Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/19933/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/19933/23 Суддя (судді) суду 1-ї інст.: Щавінський В.Р. ПОСТАНОВА Іменем України 06 лютого 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Коротких А.Ю., Чаку Є.В., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 у справі за адміністративним позовом заступника Генерального прокурора до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб - Міністерства економіки України, Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним, нечинним нормативно-правового акта в частині, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та нечинним абзац десятий пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі - Порядок №483), у частині включення до нього закладів освіти Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 позов залишено без розгляду. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для залишення позову без розгляду були відсутні. Кабінет Міністрів України та Міністерство освіти і науки України у відзивах на апеляційну скаргу просять відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. За змістом частин першої, третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване. Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві має самостійно довести порушення інтересів держави та обґрунтувати наявність у нього повноважень щодо їх захисту шляхом подання позову до суду. У справі, що розглядається прокурором оскаржено абзац десятий пункту 29 Порядку №483, який є нормативно-правовим актом. Пунктом 1 частини першої статті 264 КАС, яка визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень, передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Частиною другою цієї статті встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Отже, правом на оскарження нормативно-правового акту шляхом подання позову щодо його незаконності, наділені або особи, до котрих застосовується нормативно-правовий акт, або особи, котрі є суб`єктами правовідносин, у яких буде застосовано нормативно-правовий акт. У спорі, що розглядається, позивач, чого ним не заперечується, не здійснює представництво будь-якого державного органу щодо якого застосовано або, який є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано, відповідні оскаржувані нормативно-правові акти. Таким чином, вимоги спеціальної статті 264 КАС не відносять позивача до суб`єктів, які мають право оскаржити норми Порядку №483. Крім того, обов`язковою умовою для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Колегія суддів наголошує на тому, що державний інтерес не може бути порушеним фактом закріплення, визнання державою такого власного інтересу. Так, у спірних правовідносинах держава діючи через Кабінет Міністрів України визначила свій інтерес прийнявши оскаржуваний нормативний акт Уряду. Всупереч такого інтересу, позивач, використовуючи повноваження на вчинення дій від імені держави, намагається спростувати такий інтерес, що суперечить самій позиції держави в особі Кабінету Міністрів України. Питання того чи відповідає оскаржуваний абзац десятий пункту 29 Порядку №483 державним інтересам лежить у площині формування та реалізації державної політики, у здійснення якої ні позивач, ні суд не вправі втручатися, оскільки це суперечитиме принципу розподілу влади. Таким чином, у даній справі позивач не здійснює захист інтересів держави, а фактично будучи її представником намагається заперечити ці державні інтереси шляхом їх оскарження до іншого державного органу - суду. Такі дії позивача не є послідовними та логічними, оскільки створюють абсурдну ситуацію захисту задекларованих (закріплених у нормативних актах) інтересів держави проти них же самих. Відтак, не заперечуючи доводів про відсутність органу державної вдали, який би міг звернутися до суду із даним позовом, суд апеляційної інстанції констатує, що у спірних правовідносинах відсутній державний інтерес, який би підлягав захисту, позаяк відповідний інтерес задекларований самою державою та не є порушеним не ю ж. Зважаючи на відсутність у спірних правовідносинах порушеного державного інтересу, позивач не має повноважень для звернення до суду за його захистом. Тому, суд першої інстанції у відповідності до пункту 1 частини першої статті 240 КАС вірно залишив позов без розгляду як такий, що подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача на окремі правові позиції Верховного Суду. Помилковими також є й відповідні посилання суду першої інстанції, що, однак, не вплинуло на правильність його мотивів. Так, у справах № 922/9272/18, 640/3890/20, 810/74/18 прокуратура звернулася до суду за захистом інтересів держави проти рішення органу місцевого самоврядування. У справі № 240/401/19 мало місце звернення прокурора фактично в інтересах територіальної громади, які, як вказав Верховний Суд, охоплюються інтересами держави, проти дій органів державної влади, які порушили інтереси такої територіальної громади. Натомість у справі, що розглядається, позивач обґрунтовує своє звернення до суду необхідністю захисту інтересів самої держави від прийнятих нею ж рішень. До спірних правовідносин належить застосувати правові висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 16.06.2021 у справі №640/16283/19, у яких суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанції про безпідставність звернення прокурора в інтересах держави щодо визнання нечинним акту Уряду. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про залишення позову без розгляду. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя А.Ю. Коротких Суддя Є.В. Чаку Повний текст постанови складений 06.02.2024.