Ухвала КЦС ВС № 369/14590/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2024 року м. Київ справа № 369/14590/23 провадження № 61-1426ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сидор Аліни Володимирівни, на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року за заявою ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, ВСТАНОВИВ: У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про поділ майна подружжя, в якому просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 . У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину спірної квартири та за відповідачем право власності на 1/2 частину даної квартири. Одночасно із позовом, ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на спірну квартиру АДРЕСА_1 . Заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що між позивачем та відповідачем існує спір щодо вказаної квартири, що придбана ними у шлюбі. Незважаючи на те, що на час придбання квартири сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, право власності на квартиру зареєстровано лише за відповідачем, який, відповідно, не обмежений у праві відчужити належне йому на праві власності майно під час розгляду справи, а тому наявні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову, у разі задоволення останнього, може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2023 року заяву ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2632081232000, яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2023 року залишено без змін. Ухвала суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таким обмеженням ефективно захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягнути за собою неможливість виконання судового рішення. Водночас, суд апеляційної інстанції у змісті оскаржуваної постанови від 16 січня 2024 року дійшов висновку, що оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку, відповідач не надав доказів негативних наслідків у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову. Крім того, апеляційний суд вказав на те, що між сторонами дійсно існує спір щодо квартири, яка і є предметом спору у даній справі. У зв`язку із зазначеним ОСОБА_1 звернувся до суду з окремим позовом до ОСОБА_2 щодо поділу вказаної квартири (справа № 369/14935/23). У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сидор А. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати. За результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди дійшли помилкового висновку про задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки заява обґрунтовується виключно припущеннями сторони позивача. Саме на позивача покладається обов`язок доказування не лише наявності припущення, а і необхідності вжиття заходів забезпечення позову, які, зокрема, порушують права сторони відповідача на вільне володіння або розпорядження майном. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК Українисуд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Зазначене узгоджується з роз`ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від кожного конкретного випадка. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність взаємозв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Судами у змісті оскаржуваних рішень встановлено, що предметом спору у справі є поділ майна подружжя шляхом визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2632081232000. Встановивши, що між сторонами існує реальний спір з приводу права власності на нерухоме майно, а невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки відповідач, як власник спірного майна, має реальну можливість його відчужити, суди попередніх інстанцій у змісті оскаржуваних рішень, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у вказаній справі. Вжиті судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та є достатнім інструментом забезпечення ефективності судового захисту, забезпечить баланс прав та обов`язків сторін у справі та усуне можливі подальші судові спори у разі задоволення заявлених позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, спрямованим на охорону матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються судом в ухвалі, і вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Посилання у касаційній скарзі на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження намірів відповідача відчужити спірне нерухоме майно є безпідставними, оскільки позивачем доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сидор Аліни Володимирівни, на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року за заявою ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць