Постанова 4857 № 140/1280/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/1280/22 пров. № А/857/18466/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року, прийняту суддею Ковальчуком В.Д. у м.Луцьку у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,- встановив: рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2022, яке набрало законної сили, у даній справі позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено; визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Волинській області щодо ненарахування та невиплати з 24 липня 2021 ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 24 липня 2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік). ОСОБА_1 подав до суду заяву у порядку статті 383 КАС України про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі №140/1280/22 щодо нарахування та виплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік). Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.08.2023 заяву залишено без задоволення. Суд виходив з того, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону №1404-VIII). Враховуючи вищевикладене, резюмується, що рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає виконанню на підставі виконавчого листа в порядку, встановленому Законом №1404-VIII. Таким чином, звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №805/1458/17-а та від 27.06.2019 у справі №807/220/18. Однак, позивачем не надано суду доказів того, що державним виконавцем використано всі передбачені чинним законодавством засоби щодо належного та повного виконання судового рішення, а відтак, звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України до суду є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду у порядку Закону України «Про виконавче провадження» першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця. Не погодившись із зазначеною вище ухвалою ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Вважає, що висновки суду першої інстанції є необґрунтованими, а ухвала підлягає до скасування. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що судове рішення яке виконується, чітко передбачає розрахункову величину в дві мінімальні заробітні плати. Причому, зміни на які покликається відповідач, діяли і на час прийняття вказаного судового рішення і такі не лягли в основу його оскарження. Також, покликається на позицію Верховного Суду з подібних правовідносин. Просить скасувати ухвалу та постановити у справі нове рішення про задоволення заяви. В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Положеннями частини 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Частиною 2 статті 383 КАС України закріплено, що у такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи. Вказана стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви. Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має право спонукати до вчинення дій для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і лише після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а таке і надалі залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернення до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України. З матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що позивач в повному обсязі виконав вимоги частини 2 статті 383 КАС України, використав можливість виконання рішення суду на підставі Закону України «Про виконавче провадження», що в сукупності зобов`язує суд першої інстанції прийняти до розгляду подану заяву, та за наслідками її розгляду ухвалити відповідне рішення. Частина 2 статті 129 Конституції визначає основні засади судочинства, тобто ті загальні вимоги (принципи права), забезпечення дотримання яких судами є обов`язковим при здійсненні основної функції правосуддя - судового захисту прав і свобод людини і громадянина (стаття 55 Конституції України), у тому числі у сфері публічно-правових відносин (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Серед цих засад однією з найважливіших є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України). Обов`язок реалізації цієї фундаментальної вимоги частина 2 статті 129-1 Основного Закону покладає на державу, від імені якої контрольну функцію за виконанням судового рішення здійснює суд (частина 3 зазначеної статті). Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Принцип обов`язковості судового рішення (відомий як «принцип res judicata»), як неодноразово роз`яснював Європейський суд з прав людини, є складовою принципу юридичної визначеності - важливого аспекту основоположного принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України; відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, «суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини». Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на необхідність безумовного дотримання цього принципу у судовій практиці України. Так, наприклад, у рішенні у справі «Лізанець проти України» (заява №6725/03, 31.05.2007) Європейський суд з прав людини нагадав, що «одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який полягає, inter alia, у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву». Одним із правових засобів забезпечення безумовного дотримання принципу res judicata, зокрема, здійснення визначеного статтею 129-1 Конституції України контрольного повноваження суду щодо виконання судового рішення, є визнання права особи-позивача, на користь якої ухвалено рішення суду, «подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду» (частина перша статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України). Це суб`єктивне право особи, на чию користь прийнято судове рішення у справі, розгляд якої завершений, зобов`язати відповідача виконати таке рішення (якщо воно, на думку заявника, не виконане або неналежно виконане добровільно) у повному обсязі та усунути допущені (на думку заявника) при виконанні цього рішення нові порушення прав, захищених (поновлених) судовим рішенням, яке підлягає виконанню. Як вже було зазначено судом вище рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 24 липня 2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-ХІІ), що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 у справі №240/4937/18, розглядаючи питання нарахування та виплати підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ , вказала, що статтею 67 Закону № 796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. У цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17 липня 2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. В силу приписів статті 14 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковими до виконання, тоді як невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб. Враховуючи, що у рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 24 липня 2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік), то суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що проведення відповідачем на виконання такого рішення суду перерахунку пенсії позивача із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних (з врахуванням пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»), є протиправним, оскільки не відповідає резолютивній частині судового рішення у цій справі. Отже, вказане рішення суду підлягає до виконання відповідачем (боржником) у точній відповідності до його резолютивної частини. Відтак, суд першої інстанції, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустився помилки в частині застосування норм процесуального права, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви. Виходячи із приписів ст.139 КАС України, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та прийняти постанову, якою заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду у справі №140/1280/22 задовольнити. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/1280/22 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 доплати до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону невиконанню рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/1280/22 в частині здійснення ОСОБА_1 нарахування та виплату доплати до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік)». Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 06.02.2024.