Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/23284/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/23284/23 пров. № А/857/23528/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Онишкевича Т.В., Обрізка І.М., за участі секретаря судового засідання Демчик Л.Б. представник позивача: не з`явився представник відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року про відмову в забезпеченні позову у справі № 380/23284/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправними дій,- суддя в 1-й інстанції Гавдик З.В.., час ухвалення рішення 14:30, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 30.11.2023,- ВСТАНОВИВ: 08.10.2023 ОСОБА_2 (далі також ОСОБА_2 , позивач) звернувся до суду із позовною заявою до Львівської міської ради, в якій в якому просить суд: - визнати протиправною ухвалу Львівської міської ради від 23.08.2023 про невиконання Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду, яка набула законної сили 27 січня 2021 року по справі № 380/2958/20 та відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ; - зобов`язати Львівську міську раду виконати Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду, яка набула законної сили 27 січня 2021 року по справі № 380/2958/20: повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в порядку, встановленому частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, та у терміни, визначені чинним законодавством України, надати учаснику антитерористичної операції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва в розмірах не більше 0,12 гектара по АДРЕСА_1 . Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 відкрито провадження у справі. 28.11.2023 позивачем до суду подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, у якій просив суд прийняти ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову шляхом винесення ухвали щодо заборони Львівській міській раді в праві надавати відповідну земельну ділянку у власність та користування іншим фізичним чи юридичним особам на час судового розгляду та до моменту винесення остаточного рішення, а саме, - накласти судовий арешт на вказану земельну ділянку. В обґрунтування заяви зазначав, що 04.10.2023 позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Львівської міської ради визнати протиправною ухвалу Львівської міської ради від 23.08.2023 про невиконання Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду, яка набрала законної сили 27 січня 2021 року по справі № 380/2958/20 та відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва по АДРЕСА_1 та зобов`язати Львівську міську раду виконати Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду. Львівська міська рада своєю ухвалою № 3922 від 28.09.2023 затвердила оскаржувану позивачем в суді земельну ділянки на АДРЕСА_1 , для продажу на земельних торгах у формі електронного аукціону. Відтак позивач вказує про те, що має великі побоювання, що відповідачем протягом розгляду справи по суті буде вчинено дії, що призведуть до неможливості виконання рішення суду, у разі ухвалення судом рішення про задоволенні позовних вимог. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову по справі № 380/23284/23 - відмовлено. Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та заяву про забезпечення позову задовольнити. Апеляційна скарга зокрема обґрунтована тим, що подаючи заяву про забезпечення позову, вказував про те, що 05.10.2023 він, як позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Львівської міської ради визнати протиправною ухвалу Львівської міської ради від 23.08.2023 про невиконання Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду, яка набрала законної сили 27 січня 2021 року по справі № 380/2958/20 та відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва по АДРЕСА_1 та зобов`язати Львівську міську раду виконати Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду. А Львівська міська рада в свою чергу , своєю ухвалою № 3922 від 28.09.2023, затвердила оскаржувану мною в суді земельну ділянки на вул. Весняній у м. Винники для продажу на земельних торгах у формі електронного аукціону. Також вказував про те, що має великі побоювання, що відповідачем протягом розгляду справи по суті прискорено і прогнозовано буде вчинено ряд протиправних дій, що призведуть до повної неможливості виконання рішення суду, у разі ухвалення судом рішення про задоволенні моїх позовних вимог. Тобто просив вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на його користь. Однак суд безпідставно та необґрунтовано відмовив в задоволенні поданої заяви та не врахував, що позивачем додані відповідні фотокопії висновків та погоджень посадовців Львівської міської ради для здійснення на думку апелянта їх махінації, а також план цієї земельної ділянки, який долучав до заяви і який йому в свою чергу в свій час надала ліцензована землевпорядна організація як ділянку , призначену саме під садівництво. Сторони в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 КАС України. Згідно з частини 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150 - 153 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч. 2 ст. 150 КАС України). Суд зазначає, що забезпечення позову це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 в справі № 826/14951/18). Тому, у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень для заявника і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову, однак такі заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, заборони відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України. При цьому, суд звертає увагу, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 25.04.2019 у справі №826/10936/18. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України. Як наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу обов`язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Рябих проти Росії» (§§ 51, 52), «Горнсбі проти Греції» (§ 40). Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Колегія суддів враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Своєю чергою, у рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту. Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності. У заяві про забезпечення позову позивач просить суд про вжиття заходів забезпечення позову шляхом: - винесення ухвали щодо заборони Львівській міській раді в праві надавати вказану земельну ділянку у власність та користування іншим фізичним чи юридичним особам на час судового розгляду та до моменту винесення остаточного рішення, а саме, - накласти судовий арешт на вказану земельну ділянку. Таку вимогу обґрунтовує тим, що Львівська міська рада ухвалою № 3922 від 28.09.2023 затвердила оскаржувану позивачем в суді земельну ділянку по вул. Весняній у м. Винники, для продажу на земельних торгах у формі електронного аукціону. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні поданої заяви зазначив, що належних та допустимих доказів оскарження позивачем ухвали Львівської міської ради за № 3922 від 28.09.2023 по даній справі, позивачем не надано. Відповідно не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення. Колегія суддів також звертає увагу на те, що таких доказів і не надано до суду апеляційної інстанції. Щодо посилання апелянта на наявність ознак явної протиправності рішень Львівської міської ради, суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення, яке, на думку заявника, порушує його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів осіб (позивачів) підлягає доведенню у встановленому законом порядку. Таким чином, обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Суд звертає увагу, що наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі №826/14303/ 18, від 12.02.2020 у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що враховуючи принцип співмірності та співвідношення прав які просить захистити позивач, дійшов до вірного висновку, що невжиття таких заходів не може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін. Керуючись ч.4 ст.229 ст.ст.243, 310, 312, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року про відмову в забезпеченні позову у справі № 380/23284/23 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич І. М. Обрізко Повне судове рішення складено 06.02.2024