Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/6682/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 260/6682/23 пров. № А/857/21480/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Ващилін Р.О.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в м.Ужгород 26 жовтня 2023 року у справі №260/6682/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 01.08.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , просив: зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення, яким ОСОБА_1 звільнити у запас за сімейними обставинами, відповідно до пп.«г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину віком до 18 років). Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 залучено до участі у справі у якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_1 . Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду поданого ОСОБА_1 рапорту про звільнення з військової служби від 08.06.2023, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути поданий ОСОБА_1 рапорт про звільнення з військової служби від 08.06.2023, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років), та надати письмову відповідь з обґрунтуванням підстав прийняття рішення, про що письмово повідомити військовослужбовця. В задоволені решти позовних вимог - відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на надходження рапорту від 08.06.2023 та клопотання безпосереднього командира по суті рапорту, командир Військової частини НОМЕР_1 такий рапорт не розглянув. Скаржник вказує, що з огляду на відсутність доказів прийняття командиром Військової частини НОМЕР_1 рішення за результатами розгляду поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби, в даному випадку існує протиправна бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 . Скаржник зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 не дотрималась принципу правової визначеності в даному випадку, оскільки не забезпечила право позивача на розгляд питання щодо його звільнення з військової служби. Суд першої інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача в даному випадку буде визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду поданого ОСОБА_1 рапорту про звільнення з військової служби, відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 розглянути поданий ОСОБА_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років), та надати письмову відповідь з обґрунтуванням підстав прийняття рішення, про що письмово повідомити військовослужбовця. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абз.3 п.14.10 розд. XIV Інструкції №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Скаржник вказує, що за результатами проведення перевірки поданого рапорту та клопотання з додатками позивачу було відмовлено в задоволені рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, про що на бланку клопотання Відповідача НОМЕР_2 юридичною службою Військовою частиною НОМЕР_1 зроблено відповідний запис із зазначенням причин відмови в погодженні клопотання про звільнення. Скаржник зазначає, що позивач рапортом не клопотав про надання йому письмової відповіді в разі відмови в задоволені рапорту про звільнення, хоча мав право при отриманні відмови рапортом звернутись «по команді» для надання письмової відповіді, але ним не скористався. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що у зв`язку з оголошенням мобілізації 28 лютого 2022 року ОСОБА_1 призваний до Військової частини НОМЕР_2 для проходження військової служби на підставі мобілізації згідно із Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022. 08 червня 2023 року ОСОБА_1 подав на ім`я командира Військової частини НОМЕР_2 рапорт, зареєстрований за вх. №3332 від 08.06.2023, в якому просив звільнити його з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі пп.«г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме: виховання батьком військовослужбовцем, який не перебуває в шлюбі, дитини, або кількох дітей віком до 18 років, які з ним проживають, без матері. За результатами розгляду поданого 08.06.2023 рапорту командир Військової частини НОМЕР_2 подав командиру Військової частини НОМЕР_1 клопотання №2283 від 11.06.2023, в якому просив звільнити старшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби в запас за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Таке клопотання зареєстроване у Військовій частині НОМЕР_1 22 червня 2023 року за вх. №4093, однак ОСОБА_1 про результати розгляду такого рапорту ні в усному, ані в письмовому порядку повідомлений не був, жодних доказів щодо результатів розгляду по суті поданого рапорту не надано, а тому ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указами Президента України протягом періоду з 24.02.2022 і на час розгляду справи продовжувався строк дії воєнного стану в Україні. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 2232-XII), який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Аналогічна правова норма є і в Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 № 413, де вказано як поважну причину виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері). Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина 7 статті 26 Закону № 2232-XII). Відповідно до Закону № 2232-XII Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі Положення). Пунктом 7 Положення встановлено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Відповідно до пункту 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, звільнення з військової служби) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення). Пунктом 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема, - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170 затверджена Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Інструкція №170). Відповідно до пункту 14.10 Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз.13 пункту 14.10 Інструкції №170). Додатком 19 до Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). Отже, звільнення з військової служби через сімейні обставини відбувається шляхом подання військовослужбовцем відповідного рапорту до безпосереднього начальника з долученням належних документів на підтвердження наявності таких обставин. До матеріалів справи долучено копію клопотання Військової частини НОМЕР_2 , скерованого командиру Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення позивача з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, яке зареєстровано 22.06.2023, однак належних та допустимих доказів розгляду такого клопотання ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд зауважує, що розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі. Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що наслідком подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту, тоді як резолюція на клопотанні, на яку вказує скаржник в апеляційній скарзі, не може трактуватись судом як рішення суб`єкта владних повноважень. Проставлення такої резолюції не звільняє відповідача, як суб`єкта, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби, від обов`язку прийняття рішення, за наслідком розгляду рапорту про звільнення останнього з військової служби або мотивовану відмову в такому. Суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції. Належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та за наслідками розгляду такого прийнято відповідне рішення в матеріалах справи відсутні. Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Враховуючи встановлені у справі обставини та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, оскільки проставлення резолюції на відповідному клопотанні не підтверджує прийняття відповідачем рішення за наслідками розгляду поданого позивачем рапорту, оскільки така не є наказом, яким повинно вирішуватись питання щодо розгляду рапорту про звільнення військовослужбовця з військової служби, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність як суб`єкт владних повноважень, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту прав позивача у спірній ситуації є зобов`язання відповідача розглянути рапорт позивача по суті та надати письмову відповідь з обґрунтуванням підстав прийняття рішення, про що письмово повідомити військовослужбовця. Разом з тим, при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог. Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви протиправності бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду поданого позивачем рапорту, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року у справі №260/6682/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко