Постанова 4824 № 753/9719/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №753/9719/23 Головуючий у І інстанції - Заставенко М.О. апеляційне провадження №22-ц/824/1105/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. за участю секретаря судового засідання Ольшевського П.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , інтернет-видання «Цензор.Нет» в особі головного редактора ОСОБА_1 про захист гідності, честі та ділової репутації,- ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1 , інтернет-видання «Цензор.Нет» в особі головного редактора ОСОБА_1 з позовом, в якому просив: - визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті інтернет-видання «Цензор.Нет» у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_7», за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_8, наступного змісту: « ОСОБА_5 …… який зараз перебуває в Москві …..». - визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, поширену ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на персональній сторінці профілю користувача соціальної мережі «Facebook» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_9, наступного змісту: « ОСОБА_5 …… який зараз перебуває в Москві …..». - визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, поширену ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на веб-сайті YouTube за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_10, починаючи з 15 хвилин 45 секунд і до 15 хвилин 51 секунди запису, наступного змісту: « ОСОБА_5 …… який зараз перебуває в Москві …..». - зобов`язати головного редактора інтернет-видання «Цензор.Нет» ОСОБА_1 протягом 5 календарних днів з моменту вступу рішення в законну силу, опублікувати на головній сторінці вес-сайту «Цензор.Нет» https://censor.net.ua спростування під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_4 » наступного змісту: інформація, поширена про ОСОБА_3 , що міститься у публікації від 17.05.2023 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_7», за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_8 про те, що ОСОБА_6 зараз перебуває в Москві є недостовірною та не відповідає дійсності. - зобов`язати ОСОБА_1 протягом 5 календарних днів з моменту вступу рішення в законну силу, опублікувати на персональній сторінці профілю користувача соціальної мережі «Facebook» спростування під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_4 » наступного змісту: інформація, поширена на сторінці ОСОБА_7 у соціальній мережі «Facebook» 17.05.2023 про те, що ОСОБА_6 зараз знаходиться в Москві не є достовірною та не відповідає дійсності. - зобов`язати ОСОБА_1 протягом 5 календарних днів з моменту вступу рішення в законну силу, опублікувати на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на веб-сайті YouTube аудіовізуальний запис спростування, в якому ОСОБА_1 зачитує текст спростування наступного змісту: « Спростування. Я , ОСОБА_16 , повідомляю, що інформація поширена мною під час прямої трансляції ІНФОРМАЦІЯ_12 на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на YouTube YouTube, розміщеної у записі під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11 », про те, що ОСОБА_3 зараз перебуває у Москві є недостовірною та не відповідає дійсності. В обґрунтування позову зазначав, що 17 травня 2023 року на сайті інтернет-видання «Цензор.Нет» та на персональній сторінці профілю користувача соціальної мережі «Facebook» ОСОБА_7 була поширена недостовірна інформація про ОСОБА_3 про начебто його знаходження (перебування) зараз у Москві. Наведена недостовірна інформація поширена на сайті Інтернет-видання «Цензор.Нет» у публікації під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7», за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_6 у наступній фразі: « ОСОБА_5 ….. який зараз перебуває в Москві…». На персональній сторінці профілю користувача соціальної мережі «Facebook» ОСОБА_7 за адресою в мережі інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_9, поширено допис з недостовірною інформацією наступного змісту: « ОСОБА_5 …… який зараз знаходиться у Москві…». Також зауважував, що відповідне твердження про начебто перебування позивача у Москві було повторено ОСОБА_10 20 травня 2023 року під час трансляції на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у мережі YouTube. Вказував, що наведені публікації набули значного поширення та декілька сайтів здійснили їх передрук: публікація на сайті «Факти», на сайті телеканалу «Прямий», на сайті «Главком» та на порталі «Еспресо». Таким чином, 17 травня 2023 року відбулося поширення ОСОБА_10 шляхом розміщення допису на персональній сторінці його профілю у «Facebook», у публікації під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7», за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_6 та 20 травня 2023 року під час трансляції на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у мережі YouTube. На дату подання позову публікацію на сайті «Цензор.Нет» переглянуло понад 20 тис. осіб, допис на персональній сторінці ОСОБА_11 у «Facebook» переглянуло 3,5 тис. осіб, а поділилося ним більше 700 осіб, тобто поширена відповідачем інформація про позивача було доведена до відома значної кількості людей. Звертав увагу суду, що інформація про перебування (знаходження) позивача у Москві є недостовірною та такою, що дискредитує позивача, принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Жодних поїздок до Москви або інших регіонів Росії позивач не здійснював та не здійснює. В період виходу публікації позивач весь час перебував в Турецькій Республіці. Останній раз виїздив з країни в короткострокову поїздку з 18 квітня 2023 року по 25 квітня 2023 року за маршрутом Стамбул-Мадрид-Стамбул. На запит позивача органами поліції була надана довідка з інформацією саме за той період, коли позивач залишав країну - з 01 квітня 2023 року по 31 травня 2023 року. Вказував, що відповідач, поширюючи недостовірну інформацію про позивача, був зобов`язаний попередньо пересвідчитися в тому, що інформація, яку він збирається поширювати, відповідає дійсності. Інформація, яка була поширена про позивача є вкрай негативною, оскільки твердження відповідача про начебто перебування ОСОБА_3 в Росії є не просто констатацією неправдивого факту про місцезнаходження позивача, а насамперед, твердженням, яке має намір створити негативне враження щодо моральних та етичних якостей позивача в розрізі начебто схвалення позивачем жахливих злочинів, які вчиняються країною-агресором в Україні. Поширена відповідачем інформація спрямована на маніпулювання громадською думкою та створення негативного враження про особу позивача у читачів видання «Цензор.Нет», користувачів соціальної мережі «Facebook» та YouTube через неправдиве твердження про перебування позивача у м. Москві, що призводить до сприйняття позивача, як людини, яка нібито підтримує війну, розв`язану країною-агресором, схвалює терористичні дії країни-агресора та вбивства громадян України, що беззаперечно порушує особисті немайнові права позивача. Позивач має досвід як політичної, державної, так і правової роботи, тому беззаперечно, що інформація про перебування позивача у Москві негативно впливає на його ділову репутацію. Оспорювану інформацію, яка поширена відповідачем про позивача, можна перевірити на предмет її істинності, дійсності; зазначена інформація не підпадає під ознаки критики; в ній відсутня оцінка дій, суб`єктивна думка, припущення, переконання і погляди відповідача, а також вона поширена без використання мовно-стилістичних засобів тощо, тому ця інформація не є оціночним судженням. 25 травня 2023 року ОСОБА_3 направив головному редактору видання «Цензор.Нет» ОСОБА_17 та виданням, які зробили передрук публікації, розміщеної 17 травня 2023 року на сайті «Цензор.Нет», заяву про спростування недостовірної інформації, в якій зазначив, що будь-яка згадка про нього у контексті перебування у Москві призводить до істотної дискредитації його, оскільки створює враження про начебто його підтримку, схвалення або навіть нейтральну позицію щодо дій, які держава-агресор вчиняє в Україні. Жодної реакції або відповіді на вказану заяву позивач від відповідача не отримував. Враховуючи, що порушення особистих немайнових прав позивача відбулося у результаті поширення про нього недостовірної інформації 17 травня 2023 року на сайті «Цензор.Нет» у авторській публікації головного редактора видання ОСОБА_11 , а також у публікації від 17 травня 2023 року на особистій сторінці профілю користувача соціальної мережі «Facebook» ОСОБА_11 , вважв, що належним способом захисту прав позивача є спростування такої недостовірної інформації в аналогічний спосіб. Посилався на те, що з урахуванням норм чинного законодавства, належним відповідачем є ОСОБА_16 , як автор публікації під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_13», а також, як головний редактор видання «Цензор.Нет», який забезпечив можливість публікації та поширення оспорюваної інформації. Також сторінка профілю користувача у соціальній мережі «Facebook» , на якій 17 травня 2023 року було поширено допис з недостовірною інформацією про позивача, є персональною сторінкою ОСОБА_7 . На підставі викладеного просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 серпня 2023 року у позов задоволено. Визнано недостовірною, та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, повідомлену ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті інтернет-видання «Цензор.Нет» у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_7», за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_8 та на персональній сторінці профілю користувача соціальної мережі «Facebook» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_9, наступного змісту: « ОСОБА_5 …… який зараз перебуває в Москві …..». Визнано недостовірною, та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, повідомлену ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на веб-сайті YouTube за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_10, починаючи з 15 хвилин 45 секунд і до 15 хвилин 51 секунди запису, наступного змісту: « ОСОБА_5 …… який зараз перебуває в Москві …..». Зобов`язано головного редактора інтернет-видання «Цензор.Нет» ОСОБА_1 у п`ятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили, опублікувати на головній сторінці вес-сайту «Цензор.Нет» https://censor.net.ua спростування під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_4 » наступного змісту: інформація, поширена про ОСОБА_3 , що міститься у публікації від 17.05.2023 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_7», за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_8 про те, що ОСОБА_6 зараз перебуває в Москві є недостовірною та не відповідає дійсності. Зобов`язано ОСОБА_1 у п`ятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили, опублікувати на персональній сторінці профілю користувача соціальної мережі «Facebook» спростування під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_4 » наступного змісту: інформація, поширена на сторінці ОСОБА_7 у соціальній мережі «Facebook» 17.05.2023 про те, що ОСОБА_6 зараз знаходиться в Москві не є достовірною та не відповідає дійсності. Зобов`язано ОСОБА_1 у п`ятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили, опублікувати на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на веб-сайті YouTube аудіовізуальний запис спростування, в якому ОСОБА_1 зачитує текст спростування наступного змісту: « Спростування. Я , ОСОБА_16 , повідомляю, що інформація поширена мною під час прямої трансляції ІНФОРМАЦІЯ_12 на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на YouTube YouTube, розміщеної у записі під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11 », про те, що ОСОБА_3 зараз перебуває у Москві є недостовірною та не відповідає дійсності. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 6 441,60 грн. Не погоджуючись із указаним рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. У мотивування скарги зазначає, що на наданому позивачем документі-довідці щодо в`їзду та виїзду з інформаційною метою на підставі клопотання ОСОБА_5 від 31 травня 2023 року з нотаріальним перекладом з турецької на українську мову проставлено печатку не офіційного компетентного органу Турецької Республіки, а печатку філії аеропорту Мілас-Бодрум, у зв`язку з чим на нього не поширюється звільнення від апостилювання, передбаченого статтею 13 Угоди між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах, а отже вважає вказаний документ недопустимим доказом. Вказує, що факт партнерства з ОСОБА_12 та статус «тіньового куратора судової системи України» в контексті та за змістом оспорюваної інформації є ідентифікуючими ознаками особи, якої стосується поширена інформація. Разом з тим, ані факт партнерства з ОСОБА_12 , ані, особливо, інформація про статус «тіньового куратора судової системи України» позивачем оспорені не були, а тому поширена ним інформація не мала ідентифікуючих ознак особи, щодо якої поширено таку інформацію. Посилається на те, що позивачем не зазначено, яким саме його особистим немайновим благам завдано шкоду, а також яким чином оспорювана інформація перешкоджає йому повно і своєчасно здійснити своє особисте немайнове право і яке саме немайнове право. Також указує, що відповідачем не поширювалося жодної інформації про начебто схвалення позивачем жахливих злочинів, які вчиняються країною-агресором в Україні. Зазначений аргумент був маніпулятивно вигаданий стороною позивача із цією ж метою і був спростований. Зауважує, що оскільки відповідачем в контексті оспорюваних тверджень надавалася оцінка подіям та діячам за більш широкий часовий проміжок, ніж квітень-травень 2023 року, то й для спростування оспорюваних тверджень позивачу необхідно було надати інформацію щодо відвідування або невідвідування ним території російської федерації не за квітень-травень 2023 року, а хоча б за останній рік. Окрім того, звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції проігнорував доводи скаржника, що дана справа становить істотний суспільний інтерес та має важливе значення для відповідача та здійснив розгляд даної справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, внаслідок чого ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення. 19 грудня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_13 , в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, як законне, обґрунтоване, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що інформація, розповсюджена ОСОБА_1 17 травня 2023 року та 20 травня 2023 року про перебування ОСОБА_5 зараз в Москві є недостовірною, тому що в ній повідомлено про події, яких не існувало. Суд вважав указану інформацію такою, що носить негативний характер для особистих немайнових прав позивача, оскільки інформація про перебування певної особи в час повномасштабної військової агресії РФ проти України на території РФ, не є нейтральною інформацією, оскільки створює враження про начеб то нейтральну позицію особи щодо дій, які держава агресор вчиняє на території України, або навіть підтримку чи схвалення цих дій, тому є вкрай негативною інформацією про особу, яка її дискредитує. ОСОБА_3 є адвокатом, був обраний народним депутатом України V-VI скликання, членом Вищої Ради Юстиції, заступником Глави Адміністрації Президента з питань судової реформи та судоустрою, тобто має значний досвід як політичної, державної, так і правової роботи, тому суд вважає, що інформація про його перебування у Москві негативно впливає на його ділову репутацію. Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Судом установлено, що 17 травня 2023 року на сайті інтернет-видання «Цензор.Нет», головним редактором якого являється ОСОБА_1 , у публікації під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7», за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_1 поширена інформація про ОСОБА_3 про начебто його знаходження (перебування) зараз у Москві у наступній фразі: « ОСОБА_5 ….. який зараз перебуває в Москві…». Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 на персональній сторінці профілю користувача соціальної мережі «Facebook» ОСОБА_7 за адресою в мережі інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_1 поширено допис з інформацією наступного змісту: « ОСОБА_5 …… який зараз знаходиться у Москві…». Також відповідне твердження про перебування позивача у Москві було поширено ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 під час трансляції на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у мережі YouTube за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_10, починаючи з 15 хвилин 45 секунд і до 15 хвилин 51 секунди запису, наступного змісту: « ОСОБА_5 …… який зараз перебуває в Москві …..». Наведені обставини підтверджуються наявними у справі Звітом за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 08 червня 2023 року (а.с. 84-89), цифровим носієм типу USB-флеш-накопичувач, що містить запис відео із мережі YouTube (а.с. 102), а також оглянутими судом за вищевказаними посиланнями сайту інтернет-видання «Цензор.Нет», персональної сторінки профілю користувача соціальної мережі «Facebook» ОСОБА_7 та відео у мережі YouTube. Як відомо із загальнодоступних джерел, ОСОБА_1 є головним редактором Інтернет-видання ЦЕНЗОР.НЕТ, має статус журналіста та в даному випадку він також поширив інформацію на своїй особистій сторінці у соціальній мережі Facebook та на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у мережі YouTube. Відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина 1). Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (абз. 1 частини 4). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена ( частина 6). Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. Підставою для задоволення позову у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи є сукупність усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 грудня 2021 року у справі №905/902/20 дійшла висновку, що для досягнення мети здійснення судового розгляду, позивач має право надати або відеозапис, отриманий у порядку статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», або відеозапис з електронного інтернет-джерела (електронної платформи), на якому (якій) розміщено відеоролик. Якщо особа не має такого запису і надає копію, отриману з інших джерел, відповідно до частини п`ятої статті 100 ЦПК України суд може витребувати відеозапис за наявності сумніву у відповідності поданого відеозапису оригіналу. Якщо відеозапис не зберігся взагалі, то сторони мають право доводити факти порушеного права у справі будь-якими доказами. Під час розгляду справи в суді першої інстанції, було враховано пояснення представників сторін, а також докази, надані на підтвердження та спростування заявлених позовних вимог, досліджено (переглянуто) відеосюжет, що був долучений представником позивача до матеріалів справи, а також відображений, зокрема на веб сайті за посиланням: https://1plus1.video/groshi/15-sezon/56-vipusk-za-31-travnya-2021-roku-podatok-na-rozkish-hto zaroblyae-na-pidrobnomu-palivi-zakrittya-neba-nad-teritorieyu-bilorusi-groshi та https://www.youtube.com/watch?v=oGdSikM0FRI&list, у зв`язку з чим місцевим судом дійдено правильного висновку, що позивачем доведено факт поширення відповідачами спірного відеосюжету у вказаних позивачем джерелах. Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. (ст. 3, 28, 68). Разом із цим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Ураховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку. За положеннями ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації. Відповідно до положень статті 32 Конституції України та статей 91, 94, 201, 277 ЦК України самостійним об`єктом судового захисту є особисті немайнові права як фізичних, так і юридичних осіб. Особливим способом захисту та відновлення зазначених прав є, зокрема, спростування недостовірної інформації, внаслідок поширення якої такі права порушені. Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Для застосування зазначеного способу захисту (відновлення) прав необхідною є наявність усіх елементів складу відповідного правопорушення. Тобто інформація має бути поширеною (доведеною до відома хоча б одній особі у будь-якій спосіб), має стосуватися позивача, має бути недостовірною (такою, що не відповідає дійсності), має порушувати особисті немайнові права позивача. При цьому вина особи, яка поширила недостовірну інформацію, не є необхідним елементом правопорушення для зобов`язання її спростувати таку інформацію. Згідно з пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Cлід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів. Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейський суд з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки. Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження. Системний аналіз норм права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини вказує на те, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише інформація, що є фактичним твердженням, а не оціночним судженням. Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»). Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. У пункті 19 Постанови Верховного суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04 листопада 1950 року, ратифікована 17 липня 1997 року). Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення (стаття 29 Закону України «Про інформацію»). Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначив, що суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Певні форми узгодження права на захист честі, гідності і ділової репутації зі свободою вираження поглядів передбачені у Законі України «Про інформацію». Ст. 2 зазначеного закону проголошує основні принципи інформаційних відносин, до яких відносяться гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. У контексті цього, слід зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Тома проти Люксембургу» заява №38432/97 від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, .. серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не слід передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для того, що це зробити (пункт 58 рішення). Свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Європейської Конвенції з прав людини застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе демократичне суспільство. Як передбачено в статті 10 Конвенції, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (рішення від 23 вересня 1994 року у справі Jersild v. Denmark, рішення у справі Janowski v. Poland, рішення від 25 листопада 1999 року у справі Nilsen & Johnsen v. Norway, рішення від 29 лютого 2000 року у справі Fuentes Bobo v. Spain, рішення від 10 серпня 2006 року у справі Ляшко проти України). Так, відповідно до рішення у справі Хандісайд проти Сполученого Королівства («HandysidevUnitedKingdom») свобода вираження являється однією із найважливіших основ демократичного суспільства, однією з базових умов для його прогресу і розвитку кожної людини. За виключенням тих випадків, які підпадають під дію частини другої статті 10, вона застосовна не лише відносно інформації або ідей, які сприймаються позитивно або не розглядаються як образливі або сприймаються нейтрально, але і стосовно тих, які являються образливими, шокуючими або такими, що хвилюють державу або якісь сегмент населення. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких неможливим є демократичне суспільство. Як питання загального принципу, «необхідність» будь-якого обмеження свободи вираження поглядів має бути переконливо встановлено. Звичайно, передусім національні органи влади мають оцінювати, чи є «нагальна соціальна потреба» обмеження. У справах стосовно преси національна можливість відхилення від виконання вимог Конвенції окреслюється інтересами демократичного суспільства у забезпеченні й підтриманні вільної преси. Аналогічно ці інтереси матимуть основну вагу при визначенні, чи це обмеження було пропорційним переслідуваній законній меті, відповідно до пункту 2 статті 10 рішення «Тома проти Люксембургу» (Thoma v. Luxembourg), №38432/97, від 29 березня 2001 року, пункт 48). Отже, факт поширення ОСОБА_1 вищенаведеної інформації підтверджується наявними у розпорядженні суду письмовими доказами та ОСОБА_1 під час розгляду справи не заперечувалося. Також суд першої інстанції правильно вважав доведеним те, що поширена ОСОБА_1 інформація безпосередньо стосувалася особи позивача, оскільки в ній вказується його ім`я та прізвище: « ОСОБА_5 », а тому доводи апеляційної скарги, що поширена відповідачем інформація не мала ідентифікуючих ознак особи, щодо якої поширено таку інформацію, є безпідставними. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 має дозвіл на проживання у Турецькій Республіці у період з 16 серпня 2022 року по 22 червня 2024 року, що підтверджується відповідною довідкою, копія якої з перекладом міститься у матеріалах справи (т.1 а.с.57-59). Відповідно до інформації, наданої поліцейським Гаріп Йешільйапрак на запит ОСОБА_3 від 31 травня 2023 року, позивач у період з 01 квітня 2023 року по 31 травня 2023 року лише двічі перетинав кордон Турецької Республіки: 18 квітня 2023 року виїздив з Турецької Республіки та 25 квітня 2023 року повернувся (т.1 а.с.60-61). Зазначена обставина також підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_1 (т.1 а.с.62,63). Таким чином, надані стороною позивача докази спростовують твердження ОСОБА_1 , розповсюджені 17 травня 2023 року та ІНФОРМАЦІЯ_2 про перебування ОСОБА_5 зараз в Москві, та підтверджують те, що ОСОБА_14 не залишав у травні 2023 року територію Турецької Республіки. Також, місцевим судом зауважено, що позивачем у відповідях на питання, наданих у порядку статті 93 ЦПК України, підтверджено, що він має два паспорти громадянина України для виїзду за кордон: НОМЕР_1 та НОМЕР_2 . У той же час, при зверненні 31 травня 2023 року до Департаменту прикордонного управління зовнішніх зв`язків та проектів Турецької Республіки Органам поліції Турецької Республіки ОСОБА_3 запитувалась інформація про останній виїзд та в`їзд до Турецької Республіки ОСОБА_3 без зазначення будь якого номеру паспорта. При цьому у довідці поліцейського зазначено дати коли позивач залишив Турецьку Республіку та повернувся до неї за період з 01 квітня 2023 року по 31 травня 2023 року, а саме 18 квітня 2023 року вилетів зі Стамбулу та 25 квітня 2023 року повернувся у Стамбул. Інших перетинів кордону у травні місяці 2023 року, як свідчить надана довідка, не було. Отже, враховуючи зміст та характер зазначеної в публікації 17 травня 2023 року та повідомленої особисто ОСОБА_1 20 травня 2023 року інформації наступного змісту: « ОСОБА_5 …… який зараз перебуває в Москві …..» суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі висловлювання про позивача не є оціночними судженнями і не можуть бути розцінені як гіпербола, алегорія чи сатира, у них відсутня оцінка дій, суб`єктивна думка, переконання і погляди відповідача, припущення, зазначена інформація не підпадає і під ознаки критики. Відтак ця інформація є фактичними твердженнями, які можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності і, як наслідок, можуть бути визнані недостовірними. При цьому, ОСОБА_1 не надано суду жодних належних доказів на підтвердження того, що зазначена вище інформаціє є достовірною. Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що інформація, розповсюджена ОСОБА_1 17 травня 2023 року та 20 травня 2023 року про перебування ОСОБА_5 зараз в Москві є недостовірною, тому що в ній повідомлено про події, яких не існувало. Окрім того, суд першої інстанції обґрунтовано вважав вказану інформацію такою, що носить негативний характер для особистих немайнових прав позивача, оскільки інформація про перебування певної особи в час повномасштабної військової агресії РФ проти України на території РФ, не є нейтральною інформацією, оскільки створює враження про начебто нейтральну позицію особи щодо дій, які держава агресор вчиняє на території України, або навіть підтримку чи схвалення цих дій, тому є вкрай негативною інформацією про особу, яка її дискредитує. Оскільки позивач ОСОБА_3 є адвокатом, був обраний народним депутатом України V-VI скликання, членом Вищої Ради Юстиції, заступником Глави Адміністрації Президента з питань судової реформи та судоустрою, тобто має значний досвід як політичної, державної, так і правової роботи, тому інформація про його перебування у Москві негативно впливає на його ділову репутацію за викладених вище обставин та умов, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. Зважаючи на викладене, такими, що не заслуговують на увагу суду є доводи сторони відповідача, що позивачем не зазначено, яким саме його особистим немайновим благам завдано шкоду та яким чином оспорювана інформація перешкоджає йому повно і своєчасно здійснити своє особисте немайнове право і яке саме немайнове право, а також, що відповідачем не поширювалося жодної інформації про начебто схвалення позивачем жахливих злочинів, які вчиняються країною-агресором в Україні. Також безпідставними є посилання ОСОБА_1 на неналежність як доказу наданої позивачем довідки про перетин ним кордону Туреччини, оскільки така довідка не містить апостилю з огляду на наступне. За змістом статті 3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації. Згідно статті 9 Конституції України, частини першої статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. За змістом статті 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до Угоди між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво у цивільних справах, ратифікованої 05 липня 2001 року, передбачено, що документи, які були складені, видані чи засвідчені та скріплені офіційною печаткою на території однієї з Договірних Сторін, або їх засвідчені копії не підлягають легалізації на території іншої Договірної Сторони. Документи, видані офіційними органами Договірних Сторін, мають таку саму доказову силу й на території другої Договірної Сторони. Вказана вище довідка видана органами поліції аеропорту Мілас-Бодрум Турецької Республіки та надана позивачем разом з перекладами на українську мову і з нотаріальним посвідченням підписів перекладачів, а отже є належним доказом у даній справі та обґрунтовано врахована судом першої інстанції при розгляді справи. Отже, доводи відповідача з приводу необхідності проставлення апостилю на вказаному документі не ґрунтуються на нормах міжнародного законодавства та законодавства України, зводяться до власного тлумачення закону. Не заслуговують на увагу суду і аргументи відповідача, що ним у контексті оспорюваних тверджень надавалася оцінка подіям та діячам за більш широкий часовий проміжок, ніж квітень-травень 2023 року, то й для спростування оспорюваних тверджень позивачу необхідно було надати інформацію щодо відвідування або невідвідування ним території російської федерації не за квітень-травень 2023 року, а хоча б за останній рік, оскільки у змісті оспорюваної ОСОБА_3 інформації, яка поширена 17 травня 2023 року та 20 травня 2023 року, чітко зазначено: « ОСОБА_5 …… який зараз перебуває в Москві …..», тобто інформація стосується обставин станом на травень 2023 року, а позивачем на спростування вказаного надано довідку за період з 01 квітня 2023 року по 31 травня 2023 року. Аргументи ОСОБА_1 , що суд першої інстанції проігнорував його доводи про те, що дана справа становить істотний суспільний інтерес та має важливе значення для відповідача і здійснив розгляд даної справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення з огляду на наступне. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно норм статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Суд відмовляє у розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження або постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову відповідна справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження. Так, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було розглянуто заяву відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, за наслідками розгляду якої постановлено ухвалу від 18 липня 2023 року про відмову у задоволенні такої заяви з огляду на те, що відповідачем не доведено підстав, які б перешкоджали розглядати дану справу у порядку спрощеного позовного провадження, а також необхідність призначення справи в порядку загального позовного провадження. При цьому, предметом спору у даній справі є захист честі, гідності та ділової репутації, який не відноситься до переліку справ у спорах, що не можуть бути розглянуті у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, визначеного частиною четвертою статті 274 ЦПК України. З огляду на викладені обставини та норми закону судом першої інстанції правомірно та з дотриманням порядку, встановленого цивільним процесуальним кодексом України, розглянуто дану справу у спрощеному позовному провадженні, оскільки спір у справі є немайновим, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагали здійснення розгляду справи в порядку загального позовного провадження. Таким чином, зважаючи на викладені обставини, норми законодавства та світову практику, дослідивши зміст відповідної спірної інформації, колегія уважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач підтвердив обставини щодо неправдивості поширеної відповідачем 17 травня 2023 року та 20 травня 2023 року інформації, довів факт, що така інформація стосується саме позивача та порушила його особисті немайнові права, вплинула на його ділову репутацію, у зв`язку з чим має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення. З урахуванням наведеного висновки судового рішення є достатньо аргументованими. Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права З огляду на вищевикладене доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав та інтересів заявника. Отже, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються встановленими судом обставинами справи і положеннями законодавства. Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник