Постанова 4805 № 295/11376/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/11376/22 Головуючий у 1-й інст. Стрілецька О.В. Категорія 70 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Трояновської Г.С., Коломієць О.С., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі цивільну справу №295/11376/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану через адвоката Баньківського Володимира В`ячеславовича, на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 28 вересня 2023 року, яке ухвалене під головуванням судді Стрілецької О.В. у м.Житомирі, в с т а н о в и в: У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 . Просив стягнути з відповідача аліменти на його ( ОСОБА_1 ) утримання в розмірі 1/4 частини всіх доходів (заробітку) ОСОБА_2 , щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до його (позивача) смерті. Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідач є його сином. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина - ОСОБА_3 . З 18 липня 2019 року він пенсіонер та розмір його щомісячної пенсії дорівнює 2 323 грн. Інших джерел для існування у нього немає. Останнім часом він хворіє та постійно доводиться купувати ліки, а тому його матеріальне становище вкрай нужденне. Натомість син є військовим та служить у військовій частині смт Озерне Житомирського району. В сина сім`ї та дітей не має (не має жодних утриманців), а тому він може надавати батькові матеріальну допомогу, якої останній потребує. Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 28 вересня 2023 року позов задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на його утримання в розмірі 1/10 частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням законної сили, строком на два роки. Також стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 грн та на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн. Обидві сторони, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подали апеляційні скарги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати частково, а саме: в частині розміру аліментів, терміну, з якого необхідно здійснювати стягнення аліментів та терміну, до якого необхідно проводити виплату аліментів, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі. Відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі, поданій через представника Банківського В.В. , просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Доводи своєї апеляційної скарги позивач ОСОБА_1 аргументує тим, що суд першої інстанції в основу свого рішення поклав лише власне тлумачення доказів, наданих сторонами, зокрема і показів свідків. Окрім того, рішення суду першої інстанції містить висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Разом з тим, суд дійшов безпідставного висновку щодо часткового задоволення позову. Так, відповідач має необхідний рівень матеріального забезпечення, щоб сплачувати аліменти на користь батька у розмірі частки від доходів сина, а він (позивач) має беззаперечну потребу в матеріальній допомозі з боку сина, зокрема і з огляду на стан його (позивача) здоров`я. Аргументи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо наявності правових підстав для стягнення з нього (відповідача) аліментів на утримання позивача ОСОБА_1 . Зокрема, ОСОБА_1 жодними належними та допустимими доказами не довів свого скрутного матеріального становища та необхідності в отриманні матеріальної допомоги від нього, як сина. Крім того, суд належним чином не врахував, що між сторонами протягом тривалого часу існують неприязні відносини через зловживанням позивачем спритними напоями, унаслідок чого сторони конфліктують між собою, та ОСОБА_1 його життя, як сина, не цікавиться. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що доводи цієї скарги є безпідставними та не відповідають дійсності. Матеріальне становище його (позивача) погіршилося, зокрема, і внаслідок дій відповідача, який всі витрати, пов`язані із утриманням квартири, яку сторони набули у спадок, поклав виключно на нього (позивача). Бажаючи отримати субсидію для зменшення витрат на утримання квартири, він (позивач) звертався до сина із проханням надати довідку про його (відповідача) заробітну плату, але останній у наданні довідки відмовив. На його переконання, син бажає уникнути виконання свого обов`язку щодо утримання батька, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги, незважаючи на те, що ОСОБА_2 має можливість надавати матеріальну допомогу, оскільки є працездатним і працює, отримує достойну грошову винагороду, має три будинки, чотири земельні ділянки, чотири автомобіля та при цьому не одружений і не має дітей, але добровільно надавати матеріальну допомогу батьку не бажає. Відзиву на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 від сторони відповідача не надходило, хоча копія ухвали про відкриття апеляційного провадження, а також примірник апеляційної скарги з усіма доданими до неї отримані представником відповідача, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. За змістом частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційні скарги не можуть бути задоволені з огляду на наступне. Із матеріалів справи убачається та судом встановлено, що 21 березня 1980 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений шлюб (а.с.3). ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_2 батьком якого є ОСОБА_1 , а матір`ю - ОСОБА_3 (а.с.4) ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 54 роки ОСОБА_3 померла (а.с.5). Відповідно до пенсійного посвідчення від 18 липня 2019 року № НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримує пенсію за віком (а.с.6). Згідно із відомостями з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків від 14 жовтня 2022 року №0625-22-08959 та №0625-23-06799 у ОСОБА_1 відсутні будь-які доходи у період із 1-го по 2-ий квартал 2022 року, а також у період із 4-го кварталу 2022 року по 1-ий квартал 2023 року (а.с.9,143). Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 від 13 жовтня 2022 року та консультаційного висновку спеціаліста від 17 лютого 2023 року вбачається, що позивач має низку хронічних хвороб, у зв`язку із чим потребує лікування (а.с.13,83). Довідкою про результати наркологічного огляду (скринінгового) від 17 березня 2023 року №31, яка видана КНП «Обласний медичний спеціалізований цетр» Житомирської обласної ради, підтверджується, що ОСОБА_1 на обліку не перебуває (а.с.95). Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин відсутні. Із довідки про доходи №9285262542871235 убачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Житомирському об`єднаному управлінні ПФУ в Житомирській області і отримує пенсію за віком. Загальна сума пенсії позивача за період із 01 грудня 2022 року по 31 травня 2023 року склала 15 780 грн (а.с.144). Свідоцтвом від 19 грудня 2007 року №56840 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 березня 2008 року №18030058 підтверджується, що за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 1/4 частки за кожним квартири АДРЕСА_1 (а.с.63). Відповідно до довідки від 22 квітня 2008 року №195-А-4224 ідеальні частки ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на земельну ділянку житлового будинку АДРЕСА_2 згідно первинної реєстрації права власності складають 17/400 ідеальних часток (а.с.66). Згідно з відповіді військової частини НОМЕР_2 від 15 лютого 2023 року №639/200 відповідач ОСОБА_2 проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 (а.с.82). 26 квітня 2023 року військовою частиною НОМЕР_2 видано довідку №97 відповідно до якої, грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 у період із листопада 2022 року по квітень 2023 року складає 229 553,99 грн (а.с.120). Відповідно до листа регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області від 19 травня 2023 року №31/6-1523-2023 у підсистемі НАІС Єдиного державного реєстру МВС, станом на 17 травня 2023 року за ОСОБА_2 зареєстровані наступні транспортні засоби: із 01 червня 2021 року по теперішній час - автомобіль марки LEXUS RX 350, 2011 року випуску; із 02 березня 2019 року по теперішній час - автомобіль марки ГАЗ 33020, 1995 року випуску; із 16 серпня 2017 року по теперішній час - автомобіль марки УАЗ 31512, 1990 року випуску; із 25 травня 2016 року по теперішній час - причіп марки АВТОБАН ВА2110, 2016 року випуску; з 17 листопада 2015 року по теперішній час - автомобіль марки ЗИЛ 131, 1987 року випуску (а.с.147). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у приватній власності ОСОБА_2 перебуває: житловий будинок із господарськими будівлями АДРЕСА_3 ; земельна ділянка з кадастровим номером 1822086500:02:000:0609 із цільовим призначенням для індивідуального садівництва загальною площею 0,0447 га, що розташована за адресою: земельна ділянка АДРЕСА_4 ; садовий будинок АДРЕСА_5 ; земельна ділянка з кадастровим номером 1823483600:04:003:0016 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) загальною площею 0,25 га, яка розташована за адресою: земельна ділянка АДРЕСА_6 ; житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_7 ; земельна ділянка з кадастровим номером 1823483600:04:003:0020 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) загальною площею 0,21 га, яка розташована за адресою: земельна ділянка АДРЕСА_6 (а.с.78-81). Розглядаючи спір, суд першої інстанції на засадах змагальності судового процесу заслухав показання свідка ОСОБА_6 (сина позивача та рідного брата відповідача). Свідок пояснив, що позивач, тобто батько, не займався своїм здоров`ям, все життя зловживає алкоголем, «заходить в запій», внаслідок чого поводить себе неадекватно, неодноразово проходив медикаментозне лікування від алкогольної інтоксикації після тривалого вживання спиртних напоїв. Після смерті їх із братом матері батько почав проживати з іншою жінкою в її помешканні. Вони разом із цієї жінкою вирощують городину на належній родині ОСОБА_1 земельній ділянці для власного споживання та для продажу на базарі, з чого також мають дохід. Брат, тобто відповідач, не підтримує стосунків із батьком внаслідок того, що останній в стані алкогольного сп`яніння вигнав його з спільного помешкання. Крім того, позивач не телефонує ОСОБА_2 та життям сина не цікавиться (а.с.128-137). Свідок ОСОБА_8 , яка є невісткою померлої дружини позивача та матері відповідача, у суді першої інстанції показала, що позивач не підтримує відносин зі своїми синами. Після смерті дружини, ОСОБА_1 почав зловживати алкогольними напоями, у зв`язку із чим сини припинили спілкування з батьком. Із показань свідка, позивач неоднозначно ставився до своїх дітей, зокрема ОСОБА_2 , коли вони були молодші (не проявляв ласки, не надавав кишенькових коштів тощо). Мав місце випадок, коли позивач, позичивши сину ОСОБА_2 кошти на придбання куртки, згодом відібрав у сина одяг (а.с.128-137). Відповідно до положень ст.51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Частиною першою ст.202 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Відповідно до абзацу 17 частини першої ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни це особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону Частиною першою ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі №569/14108/17 відображений правовий висновок, відповідно до якого тлумачення ст.202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу наступних юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи потребують батьки матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Аналогічний правовий висновок відображений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 212/1055/18-ц. Тобто, до предмета доказування в даній категорії справ входить: наявність кровної спорідненості між сторонами як між батьком/матір`ю та дитиною або інших юридичних фактів, які зумовлюють обов`язок утримання (усиновлення); непрацездатність батька/матері; їх потреба у матеріальній допомозі з боку повнолітніх дочки/сина. Постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року в справі №301/160/17 містить правовий висновок, за яким необхідність стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків має визначатися залежно від їх матеріального становища. При цьому до уваги має братися отримання батьками пенсії, держаних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов`язку їх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги. Із вищевикладеного слідує, що ОСОБА_1 є непрацездатною особою з огляду на його соціальний статус та потребує матеріальної допомоги, приймаючи до уваги рівень його матеріального забезпечення (пенсію) та хворобливий стан здоров`я останнього, який не пов`язується з додатковими витратами у розумінні частини першої ст.203 СК України, що дає підстави для виникнення обов`язку повнолітнього сина ОСОБА_2 утримувати батька ОСОБА_1 , який батьківських прав не позбавлявся. Ураховуючи наведене, твердження ОСОБА_2 у його апеляційній скарзі стосовно недоведеності обставин, що входять до предмету доказування, спростовуються доказами, які містяться у матеріалах справи. Приписи ст.205 СК України передбачають, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. Так, матеріалами справи доводиться, що повнолітній син позивача - відповідач ОСОБА_2 є повнолітньою працездатною особою, знаходиться на військовій службі та має достатньо високий рівень грошового забезпечення, а також йому належить на праві власності нерухоме майно (житлові будинки, частка у квартирі та земельні ділянки) і рухоме майно (автомобілі), неодружений, не має неповнолітніх дітей та будь-яких інших утриманців, що свідчить про його можливість надавати батькові матеріальну допомогу. Крім того, обов`язок відповідача здійснювати утримання свого непрацездатного батька прямо визначений положеннями Конституції України, а не лише приписами сімейного законодавства України. Із огляду на наведене, висновок суду першої інстанції стосовно визначення розміру аліментів на батька в 1/10 частці всіх видів заробітку (доходу) відповідача є обґрунтованим. Правильність висновку суду першої інстанції щодо розміру частки підтверджується, у тому числі, орієнтовним розрахунком розміру доходу позивача після присудження аліментів у частці відповідного розміру. Так, середньомісячний дохід відповідача за мінусом ВЗ згідно з довідкою військової частини становить 38 258,99 грн (229 553,09/6= 38 258,99 грн). Десята частина від цієї суми складає 3 825,89 грн. Відповідно до відомостей, наданих Пенсійним фондом України, середньомісячна пенсія ОСОБА_1 становить 2 630 грн (15 780/6=2 630). За таких обставин, орієнтовний розмір щомісячного доходу позивача може становити більше 6 000 грн, що майже втричі більше, аніж розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, який визначений ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2 093 грн), враховуючи, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на час його ухвалення. Також суд правильно врахував можливість позивача отримувати утримання від іншого сина ОСОБА_6 , до якого позову про стягнення аліментів не пред`явлено, оскільки обов`язок щодо утримання батька покладається не лише на відповідача, а й на його рідного брата - ОСОБА_6 . Аргументи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 стосовно необхідності визначення розміру аліментів у 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача з огляду на стан його (позивача) здоров`я та необхідність його (позивача) лікування апеляційним судом відхиляються, враховуючи усталену судову практику з приводу врегулювання подібних правовідносин. Хворобливий стан здоров`я позивача у певній мірі врахований при визначенні судом першої інстанції частки при призначенні аліментів у порядку ст.202 СК України. Тяжка хвороба є необхідним для стягнення з дитини витрат на догляд та лікування батьків у порядку ст.206 СК України та стягнення додаткових витрат на батьків в порядку ст.203 СК України. Водночас вищевказаних вимог у порядку ст.ст.203 та 206 СК України в межах цього провадження ОСОБА_1 не пред`явлено. Згідно з абзацом 3 частини першої ст.204 СК України у виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки. Норма даної статті застосовується лише в тих випадках, якщо судом буде встановлено і доведено, що батьки ухилялися від виконання батьківських обов`язків, здійснювали їх неналежним чином або взагалі не виконували. У такому випадку повнолітні син, дочка будуть звільненні від виконання обов`язку по утриманню непрацездатних батьків та обов`язку щодо участі у додаткових витратах. Проте, навіть якщо буде доведено факти ухилення або невиконання батьками обов`язків щодо власних дітей суд все одно може присудити виплату аліментів повнолітніми дочкою, сином на строк не більше трьох років. Такі випадки матимуть місце у випадках перебування непрацездатних батьків абсолютно без коштів для існування, тим більше, якщо вони хворіють на тяжку хворобу, інвалідністю або неміччю, якщо крім повнолітніх сина, дочки немає осіб, які б могли надавати утримання або допомогу, жебрацтво тощо. Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Отже, ухилення батьків від виконання ними батьківських обов`язків не обмежується несплатою ними аліментів на утримання дитини, а є ширшим поняттям та потребує від батьків не лише фінансового забезпечення своєї дитини, а навпаки в більшому ступені стосується фізичного, морального, соціального та духовного розвитку дитини. Із показань свідків установлено, що між сторонами протягом тривалого часу існують неприязні стосунки як між батьком і сином. Зокрема, із показань свідків убачається, що позивач неналежно виконував батьківські обов`язки відносно сина ОСОБА_2 , а тому суд першої інстанції, керуючись норми абзацу 3 частини першої ст.204 СК України, дійшов правильного висновку про наявність наразі правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів тривалістю не більше як на два роки, що не є перешкодою для позивача у разі закінчення цього строку звернутися до суду із новим позовом, якщо будуть мати місце інші підстави для такого позову. Отже, посилання відповідача ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції факту неприязності стосунків сторін є безпідставним та таким, що не відповідає дійсності. Щодо часу, з якого призначаються аліменти на утримання батька, колегія суддів звертає увагу позивача на те, що присудження аліментів з часу пред`явлення позову передбачено нормами ст.191 СК України і стосується аліментів на утримання неповнолітньої дитини або повнолітньої дитини, яка продовжує навчання або є непрацездатною. Водночас глава 17 СК України не містить застережень щодо стягнення з повнолітнього сина/дочки аліментів на користь непрацездатних батьків з часу пред`явлення позову, а відтак дата, з якої слід розпочинати виконання рішення суду, визначена у відповідності до положень чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини. Окремо колегія суддів акцентує увагу на тому, що визначений у рішенні суду першої інстанції порядок початку виконання рішення суду жодним чином не вплине на матеріальне забезпечення позивача відповідачем з огляду на строковість присудження аліментів - на два роки. Інші доводи апеляційних скарг правильність висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального або процесуального права, та за своєї суттю зводяться лише до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав правильну оцінку у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України. Відповідно до положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відсутні. Обставини справи, що мають значення для справи, доведені. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи. Доводи апеляційних скарг надумані. Отже, рішення суду першої інстанції залишається без змін. Керуючись ст.ст.259,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану через адвоката Баньківського Володимира В`ячеславовича, залишити без задоволення. Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 28 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуюча Судді: