статус вкладу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у справі №640/25646/21, яке набрало законної сили 22 липня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Знято арешт з коштів ОСОБА_1 , які знаходяться на рахунку IBAN: НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернути ОСОБА_1 кошти в сумі 7 459,97 грн. Вказаним судовим рішенням встановлено, що при винесенні оспорюваної постанови відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом №1404, і не допустив порушення вимог ст.ст.48, 56 цього Закону, тому відсутні підстави для задоволення вимог про визнання протиправною і скасування оспорюваної постанови, оскільки судом не встановлено порушень порядку накладення вимог законодавства і прав позивача при її винесенні й задоволення цих вимог не призведе до належного і ефективного захисту порушеного права. Судом також було встановлено, що відповідно до копії виписки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 01 липня 2022 року по рахунку позивача НОМЕР_1 за період з 01березня 2021 року по 01 липня 2022 року на цей рахунок зараховувались: пенсія, соціальна виплата, відсотки на залишок коштів, переказ із своєї картки через додаток Приват 24, поповнення своєї картки в терміналі самообслуговування, зарахування вкладу «Скарбничка». Суд у рішенні у справі №640/25646/21 дійшов висновку, що звернення відповідачем стягнення на суму пенсії, з якої проведено відрахування 20%, порушує ст.70 Закону України «Про виконавче провадження», є надмірним тягарем для боржника і порушенням його прав на належний рівень життя, тому порушене право позивача може бути захищено шляхом зняття арешту з рахунку позивача відповідно до ч.5 ст.59 Закону №1404 та задоволення похідної вимоги про зобов`язання Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернути позивачу 7459,97 грн., на які протиправно відповідач звернув стягнення, а не 9031,22 грн., як просить позивач. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 16 серпня 2022 року постановою державного виконавця знято арешт з коштів ОСОБА_1 , копію якої направлено до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до виконання. Позивачем на підтвердження своїх вимог до позовної заяви були надані копії: виписки №22 з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 24 липня 2022 року, виписки з медичної карти №8367 стаціонарного хворого від 04 серпня 2022 року (відділення офтальмологія), виписки з медичної карти №10894 стаціонарного хворого від 31 серпня 2022 року (відділення офтальмологія), виписки з медичної карти №12888 стаціонарного хворого від 05 жовтня 2022 року (відділення офтальмологія) та довідку №3240-7500845242 про статус переселенця від 01 травня 2022 року, виданої УСЗН Вишгородської РДА, згідно з якою фактичним місцем проживання/перебування є: АДРЕСА_1 . Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилаючись на ст.ст.1167, 1174 ЦК України, зазначав, що підставою для відшкодування моральної шкоди, є, зокрема, вина відповідача у її заподіянні, оскільки відповідачу було відомо, що він належним чином сплачує борг по виконавчому провадженню, що арештований рахунок є пенсійним, проте останній все одно не зняв добровільно арешт з рахунку та списав з нього кошти. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України). Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків. Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі №32/421. Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби (висновки викладені в постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі №757/23847/21). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому, матеріали справи не містять судових рішень (вироку) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби, якими визнано протиправними (неправомірними) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця. Колегія суддів враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у справі №640/25646/21 встановлено, що при винесенні оспорюваної постанови про накладення арешту на кошти боржника від 28 липня 2021 року відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом №1404, і не допустив порушення вимог ст.ст.48, 56 цього Закону. Доводи апеляційної скарги про те, що підставою для звернення до суду з даним позовом є саме завдання позивачу моральної шкоди через не зняття арешту з його банківського рахунку, а не сам факт винесення виконавцем постанови про арешт коштів, колегія суддів відхиляє, оскільки права ОСОБА_1 щодо зняття арешту з його рахунку були захищені рішенням у справі №640/25646/21. Посилання позивача на те, що рахунок IBAN: НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» має спеціальний режим використання, а саме є пенсійним, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки рішенням у справі №640/25646/21 встановлено, що вказаний рахунок використовується для зарахування грошових коштів різних категорій. Доводи апеляційної скарги про те, що на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди відповідачем, ним було подано до суду першої інстанції заяву про допит свідка - ОСОБА_2 , яка б підтвердила дані факти і обставини, однак, дана заява була залишена судом першої інстанції без уваги, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості довести дані обставини, як цього вимагає ч.1 ст.81 ЦПК України не впливають на правильність рішення суду, оскільки неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування моральної шкоди. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки позивач не довів належними доказами той факт, що діями державного виконавця йому було завдано моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, яким суд надав відповідну правову оцінку. При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)). Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 вересня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: