Постанова КЦС ВС № 450/637/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2024 року м. Київ справа № 450/637/22 провадження № 61-16926св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Держава Україна в особі Офісу Генерального прокурора України, треті особи: Львівська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції у Львівській області, Державна казначейська служба України, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника Офісу Генерального прокурора - прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора Стрільчук Людмили Михайлівни та касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2022 року, ухвалене у складі судді Добош Н. Б., та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Офісу Генерального прокурора України, треті особи: Львівська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області), Державна казначейська служба України (далі - ДКС України), в якому просив суд стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 750 000,00 грн. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 11 травня 2013 року між колісним трактором «МТЗ-80», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на якому були трикорпусний плуг, борона, грунторозбиваючий вал, під його керуванням та мотоциклом «Suzuki», реєстраційний номер НОМЕР_2 , сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої водій мотоцикла «Suzuki», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , та його пасажир ОСОБА_3 , від отриманих тілесних ушкоджень загинули. 11 травня 2013 року за фактом настання зазначеної ДТП були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150010000434 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та розпочато досудове розслідування. 02 серпня 2013 року відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави. 29 серпня 2013 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 був затверджений прокурором та переданий на розгляд Пустомитівському районному суду Львівської області. В подальшому судом за клопотанням прокурора було двічі продовжено строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зокрема 11 вересня 2013 року та 06 листопада 2013 року. Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2018 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 березня 2019 року, ОСОБА_1 виправдано. ОСОБА_1 зазначав, що під час слідства майже півроку перебував під вартою без права внесення застави, це негативно вплинуло на звичайний спосіб його життя та обмежило його життєві зв`язки, оскільки він був безпідставно обмежений у вільному пересуванні, що також спричинило шкоду його діловій репутації, призвело до постійних нервових хвилювань та стресу. Також, підірвалося його фізичне здоров`я, оскільки він пережив тяжкий стрес, однак змушений був залишатись на місці події під час первинної фіксації її обставин, надавати пояснення працівникам поліції, змальовувати ситуацію. Результатом чого стала його госпіталізація до стаціонару Львівської клінічної лікарні на залізничному транспортні в неврологічне відділення з приводу діагнозу: реакція на тяжкий стрес та розлади адаптації, змішана тривожно-депресивна реакція; остеохондроз шийного, поперекового відділу хребта в стадії нестійкої ремісії. Дані проблеми почали загострюватись в період досудового слідства, слідчий дій, а в подальшому і під час перебування під вартою, де він не мав можливості отримати медичне обстеження та пройти лікування. В умовах слідчого ізолятора не було можливості нормально харчуватись. На момент звільнення з-під варти у нього погіршився зір, з весни 2014 року у нього було діагностовано важку невиліковну хворобу, а саме анкілозуючий спондиліт, або хвороба Бехтерева , яка на час подання позовної заяви знаходиться у постійній активній фазі та стадії загострення. Отже, за час незаконного перебування під слідством і судом він зазнав моральної шкоди, яка полягає у психічних стражданнях, перебування в стані безперервного нервового стресу, втраті нормальних життєвих зв`язків, порушенні його конституційних прав та свобод. Короткий зміст рішень суду першої інстанції Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 750 000,00 грн. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора України в дохід держави судовий збір у розмірі 7 500,00 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у зв`язку з протиправною поведінкою щодо ОСОБА_1 через незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, останньому було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у незаконному перебуванні під слідством та судом, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину та відновленню репутації, враховуючи характер правопорушення та глибину моральних страждань, які він зазнав, з урахуванням принципу розумності та справедливості, відшкодування моральної шкоди у розмірі 750 000,00 грн зможе покрити перенесені ним протягом цього періоду часу моральні страждання. Додатковим рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Вельгош Т. М. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. У іншій частині заяви відмовлено. Задовольняючи частково заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи містять підтвердження про понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу лише в розмірі 20 000,00 грн. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури задоволено частково. Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора України задоволено частково. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2022 року залишено без змін. Додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2022 року скасовано, у стягненні витрат на правничу допомогу відмовлено. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, урахувавши всі обставини цієї справи, глибину моральних страждань, надані позивачем докази, обґрунтовано задовольнив позов. Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять акту прийому-передачі виконаних робіт, детальний опису робіт щодо надання позивачу послуг професійної правничої допомоги, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів У листопаді 2023 року представник Офісу Генерального прокурора - прокурор відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора Стрільчук Л. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просила змінити рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року шляхом зменшення суми відшкодування моральної шкоди до 454 930,00 грн. Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатися з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яка має бути не більш, ніж достатнім для помірного задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави. Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували необхідність відшкодування на користь ОСОБА_1 моральної шкоди саме в розмірі 750 000,00 грн. Підставою касаційного оскарження рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), та у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17 (провадження № 61-2934св18), від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19, від 14 липня 2021 року у справі № 310/2585/19 (провадження № 61-3005св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 623/2585/19 (провадження № 61-16981св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19 (провадження № 61-8370св21), від 17 травня 2023 року у справі № 708/639/21 (провадження № 61-12278св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 127/1407/22 (провадження № 61-2377св23). У грудні 2023 року керівник Львівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що чинним законодавством України чітко передбачена процедура реабілітації осіб, відносно яких винесено виправдувальний вирок, шляхом повідомлення про це трудовий колектив, в якому працює виправдувальна особа чи/або за її місцем проживання, а також щодо спростування відомостей про кримінальне обвинувачення (відповідальність) в засобах масової інформації при наявності відповідного прохання (вимоги) виправдувальної особи. Однак, з позову не вбачається, чи звертався позивач до відповідних органів із проханням (вимогою) про його реабілітацію перед колегами, сусідами та в засобах масової інформації, співслужбовцями тощо. Також, будь-якого експертного дослідження на підтвердження заподіяної органом досудового розслідування шкоди (суми позову) у причинно-наслідковому зв`язку не було проведено ні стороною позивача, ні позивачем особисто. Підставою касаційного оскарження рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) та у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17 (провадження № 61-7534св18), від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 161/10816/20 (провадження № 61-10314св21), від 31 жовтня 2022 року у справі № 461/2891/21 (провадження № 61-5206св22), від 30 серпня 2023 року у справі № 461/4283/21 (провадження № 61-11238св22). Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вельгош Т. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника Офісу Генерального прокурора - прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора Стрільчук Л. М., в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили. Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника Офісу Генерального прокурора - прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора Стрільчук Л. М. та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи. Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2024 року поновлено керівнику Львівської обласної прокуратури процесуальний строк для подачі касаційної скарги і відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Львівської обласної прокуратури. Фактичні обставини справи, встановлені судами 02 серпня 2013 року слідчим відділу розслідувань дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Степаненко Ю. А. за погодженням з старшим прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області Войценком А. повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною третьою статті 286 КК України. 02 серпня 2013 року ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова до підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави. Строк дії даної ухвали визначений до 30 вересня 2013 року. 03 серпня 2013 року постановою слідчого відділу розслідувань дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Степаненко Ю. А. призначено амбулаторну судово-психіатричну експертизу ОСОБА_1 13 серпня 2013 року судовими експертами Комунального закладу «Львівської обласної психіатричної лікарні» надано акт амбулаторної судової-психіатричної експертизи № 509. 20 серпня 2013 року постановою слідчого відділу розслідувань дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Степаненко Ю. А. визнано речовим доказом трактор «МТЗ-80», реєстраційний номер НОМЕР_1 , із трьохкорпусним плугом, бороною та грудорозбиваючим валиком та вирішено зберігати до прийняття рішення у кримінальному провадженні по суті. 29 серпня 2013 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні про кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 286 КК України, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 травня 2013 року за № 12013150010000434 стосовно ОСОБА_1 , затверджений старшим прокурором Тимо А. С. та переданий на розгляд Пустомитівському районному суду Львівської області. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 листопада 2013 року продовжено ОСОБА_1 строк тримання під вартою на шістдесят днів, до 10 січня 2014 року включно. 31 грудня 2013 року прокурор Львівської обласної прокуратури, який підтримував державне обвинувачення в суді, звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 днів. 09 січня 2014 року ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області в задоволенні клопотання прокурора в продовженні строку тримання під вартою ОСОБА_1 відмовлено; обвинуваченого ОСОБА_1 звільнено з-під варти в залі суду. 14 березня 2014 року прокурор Львівської обласної прокуратури, який підтримував державне обвинувачення в суді, звернувся з клопотання про призначенням судово-медичної (офтальмологічної) експертизи ОСОБА_1 14 березня 2014 року ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області, клопотання прокурора про призначення експертизи задоволено. 23 липня 2014 року експертами Комунального закладу ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи» надано висновок № 66. 03 вересня 2014 року захисник обвинуваченого в судовому засіданні заявив клопотання про передачу транспортного засобу, а саме трактора «МТЗ-80», реєстраційний номер НОМЕР_1 , із трьохкорпусним плугом, бороною та грудорозбиваючим валиком на зберігання ОСОБА_1 03 вересня 2014 року ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області клопотання захисника обвинуваченого задоволено. Транспортний засіб: трактор «МТЗ-80», реєстраційний номер НОМЕР_1 , із трьохкорпусним плугом, бороною та грудорозбиваючим валиком передано на зберігання ОСОБА_1 та зобов`язано останнього зберігати такий у стані, придатному для використання. 26 лютого 2018 року вироком Пустомитівського районного суду Львівської області, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 березня 2019 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за частиною третьою статті 276 КК України виправдано у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України, а саме відсутня суб`єктивна сторона складу даного злочину, оскільки останній діяв у відповідності до ПДР України, що підтверджується перевіреними в ході судового розгляду доказами.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги представника Офісу Генерального прокурора - прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора Стрільчук Л. М. та керівника Львівської обласної прокуратури не підлягають задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у цій частині не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку. Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Таким чином, цивільним законодавство України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України). Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду. Вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 02 серпня 2013 року до 29 березня 2019 року, тобто 67 місяців 27 днів, оскільки вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2018 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 березня 2019 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за частиною третьою статті 276 КК України виправдано у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України, а саме відсутня суб`єктивна сторона складу даного злочину, оскільки останній діяв у відповідності до ПДР України, що підтверджується перевіреними в ході судового розгляду доказами. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості». У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 жовтня 2022 року мінімальну заробітну плату на рівні 6 700,00 грн. Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що, враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 454 930,00 грн (6 700,00 грн х 67 місяців та 27 днів). Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 750 000,00 грн, вказаний розмір не менший, ніж передбачений законом, і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до його збагачення. Указаний висновок судів відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19). Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, з`ясували доводи сторін щодо обґрунтування ними як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідили надані докази, оцінили їх та визначили конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на вимоги розумності, виваженості і справедливості. Оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційних скарг в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі. Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційних скарг відсутні. Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника Офісу Генерального прокурора - прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора Стрільчук Людмили Михайлівни залишити без задоволення. Касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник