Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/7172/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/7172/23 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року (справу розглянуто у порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправними дії командира Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати позивачу грошового забезпечення, щомісячної премії та одноразової винагороди за безпосередню участь у бойових діях у розмірі 100 000 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за лютий 2023 року; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити майору ОСОБА_1 , безпідставно не виплачені йому грошове забезпечення, щомісячну премію та одноразову винагороду за безпосередню участь у бойових діях у розмірі 100 000 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за лютий 2023 року; - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, яка виразилася у приниженні його честі та гідності, ділової репутації, а також пов`язану з душевними стражданнями, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього з боку командування вказаної військової частини, у розмірі 100 000 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги наголошує, що судом було безпідставно не надано оцінку правомірності прийнятих командиром в/ч НОМЕР_1 наказів, що стали підставою для невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових його видів, а також не встановлено наявності чи відсутності правових підстав для накладення на позивача дисциплінарного стягнення. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 20.04.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією посвідчення офіцера серії НОМЕР_2 (а.с. 23). У подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.03.2023 № 81 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини, направлений для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_3 (а.с. 37). Згідно розрахунку грошового забезпечення та інших видів виплат позивачу було нараховано грошове забезпечення за лютий 2023 в розмірі 11 830,50 грн. Водночас премія та щомісячна додаткова винагорода в розмірі 30000,00 грн та 100000,00 грн, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» не нараховувалися та не виплачувалися (а.с. 108). Поміж іншим, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.02.2023 № 42 позивач з 08.02.2023 прибув зі шпиталю та приступив до виконання службових обов`язків з 12.02.2023, у зв`язку з чим зарахований до котлового забезпечення при в/ч НОМЕР_1 зі сніданку до 1 механізованого батальйону (а.с. 56). Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 14.02.2023 № 45 приписано ОСОБА_1 вважати таким, що вибув з 13.02.2023, у зв`язку з чим з цієї дати останній знятий з грошового і речового забезпечення, а з котлового - зі сніданку з 15.02.2023 (а.с. 57). Згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 25.02.2022 № 56 позивач вважається таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків після самовільного залишення частини, з 24.02.2023, у зв`язку з чим зарахований на грошове і речове забезпечення з 24.02.2023, а на котлове - зі сніданку 26.02.2023 (а.с. 55). Крім іншого, матеріали справи свідчать, що наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 29.03.2022 № 1692 за самовільне залишення військової частини, неналежне виконання службових обов`язків та наказів командирів, що призвело до порушення військової дисципліни на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність». Цим же наказом приписано не виплачувати позивачу премію за лютий 2023 року та не включати останнього до наказу про виплату одноразової винагороди за лютий 2023 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (а.с. 58). Вважаючи протиправними дії відповідача, які полягають у невиплаті грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди за лютий 2023 року, позивач звернувся до суду із цим позовом. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив та зазначив, що у відповідача були нормативно передбачені підстави не виплачувати позивачу грошове забезпечення з 13.02.2023 по 23.02.2023 у зв`язку із самовільним залишенням військової частини, а також з цих підставі премії і щомісячної додаткової грошової винагороди за лютий 2023 року. Суд зауважив, що доказів оскарження наказів щодо самовільного залишення позивачем військової частини та про накладення дисциплінарного стягнення позивачем не надано, а їх оцінка перебуває поза межами предмета спору. Крім того, суд підкреслив, що доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях у лютому 2023 року матеріали справи не містять, а позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають з огляду на відсутність у діях відповідача ознак протиправності. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Приписами ст. 9 вказаного Закону передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч. 1). До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2). Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3). Аналогічні складові грошового забезпечення військовослужбовців визначені у п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704). Пунктом 3 Постанови №704 приписано виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи). На виконання вимог указаних нормативних актів наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам. Відповідно до п. 2 розд. І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги. Згідно п. 3 розд. І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби). Пунктом 8 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир). Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю. У свою чергу, згідно п. 15 розд. І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. Отже, нормами чинного законодавства прямо передбачено призупинення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби. Як було встановлено раніше, згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 14.02.2023 №45 ОСОБА_1 приписано вважати таким, що вибув з 13.02.2023. А за наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 25.02.2022 №56 позивач вважається таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків після самовільного залишення військової частини, з 24.02.2023. Викладене, за відсутності належних і допустимих доказів оскарження позивачем у встановленому порядку згаданих наказів командира в/ч НОМЕР_1 , свідчить про правомірність дій відповідача щодо призупинення виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 13.02.2023 по 23.02.2023. Згідно пунктів 1, 3 розділу ХVI Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби. Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов`язків. Відповідно до п. 5 розд. XVІ Порядку № 260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках, зокрема, за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення; у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді, пониження у військовому званні на один ступінь, позбавлення військового звання - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром. Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 29.03.2023 №1692 за самовільне залишення військової частини, неналежне виконання службових обов`язків та наказів командирів, що призвело до порушення військової дисципліни, на майора ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність (а.с. 58). Цим же наказом на підставі п. 5 розд. XVI Порядку №260 приписано не виплачувати премію позивачу за лютий 2023 року. Отже, враховуючи, що факт самовільного залишення військової частини, тобто невихід на службу без поважних причин мав місце у лютому 2023 року, що зафіксовано у наказі від 29.03.2023 №1692, то відповідач, керуючись цим наказом, правомірно не забезпечив нарахування та виплату позивачу премії за вказаний місяць. Колегією суддів також враховується, що на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), пунктом 1 (у редакції, яка була чинною станом на лютий 2023 року) було встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, зокрема, Збройних Сил, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Порядок виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану регламентовано розділом XXXIV Порядку №260. Так, пунктом 4 указаного розділу Порядку №260 передбачено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Відповідно до п. 8 розд. XXXIV Порядку №260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (п. 9 розд. XXXIV Порядку №260). У свою чергу, за правилами п. 14 розд. XXXIV Порядку №260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника). Як вже було неодноразово зазначено вище, матеріали справи свідчать, що наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 29.03.2023 №1692 за самовільне залишення військової частини, неналежне виконання службових обов`язків та наказів командирів, що призвело до порушення військової дисципліни, на майора ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність (а.с. 58). Цим же наказом за самовільне залишення військової частини (місця служби) приписано не включати ОСОБА_1 до наказу про виплату одноразової винагороди за лютий 2023 року, передбаченої Постановою №168. Отже, враховуючи, що факт самовільного залишення військової частини мав місце у лютому 2023 року, що зафіксовано у наказі від 29.03.2023 №1692, то відповідач, керуючись цим наказом, правомірно не забезпечив нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за вказаний місяць. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що будь-яких належних і допустимих доказів безпосередньої участі позивача протягом лютого 2023 року у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, передбачених п. 4 розд. XXXIV Порядку №260, ОСОБА_1 не надано. Не зазначалося ним про наявність відповідних документів й у позовній заяві. Відтак, з урахуванням зазначеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій командира Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати позивачу грошового забезпечення, щомісячної премії та одноразової винагороди за безпосередню участь у бойових діях у розмірі 100000 грн, передбачену Постановою № 168, за лютий 2023 року, та, відповідно, зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу безпідставно не виплачених йому грошового забезпечення, щомісячної премії та одноразову винагороди за безпосередню участь у бойових діях у розмірі 100000 грн, передбаченої Постановою № 168, за лютий 2023 року. Аргументи апеляційної скарги про те, що Чернігівський окружний адміністративний суд був зобов`язаний, насамперед, надати оцінку правомірності наказів командира в/ч НОМЕР_1 від 14.02.2023 №45, від 25.02.2022 №56 та від 29.03.2022 №1962, колегія суддів вважає помилковими, оскільки питання правомірності прийняття таких наказів перебуває поза межами предмету цього спору попри доводи позивача про їх протиправність. Суд апеляційної інстанції зауважує, що предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин. У спірному ж випадку, висловлюючи незгоду з протиправною, на переконання позивача, невиплатою останньому грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди за лютий 2023 року відповідачем, ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги протиправністю прийнятих командиром Військової частини НОМЕР_1 наказів щодо самовільного його залишення військової частини та про притягнення до дисциплінарної відповідальності. При цьому самі накази, як і дії щодо їх прийняття, не визначені позивачем предметом судового оскарження, що, як правильно зазначив суд першої інстанції, унеможливлює надання їм оцінки у межах заявлених позовних вимог. Щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, яка виразилася у приниженні його честі та гідності, ділової репутації, а також пов`язаної з душевними стражданнями, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього з боку командування вказаної військової частини, у розмірі 100 000 грн, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 25 000 грн, колегія суддів зазначає таке. Згідно ст. 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Таким чином, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: - неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії. - наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. - причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди. - вина заподіювана шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставин справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів звертає увагу на те, що у кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача. У контексті зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Отже, першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги. Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За правилами ст. ст. 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом. Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Викладене, у свою чергу, свідчить, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 вересня 2020 року у справі №1340/4056/18. Зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, колегія суддів погоджується з висновком судів першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. До того ж, як правильно зауважено судом першої інстанції, вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від інших заявлених у цій справі позовних вимог, на необґрунтованості яких було зазначено вище, а відтак також не підлягають задоволенню. З урахуванням зазначеного, враховуючи принцип верховенства права, встановлених у ході апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення обставин та здійсненого аналізу чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна