Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 229/796/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2024 року справа №229/796/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 28 березня 2023 р. у справі № 229/796/23 (головуючий І інстанції Гонтар А.Л.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі відповідач, ГУНП), в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову серії БАА № 909979 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП, та накладення стягнення у вигляді штрафу 510 грн. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 28 березня 2023 року позовні вимоги задоволено, а саме суд: Визнав дії поліцейського сектору реагування ПП ВП № 1 Краматорського РУП ГУНП в Донецької області Кіора Олександра Сергійовича неправомірними. Скасував постанову серії БАА № 909979 від 23 січня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн. Справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП, закрив. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецької області (ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , витрати з оплати судового збору у сумі 547 (п`ятсот сорока сіми) гривень 54 коп. та правову допомогу у сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду яке на думку скаржника прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що враховуючи ч. 3 ст. 286 КАС України, місцевий загальний суд як адміністративний не наділений повноваженнями на визнання дій відповідача протиправними у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Скаржник щодо стягнення судом судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2500 грн. зазначаєм, суд не звернув увагу на аргументи відповідача з приводу стягнень витрат на правничу допомогу, а саме заперечення щодо задоволення позовної вимоги у цій частині та прийняв рішення про часткове задоволення у сумі 2500. Головне управління не погоджується із відшкодування правничої допомогою у повному обсязі. Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав, зокрема, договір від 24.01.2023 № 07/01-23. Предметом договору є надання правової допомоги щодо притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 130 КУпАП, що мало місце 23.01.2023. У той же час, предметом розгляду у цій справі є лише спірна постанова про накладання адміністративного стягнення за порушення ч. 5 ст. 121 КУпАП, а притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП є предметом розгляду іншої справи за № 229/668/23. Таким чином, цей договір не стосується лише конкретно цієї справи. При цьому, договір про надання правової допомоги та, подані на підтвердження його виконання, докази повинні бути пов`язаними з розглядом конкретної судової справи. Про вказане вище ГУНП в Донецькій області зазначало у відзиві, однак судом це не було враховано при прийняті рішення, що призвело до часткового задоволення судових витрат на правничу допомогу. Головне управління у відзиві наголошувало, що позивачем взагалі не надано Актів приймання юридичних (адвокатських) послуг, однак судом першої інстанції належної оцінки зазначеному надано не було. У якості доказів понесення витрат позивач надає додаток-1 до вказаного договору, із якого вбачається, що адвокатом надаються юридичні послуги, а саме усні консультації, аналіз правового становища та інше. У даному додатку є перелік видів правничої допомоги, і у разі надання такої допомоги, ставиться відмітка v. Однак наявність відмітки v не вказує на витрачений час адвоката, вартість його години роботи та іншу інформацію на підставі якої можливо було б пересвідчитись, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Судом не враховано, що договір стосується не лише цієї справи, а отже такі витрати можуть бути пов`язані саме на наданням юридичних послуг у іншій справі. Крім того, квитанція про прийняття суми у 5000 грн є теж неналежним доказом, оскільки містить лише банківські реквізити, надпис про прийняття гонорару та підписана дана квитанція лише адвокатом. При тому, якщо кошти сплачені на банківський рахунок, як вказано у квитанції, позивач мав би надати виписку, або скріншот із банку про переведення таких коштів. Таким чином, відповідачу не надано жодного доказу фактичного понесення позивачем таких витрат, а судом дані агрументи було повністю проігноровані. На підставі вище зазначеного, ГУНП в Донецькій області категорично не погоджується із відшкодуванням витрат на правничу допомогу у розмірі 2500 грн. ГУНП в Донецькій області наголошувало на тому, що цей договір лише частково стосуються цієї справи, а отже відповідач не може переконатись у понесених витрат позивача. Скаржник щодо правомірності винесення поліцейським спірної постанови зазначає, що доказом скоєння позивачем адміністративного правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких посадова особа, особисто спостерігаючи порушення ПДР, встановлює наявність адміністративного правопорушення. Візуальне спостереження за дотриманням ПДР працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Тому вважає, що обставини вчинення правопорушення стверджуються складеною постановою у справі про адміністративне правопорушення, із змісту якої чітко встановлено час та місце вчинення правопорушення, а також особу, яку притягнуто до відповідальності. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Постановою серія БАА № 909979 від 23 січня 2023 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП. Відповідно до цієї постанови 23 січня 2023 року ОСОБА_1 у м. Дружківка по вул. Соборна, 24 керував автомобілем "Opel Astra", реєстраційний номер НОМЕР_2 , обладнаним засобами пасивної безпеки, був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п.п.2.3 «в» ПДР України. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Стосовно доводів позивача про скасування постанови з підстав відсутності факту та доказів вчинення позивачем правопорушення, суд зазначає наступне. Частиною 5 статті 122 КУпАП встановлено, що порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР ). Положеннями пунктів 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Пунктом 2.3 ПДР України передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний зокрема: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху. Пунктом 2.3 «в» ПДР України передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися особі, яка навчає водінню, якщо за кермом учень, а в населених пунктах, крім того, водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких заважають користуватися ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів і таксі. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно частини 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 77 КАС України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд зазначає, що незалежно від позиції позивача та сам факт визнання особою вини у порушення правил дорожнього руху не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. Верховний Суду у постанові від 08 липня 2020 року справа № 177/525/17, дійшов висновку, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення (п. 47 Постанови). Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі №760/3696/16-а, від 18 липня 2019 року в справі №216/5226/16-а, від 17 березня 2020 року в справі № 482/83/17. Верховний Суд у справі № 338/855/17, вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. На підтвердження вчинення позивачем правопорушення, відповідачем не надано належних доказів які свідчать про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення. Щодо посилання скаржника на візуальне спостереження, як доказ вчинення позивачем правопорушення, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки, які наведені в постанові. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, оскільки відповідачем вони не подані на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності також не містить будь яких посилань на докази які б свідчили про скоєння позивачем правопорушення. За таких обставин, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Щодо посилання скаржника на те, що за ч. 3 ст. 286 КАС України, місцевий загальний суд як адміністративний не наділений повноваженнями на визнання дій відповідача протиправними у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, суд зазначає наступне. Ґрунтуючись на правових висновках Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених в постанові від 07.02.2019 року у справі № 640/6550/15-а та в постанові 10.05.2018 року у справі № 760/9462/16-а, суд дійшов висновку, що визнання протиправними дій інспектора щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, що є процесуальною діяльністю суб`єкта владних повноважень, спрямованою на фіксацію адміністративного правопорушення, є предметом оцінки суду при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, що не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів. Крім того, позивач зі скаргою на дії інспектора не звертався, службова перевірка наявності в діях інспектора ознак протиправної поведінки не проводилася та відповідно до вимог ст. 222 КУпАП відповідач має право розглядати справи про адміністративні порушення і накладати адміністративні стягнення, безпосередньо за ч. 5 ст. 121 КУпАП, тобто останній діяв в межах своїх повноважень. Повноваження адміністративного суду, розглядаючи справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 286 КАС України, диспозиція якої не передбачає визнання дій протиправними чи незаконними при розгляді зазначених справ. З огляду на наведене, для належного захисту порушеного права позивача достатнім способом буде скасування постанови про адміністративне правопорушення, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 286 КАС України, а не визнання протиправними дії відповідача по складанню оскаржуваної постанови щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, тому з урахуванням встановлених обставин та норм права позов підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в цій частині скасуванню. Щодо рішення суду в частині стягнення судових витрат, суд зазначає наступне. Відповідно до частини 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Положення частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17). При цьому, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Так, суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат, має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Позивач просив стягнути з відповідача суму витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 гривень. Проаналізувавши зроблений позивачем розрахунок, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача у сумі 2500 грн. Як зазначалось, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат. Аналогічний правовий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/350/18 (Провадження № 11-1465заі18). Суд зазначає, що відповідач не спростовує надання правничої допомоги, при цьому, заява щодо незгоди з витратами на правничу допомогу не містить вимоги щодо зменшення судових витрат, а відповідач фактично наполягає на відмові у стягненні судових витрат, що за наявністю підтвердження надання правничої допомоги, не передбачено чинним процесуальним законодавством. Також, як вбачається з матеріалів справи, судом враховано зазначені скаржником обставини, у тому числі щодо обсягу наданих послуг. Щодо посилання апелянта на відсутність належного документального підтвердження витрат на правову допомогу та недоведеність розрахунку таких витрат, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат у повному обсязі, суд зазначає, що законодавство вимагає документального підтвердження та доведення витрат, при цьому не встановлює вичерпного чи обов`язкового переліку документів які необхідні надати для підтвердження понесених судових витрат. Вирішуючи спір щодо розміру витрат правничої допомоги, суд виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та на думку суду, дійшов до вірного висновку щодо зменшення їх розміру. Відповідач не довів не співмірність витрат заявлених до відшкодування, визначених судом першої інстанції, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сумарно відшкодуванню підлягає сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно частини 4 статті 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 28 березня 2023 р. у справі № 229/796/23 - задовольнити частково. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 28 березня 2023 р. у справі № 229/796/23 змінити. Виключити абзац другий резолютивної частини рішення Дружківського міського суду Донецької області від 28 березня 2023 р. у справі № 229/796/23. Абзаци 3, 4, 5, 6, 7 Дружківського міського суду Донецької області від 28 березня 2023 р. у справі № 229/796/23 вважати абазами 2, 3, 4, 5,

6. В іншій частині рішення Дружківського міського суду Донецької області від 28 березня 2023 р. у справі № 229/796/23 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 07 лютого 2024 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді А.В. Гайдар І.Д. Компанієць