Постанова Харківський апеляційний суд № 953/6234/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 24 січня 2024 року м. Харків справа № 953/6234/22 провадження № 22-ц/818/48/24 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів колегії - Маміної О.В. Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Носової К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 травня 2023 року, ухвалене суддею Єфіменко Н.В., - В С Т А Н О В И В : У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради (далі: третя особа), в якому просила суд позбавити відповідача батьківських прав стосовно малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилалась на те, що відповідач є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак участі у її вихованні, фізичному, духовному та моральному розвитку не приймає, її життям та розвитком не цікавиться. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовлено. В апеляційній скарзі представник апелянта просить рішення суду першої інстанції скасувати, та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а саме не були розглянуті заяви позивача та її представника про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції. Крім того, позивач та її представник мали намір подати клопотання про заслуховування думки дитини та виклик дитини у судове засідання, отже позивач була позбавлена права на об`єктивний та неупереджений розгляд справи, дослідження та з`ясування обставин справи, вказує, що жодного судового засідання судом першої інстанції проведено не було, суд не сприяв реалізації прав учасникам справи. Звертає увагу суду на те, що органом опіки та піклування надано об`єктивний та неупереджений висновок щодо предмету спору, з дотриманням найкращих інтересів дитини та об`єктивного з`ясування обставин. Вказує, що в постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі N 203/3505/19 суд зробив висновок що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі N 459/3411/18 (провадження N 61-10531св21), від 8 грудня 2021 року у справі N 311/53/20 (провадження N 61-14656св21). Наголошує, що зазначене в повній мірі відповідає фактичним обставинам справи. Відповідач з 2014 року фактично самоусунувся (ухиляється) від виховання доньки, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. За наявною інформацією весь цей час проживає на території російської федерації і жодного інтересу до дитини не виявляє. Вважає, що дані обставини були також предметом дослідження органом опіки та піклування під час розгляду питань про надання дозволу на перетин кордону починаючи з 2014 року і до введення в Україні військового стану 24 лютого 2023 р. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції встановив відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо доньки. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що від сумісного проживання сторони мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане повторно 23.11.2021 Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). ОСОБА_4 зареєстрована разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 13.08.2019. Відповідно до характеристики, наданої 20.09.2022 директором та класним керівником ХЗОШ № 56, ОСОБА_5 навчається у ХЗОШ № 56 з першого класу, мати приділяє багато уваги вихованню доньки, а саме: відвідує батьківські збори, спілкується з вчителями - предметниками щодо успішності дитини, тримає постійний зв`язок з класним керівником. Батько жодного разу на батьківських зборах не з`являвся (а.с. 5). Як вбачається з листа ВГО «Федерація акробатичного рок-н-ролу України», організаційними питаннями щодо участі у змаганнях та навчально-тренувальних зборах з акробатичного рок-н-ролу, спортивним та творчим розвитком дитини, фінансовим питаннями та оплатою всіх витрат займається виключно мати ОСОБА_6 (а.с. 6-8). 06.03.2023 Департамент служб у справах дітей, як представник органу опіки та піклування, керуючись ст. ст. 19, 150, 155, 164 СК України, рекомендацією Комісії, в інтересах дитини, вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ас. 41-42). Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту - Конвенція) є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів). У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Відповідно до частин 1, 2 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення цього пункту свідчить, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України. Отже, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. За положеннями частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина може бути розлучена з батьками у разі, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, ЄСПЛ зауважував, що якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням. Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04). Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним. Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції. З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції). Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач з 2014 року фактично ухиляється від виховання доньки, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, зазначає, що відповідач весь цей час проживає на території російської федерації і жодного інтересу до дитини не виявляє. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року витребувано у Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирівська, 26) інформацію про перетин державного кордону України громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 01 січня 2014 року по теперішній час. Згідно відповіді Державної прикордонної служби України від 01.12.2023 року відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією громадянином України ОСОБА_7 з 08.11.2017 року по теперішній час в базі даних не виявлено. Крім того, суд зобов`язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Апелянт зазначає в апеляційній скарзі, що у зв`язку з тим, що був позбавлений можливості бути присутнім у судовому засіданні через те, що судом першої інстанції проігноровано його клопотання про призначення справи у режимі відеоконференції, а тому не мав можливості заявити клопотання про заслуховування думки дитини та виклик дитини у судове засідання. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. У постановах Верховного Суду від 20.10.2020 року у справі №333/1013/17 та від 14.02.2019 у справі №377/128/18 Верховний Суд міститься висновок відносно того, що суд зобов`язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів які стосуються її життя, зазначено, зокрема, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18.12.2020 року у справі "Савіни проти України". Згідно Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року), якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, перед прийняттям рішення судовий орган: - визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб`єктів батьківської відповідальності; - упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію; у відповідних випадках консультує особисто дитину (у разі необхідності - приватно) сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб, якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини; - надає можливість дитині висловлювати її думки; - приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною. Таким чином, практична реалізація принципу "забезпечення якнайкращих інтересів дитини" вимагає в тому числі, і з`ясування судами думки дитини під час вирішення спорів, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не були розглянуті заяви позивача та її представника про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, чим позбавлено їх можливості заявити клопотання про заслуховування думки дитини та виклик дитини у судове засідання. Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції клопотання щодо призначення судового засідання в режимі відеоконференції вирішені не були та при постановленні вказаного судового рішення думку дитини не вислухано та не надано цьому належної оцінки. Відповідно до ч. 3,4 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції апелянтом було заявлено клопотання про заслуховування думки дитини, яке було задоволено колегією суддів. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , пояснила, що їй на даний час 12 років, батько їх покинув коли ї було 2 або 2,5 роки. Він не дзвонив та не писав всі ці роки. Вказує, що вона його взагалі не пам`ятає. Зазначає, що її мати показувала їй фотографії батька. Вказує, що вона займається спортом та їздить на змагання до Європи. Зазначає, що з родичами зі сторони батька вона не спілкується. Вказує, що вона не бажає, що він брав участь у її житті, оскільки він кинув її у 2 роки та взагалі вона не пам`ятає як її батько виглядає. З висновку Департаменту служби у справах дітей від 06.03.2023 року № 89 Департамент служб, як представник органу опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв`язку з іншими доказами у справі. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив вказаний висновок Департаменту служби у справах дітей. Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 , свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, оскільки протягом 9 років не здійснив будь-яких дій, щоб налагодити відносини з дитиною. Встановлені обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя, та відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Суд першої інстанції, вирішуючи справу неповно встановив обставини справи, не з`ясував протягом якого часу відповідач не бере участі у вихованні дитини, яким чином зазначене відображається на її емоційному стані, та чи відповідає інтересам дитини подальше збереження формальних батьківських прав за відповідачем. Між тим, із пояснень дитини встановлено, що вона не бачила батька протягом 9 років, не має з ним ніякого емоційного зв`язку, не бажає щоб відповідач в подальшому мав батьківські права щодо неї. Таким чином, врахувавши конкретні обставини справи, якнайкращі інтереси дитини, а також те, що відповідач тривалий час не виконує свої батьківські обов`язки та відсутні підстави вважати, що він змінить ставлення до виховання дитини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 - задовольнити. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 травня 2023 року - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити. Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 02 лютого 2024 року. Головуючий - Н.П. Пилипчук Судді - О.В. Маміна О.Ю. Тичкова