Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/14226/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" лютого 2024 р. Справа№ 910/14226/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Євсікова О.О. Алданової С.О. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2023, повний текст якого складено та підписано 22.09.2023 у справі № 910/14226/22 (суддя Ягічева Н.І.) за позовом Національної поліції України до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про стягнення 27 111, 19 грн В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог Національна поліція України звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про стягнення 27 111,19 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №176 НП (далі - Договір) про закупівлю форменого одягу (костюм-дощовик) в частині своєчасної поставки обумовленого товару, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заявлену суму пені. Доводи та заперечення відповідача 06.03.2023 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" надійшли письмові пояснення, у яких відповідач частково заперечує проти задоволення позовних вимог у розмірі 1 075,35 грн з посиланням на необґрунтованість розрахунку пені, та просить суд зменшити пеню на 90% відсотків з огляду на ті обставини, що ТОВ "МІК" є стратегічним підприємством для відсічі збройної агресії російської федерації проти України та виконує завдання із задоволення потреб Збройних сил, інших військових формувань, зокрема, з виготовлення форменого одягу, при цьому ТОВ "МІК" зазнало значних втрат майна, розташованого на власній і орендованій нерухомості, водночас стягнення неустойки зробить гіршим майновий стан останнього. 13.04.2023 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" надійшли письмові пояснення, у яких відповідач додатково просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог про стягненні пені у розмірі 27 111,19 грн з огляду на необґрунтованість її розрахунку, а також з підстав, передбачених положеннями розділу X договору, щодо зменшення заборгованості на суму банківської гарантії у розмірі 107 838,00 грн, визначеного п. 10.1. договору. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі №910/14226/22 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на користь Національної поліції України пеню у сумі 27 111,19 грн та судовий збір у сумі 2481,00 грн. Рішення мотивоване тим, що відповідач неналежно виконав взяті на себе договірні зобов`язання щодо поставки товару вчасно та порушив умови п. 5.1 Договору, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В частині розгляду клопотання про зменшення неустойки суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з цим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково - відмовити в стягненні з позивача на користь відповідача пені у розмі 2 603,58 грн, в іншій частині позову відмовити. Також, в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі № 910/14226/22. Розгляд справи просить здійснювати без участі представника відповідача. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Так апелянт зазначає, що: - день фактичної передачі товару покупцеві, за викладеними в постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17, від 08.05.2019 у справі № 910/9078/18 висновками, не може вважатися днем, протягом якого не виконувалось зобов`язання - днем прострочення зобов`язання. Тому позивачем здійснено необґрунтований розрахунок пені з врахуванням дня поставки товару; - судом першої інстанції необґрунтовано було відхилено клопотання відповідача про зменшення неустойки; - судом не наведено мотивів неврахування висновків Верховного Суду, що були наведені відповідачем в клопотанні про зменшення неустойки. Доводи та заперечення інших учасників справи У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що: - сторонами в п. 9.2 договору узгоджено, що день поставки товару з порушенням строку, передбаченого договором, вважається днем прострочення, за який нараховується пеня; - посилання апелянта на правові висновки, що викладені в постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17, від 08.05.2019 у справі № 910/9078/18, є необґрунтованими, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин справи. Зокрема, між сторонами не було погоджено такого положення договору про врахування дня поставки в період прострочення; - судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволенні клопотання про зменшення неустойки, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14226/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції. Після надходження матеріалів справи, апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 256, 260 ГПК України у зв`язку з визнаними неповажними причинами пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження. Роз`яснено скаржнику, що протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази. 13.11.2023, через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, додано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "МІК" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 та відкрито апеляційне провадження за названою апеляційною скаргою відповідача. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників процесу про здійснення розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 20.12.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 20.12.2023. Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 25.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" (далі також - відповідач, постачальник) та Національною поліцією України (далі також - позивач, покупець) було укладено договір №176НП про закупівлю форменого одягу (костюм-дощовик) (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцю костюм-дощовик, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах визначених цим договором (п. 1.1). Відповідно до п. 1.2 договору, загальна кількість товару, що підлягає поставці, та ціна договору визначається у специфікації товару (додаток № 1 до договору) і ростовці товару (додаток №2 до договору). Місце виконання договору - в частині поставки товару - вул. Святошинська, 27, м. Київ, в частині інших зобов`язань за договором, в тому числі щодо сплати штрафних санкцій - вул. Богомольця, 10, м. Київ (п. 1.5 договору). Ціна договору становить 10 783 800, 00 грн (п. 3.1 договору). Розрахунки проводяться шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі, протягом бюджетного періоду. Підставою для проведення розрахунків є накладна (яка повинна бути оформлена та містити обов`язкові реквізити відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Зміст та обсяг господарської операції, зазначеної в накладній, повинен відповідати специфікації товару (додаток №1 до договору), підписаній уповноваженими особами сторін (п. 4.1 договору). Згідно із п. 5.1 договору постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в термін по 25.08.2021 включно за адресою покупця у місті Києві (вул. Святошинська, 27, м. Київ, 03115). Датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін накладної (пункт 5.2 договору). Пунктом 9.2 договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов`язання з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. При цьому, день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку передбаченого пунктом 5.1. розділу 5 цього договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно умов цього договору. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, реєстрації у покупця та діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами умов цього договору (п. 13.1 договору). У додатку №1 до договору сторони погодили специфікацію товару на загальну суму 10 783 800, 00 грн, його кількість. У додатках №2, №3 до договору №176НП від 25.06.2021 сторони узгодили ростовку товару, технічний опис. Додатковою угодою від 07.07.2021 п.3.1 Договору викладено в новій редакції «Ціна Договору становить 10 783 368, 00 грн., у тому числі ПДВ 1 797 228, 00 грн. На виконання умов Договору відповідач поставив товар, а позивач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується накладними №РН-09/15/08 від 15.09.2021 на суму 476 764, 65 грн, у тому числі ПДВ 95 352, 93 грн, № РН-09/15/08 від 24.09.2021 на суму 419 353, 20 грн, у тому числі ПДВ 83 870,74 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за договором в частині своєчасної поставки товару, внаслідок чого позивачем нараховано та заявлено до стягнення штрафні санкції у вигляді пені. Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при прийнятті судового рішення Цивільні зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Статтею 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За змістом статей 662, 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Суд першої інстанції з урахуванням положень п. 5.1 договору вірно встановив, що відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару у строк - не пізніше 25.08.2021. Однак в порушення договірного строку поставки здійснив його передання позивачу 15.09.2021 та 24.09.2021, що підтверджується наявними у справі накладними №РН-09/15/08 від 15.09.2021 на суму 476 764, 65 грн та № РН-09/15/08 від 24.09.2021 на суму 419 353, 20 грн. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Із зазначеною нормою кореспондується й ч. 1 ст. 193 ГК України, відповідно до якої суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Оскільки відповідач здійснив поставку товару з порушенням строку, визначеного в п. 5.1 договору, то відповідно він є таким, що допустив порушення договірного зобов`язання, а відтак до нього можуть бути застосовані санкції в порядку та розмірі встановленому договором. Матеріалами справи підтверджується, що сторонами в п. 9.2 договору узгоджено, що за порушення строків виконання зобов`язання з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. При цьому, день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку передбаченого пунктом 5.1. розділу 5 цього договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно умов цього договору. Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 та частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України). Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 зі справи № 375/278/20. Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Водночас згідно зі статтею 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також: у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. У цьому зв`язку колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 зі справи № 559/1605/18, відповідно до якої (правової позиції) при реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказане про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту. У постанові від 25.05.2021 зі справи № 149/1499/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 Цивільного кодексу України). Ці приписи визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень. Суд зазначає, що сторони договору поставки, реалізуючи принцип свободи договору не обмежені у викладенні його умов щодо можливості включення до періоду прострочення виконання зобов`язання і дня поставки, здійсненої поза межами договірного строку. Відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню договірний порядок та межі нарахування даного виду відповідальності, що визначені в п. 9.2 договору на розсуд сторін і погоджені ними шляхом підписання такого правочину. За наведеного, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апелента про завищення позивачем розміру пені через включення до періоду прострочення дня поставки товару. Доводи скаржника щодо не врахування судом попередньої інстанції наведених в апеляційній скарзі правових висновків Верховного Суду колегія відхиляє з огляду на нерелевантність зазначеної судової практики обставинам цієї справи. Адже відповідні висновки сформовані за відсутності узгодженої між сторонами в договорі умови, що визначена в п. 9.2 Договору цього спору. Отже судом першої інстанції цілком правомірно було відхилено посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанову від 10.07.2018 у справі №927/1091/17. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. З поданого позивачем розрахунку вбачається, що ним здійснено нарахування пені в сумі 12 014, 47 грн за період з 26.08.2021 по 15.09.2021 (21 день) та в сумі 15 096, 72 грн за період з 26.08.2021 по 24.09.2021 (30 днів). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведений розрахунок пені є арифметично вірним, відповідає умовам Договору, а тому позовні вимоги у цій частині підставно визнано судом обґрунтованими. Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення неустойки Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18. Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22). Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21). При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18 та в ін.). На обґрунтування наявності винятковості випадку для зменшення заявленої до стягнення пені на 90% відповідач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК", як стратегічне підприємство з відсічі збройної агресії російської федерації проти України, виконує завдання із задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, зокрема, щодо виготовлення форменого одягу. Крім цього, відповідач вказує на те, що прострочення поставки товару за договором мало винятковий характер, в аналогічний період виконання договору товариство мало багато інших замовлень і претензій по виконанню таких договір не заявлялось, товариство позиціонується як добросовісний постачальник; товариство має значну кількість працівників, яких необхідно забезпечувати заробітною платою; фінансовий стан не є прибутковим; товариство втратило чотири виробничі об`єкти, що суттєво позбавило можливості повноцінно вести господарську діяльність. Також скаржник звертає увагу суду на те, що позивач не зазнав ніяких збитків або шкоди у зв`язку із незначним простроченням поставки. Надаючи оцінку вищенаведеним доводам судом першої інстанції зауважено, що сам лише факт належного виконання зобов`язань за іншими договорами, укладеними з іншими контрагентами, за доводами відповідача, зокрема, укладення таких договорів для задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, не може бути самостійною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки вказані аргументи нівелюють інститут застосування штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язання, у даному випадку, порушення строку поставки товару. Матеріали справи не містять зауважень, письмових пропозицій тощо щодо кінцевої дати постачання товару. Тобто, відповідач, підписавши спірний Договір, погодив всі його істотні умови, в т.ч. щодо строків поставки, що обчислювались від дати укладення договору. А отже, повинен був розумно оцінити вказану обставину. Наведені відповідачем підстави для зменшення розміру пені не є об`єктивними (винятковими) обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язань, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, оскільки укладення договорів здійснюється відповідачем з метою отримання прибутку. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду та додатково вважає за необхідне зазначити про відхилення доводів заявника щодо винятковості характеру прострочення договірних зобов`язань, адже у відповідності до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень на розгляді судів перебуває численна кількість справ щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення строків поставку товару (№ 910/7633/22, № 910/5436/22, № 910/9633/22, № 910/9634/22, № 910/10286/22, № 910/5642/22, № 910/14224/22, № 910/14225/22, № 910/12314/22, № 910/14760/22, № 910/14763/22, № 910/14758/22, № 910/14761/22, № 910/14762/22). Посилання на скрутне фінансове становище не можуть бути безумовною підставою для звільнення боржника від відповідальності в порядку ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, оскільки в силу ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. До того ж, відповідачем надано звітність за 1 квартал 2022 та за 9 місяців 2022, в році якого було розпочато військову агресію проти територіальної цілісності України, що безумовно впливає на господарську діяльність будь-якого суб`єкта господарювання. Відповідачем не доведено, що стягнення з товариства усієї суми пені в розмірі 27 111, 19 грн призведе до значного погіршення майнового стану юридичної особи і зумовить неможливість здійснення виплат заробітної плати її працівникам. При цьому, судом першої інстанції вірно зауважено, що за встановлених обставин задоволення клопотання про зменшення розміру пені на 90% фактично буде тотожним звільненню відповідача від її сплати, що не відповідає наведеним вище правовим нормам, судовій практиці та умовам укладеного між сторонами договору. Посилання апелянта на неможливість здійснення повноцінної господарської діяльності через втрату виробничих потужностей не підтверджено жодними порівняльними відомостями фінансово-бухгалтерської документації. Колегія суддів, з врахуванням оцінки балансу інтересів сторін при вирішенні питання зменшення неустойки, зазначає, що наявність/відсутність обставин понесення стороною збитків у зв`язку з порушенням строків поставки товару, не є єдиною та/або обов`язковою умовою для висновку про застосування правового механізму унормованого наведеними вище положеннями чинного законодавства. Натомість вирішення цього питання здійснюється на підставі оцінки усієї сукупності обставин, що надають можливість визначити винятковість випадку для зменшення неустойки з врахуванням інтересів сторін, які заслуговують на увагу. Названі у клопотанні аргументи, не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов`язання з поставки товару в межах договірних строків. Резюмуючи Суд доходить висновку, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій в розумінні приписів ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, відтак суд попередньої інстанції дійшов неспростованого доводами апеляційної скарги висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру неустойки. Відносно посилань апелянта на ненаведення судом мотивів з неврахування висновків Верховного Суду, апеляційна інстанція зазначає, що у зазначених скаржником постановах касаційного суду в співвідношенні з оскаржуваним судовим рішенням не міститься протилежного правового висновку щодо застосування норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України. Застосування судом названих норм у цій справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу з відповідного питання. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити. Судові витрати Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі № 910/14226/22 залишити без змін. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді О.О. Євсіков С.О. Алданова