Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/25148/23

Справа № 127/25148/23 Провадження № 22-ц/801/500/2024 Категорія: 71 Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2024 рокуСправа № 127/25148/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М., за участю секретаря судового засідання Кахно О.А., за участю сторін: представника ОСОБА_1 - адвоката Тетевої-Родюк І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу №127/25148/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про оспорювання батьківства, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Тетевої-Родюк Ірини Олександрівни на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 січня 2024 року, яка постановлена суддею Венгрин О.О. в Вінницькомуміському суді Вінницької області, повний текст складено 09 січня 2024 року, в с т а н о в и в : В серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про оспорювання батьківства. 07 грудня 2023 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Виростко А.В. подав заяву про залишення позову без розгляду. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Тетева-Родюк І.О. просила вирішити питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 22000 грн. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 січня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про оспорювання батьківства залишено без розгляду. Відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Тетевої-Родюк І.О. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 22000 грн витрат на правничу допомогу. Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Тетева-Родюк І.О. подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що ухвала в частині стягнення витрат на правничу допомогу постановлена судом на підставі висновків, що не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, порушенням норм процесуального права. Просила ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 січня 2024 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 22000 грн. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач надала суду належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Виростко А.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги,заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про оспорювання батьківства. 05 вересня 2023 року між відповідачем ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Ірини Тетевої-Родюк» було укладено договір про надання правової допомоги, вартість послуг адвоката становить 22000 грн. Згідно копії платіжної інструкції №0.0.3182419472.1 від 06 вересня 2023 року відповідач ОСОБА_1 сплатила адвокату Тетевій-Родюк І.О. 22000 грн витрат на правову допомогу за договором про надання правової допомоги №б/н від 05 вересня 2023 року. Відмовляючи в стягненні витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, шо справа по суті не слухалась, під час підготовчого судового засідання (одразу після ознайомлення з висновком судової біологічної експертизи, проведеної у справі) представник позивача подав заяву про залишення позову без розгляду, заява відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу з позивача не містить доводів і доказів необґрунтованості дій позивача, допущення ним зловживання процесуальними правами або того, що спір виник внаслідок неправильних дій сторони, як передбачено ч.9 ст.141 ЦПК України. Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. У свою чергу, залишення позову (заяви) без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Заява залишається без розгляду за наявності точно встановлених в законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена. У такому випадку вирішення питання судових витрат регулюється частиною 5 статті 142 ЦПК України, якою передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Частиною шостою статті 142 ЦПК України встановлено, що у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу. За змістом частини першої та пункту першого частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Згідно роз`яснень пункту 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач. При цьому саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача. Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача. За змістом частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. З системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142 ЦПК України, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 січня 2021 року у справі №521/3011/18. З аналізу зазначених норм вбачається, що обов`язковою умовою є зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони. Відповідно до статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними права дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: - подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. - подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. - подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. - необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою. - укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Разом з тим, відповідачем не доведено, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив заздалегідь необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. Отже, саме по собі залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача. Під час розгляду справи місцевим судом жодні дії позивача не визнавалися недобросовісними та не було встановлено зловживання з боку позивача своїми процесуальними правами. Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач ОСОБА_1 не довела необґрунтованість дій позивача у даній справі, в діях позивача по зверненню до суду та в залишенні своїх позовних вимог без розгляду відсутні ознаки суперечливої поведінки. Позивач, як і інші сторони даного спору, діяли в процесі у відповідності до наданих їм прав, передбачених статтями 43, 49 ЦПК України, розпоряджаючись своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Крім того, як вбачається з матеріалів справи справа по суті не слухалась, під час підготовчого судового засідання (відразу після ознайомлення з висновком судової біологічної експертизи, проведеної у справі) представником позивача подано заяву про залишення позову без розгляду, заява відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу з позивача не містить доводів і доказів необґрунтованості дій позивача, допущення ним зловживання процесуальними правами або того, що спір виник внаслідок неправильних дій сторони, як передбачено ч.9 ст.141 ЦПК України, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановленою з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для її скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Процесуальних порушень, які були б обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції чи призвели б до неправильного вирішення справи апеляційним судом не встановлено. Щодо інших доводів апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Інші доводи скарги не впливають на оцінку спірних правовідносин, оскільки стосуються фактів поза межами оцінки. Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростували висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Тетевої-Родюк Ірини Олександрівни залишити без задоволення. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 січня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено 07 лютого 2024 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Міхасішин І.В. Стадник І.М.