Постанова 4857 № 380/1581/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/1581/21 пров. № А/857/23981/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б., а також сторін (їх представників): від позивача Лосовський С.С., Михальчишин Н.Л.; від відповідача - Шаркаєва Х.С.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2023р. про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (суддя суду І інстанції: Гавдик З.В., час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 15 год. 38 хв. 22.11.2023р., м.Львів; дата складання повного тексту ухвали суду І інстанції: 27.11.2023р.),- В С Т А Н О В И В: Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2023р. заяви представника відповідача Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (надалі відповідач, податковий орган, ГУ ДПС у Львівській обл.) про залишення позовної заяви в справі № 380/1581/21 без розгляду задоволено; позовну заяву ОСОБА_1 (надалі позивач, платник податків, ОСОБА_1 ) до ГУ ДПС у Львівській обл. про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишено без розгляду (Т.2, а.с.128-131). Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який у апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати, вирішити питання про відшкодування судових витрат, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового залишення позову без розгляду (Т.2, а.с.134-142). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що апелянт не отримував повідомлення банківської установи № 229/1700-2 від 31.08.2016р. про анулювання боргу, а тому суд помилково вказав на те, що 31.08.2016р. позивач дізнався про списання ПАТ «ВТБ Банк» боргу та обов`язок сплати відповідних податкових зобов`язань. Окрім цього, суд не з`ясував належне вручення позивачу спірних податкових повідомлень-рішень, при цьому сама кореспонденція скерована податковим органом на помилкову адресу; на позивачу не лежав обов`язок здійснення моніторингу сайту суду щодо розгляду справ. У свою чергу, відповідач не надав належних доказів скерування спірних податкових повідомлень-рішень рекомендованими відправленнями. Вказані обставини вважає об`єктивно непереборними, останні не залежали від волевиявлення позивача, пов`язані з дійсними та істотними труднощами ознайомлення позивача з спірними податковими повідомленнями-рішеннями. Після ознайомлення позивача із спірними рішеннями відповідача він без зволікань звернувся до суду з відповідним позовом, про причини пропуску наголошував в цій справі та справі № 380/594/20 про стягнення податкового боргу, тобто, діяв добросовісно і розсудливо. Відповідач ГУ ДПС у Львівській обл. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.169-171). Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. Як слідує з матеріалів справи, 05.02.2021р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому, із врахуванням заяви про зміну предмету позову, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській обл. №№ 0130031311, 0130061311, 00130041311 від 29.03.2018р.; стягнути з відповідача понесені судові витрат (Т.1, а.с.1-4, 119 Згідно рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2021р., залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2022р., позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській обл. №№ 0130031311, 0130061311, 0130041311 від 29.03.2018р.; вирішено питання про розподіл судових витрат (Т.1, а.с.161-166, 221-223). Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.08.2023р. касаційну скаргу ГУ ДПС у Львівській області задоволено; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2021р. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2022р. скасовано; справу № 380/1581/21 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (Т.2, а.с.43-50). При цьому, суд касаційної інстанції наголосив на тому, що судами попередніх інстанцій питання звернення до суду з позовом з пропуском чи у межах строку не досліджувалось. Також судами не застосовані до розглядуваних правовідносин приписи ч.2 ст.122, ст.123 КАС України, якими передбачений загальний строк звернення до адміністративного суду. Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом 05.02.2021р., тобто, із пропуском шестимісячного строку звернення до суду, при цьому врахував специфіку та характер спірних правовідносин. Колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність очевидних підстав для залишення цього позову без розгляду, виходячи з таких міркувань. Під час судового розгляду встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . 25.03.2008р. між позивачем та ВАТ «ВТБ Банк» укладено кредитний договір № 26/1700/513, згідно з яким ОСОБА_1 надано кредит у сумі 64000 доларів США. 31.08.2016р. ПАТ «ВТБ Банк» повідомив позивача про списання (анулювання) боргу та про виникнення і обов`язок сплати відповідних податкових зобов`язань. Позивач податкову декларацію про майновий стан і доходи не подав, доходи у вигляді додаткового блага не декларував, податок на доходи фізичних осіб та військовий збір від отриманого доходу у вигляді додаткового блага не сплатив. На запит ГУ ДФС у Львівській обл. ПАТ «ВТБ Банк» листом № 5962/1-2 від 06.07.2017р. підтвердило інформацію щодо виплаченого доходу ОСОБА_1 , а також банком долучено копію повідомлення про анулювання боргу № 229/1700-2 від 31.08.2016р., згідно з написом на якому, ОСОБА_1 отримав останнє 31.08.2016р. У подальшому відповідач надіслав позивачу наказ № 195 від 16.01.2018р. про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та повідомлення № 33 від 16.01.2018р. про дату початку та місце проведення перевірки, що підтверджується копією конверту та рекомендованого повідомлення про вручення (поштове відправлення № 7900051603539), які повернулися за закінченням встановленого терміну зберігання. Акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки № 329/13-01/13-11 від 09.02.2018р. (поштове відправлення № 7900052325052) та спірні податкові повідомлення-рішення (поштове відправлення № 7900052325052) надіслані за адресою реєстрації позивача, про що свідчать копії конвертів та рекомендованих повідомлень про вручення, які повернулися за закінченням встановленого терміну зберігання. 11.03.2020р. за спірними податковими повідомленнями-рішеннями Львівським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі № 380/594/20 про стягнення податкового боргу. Процесуальні документи по вказаній справі надсилались ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними копіями конвертів, які повернулися суду без вручення за закінченням терміну зберігання. Судом у вказаній справі 29.04.2020р. на інтернет сторінці суду здійснено відповідне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи. 05.02.2021р. позивач звернуся до суду із позовом в розглядуваній справі. 29.09.2023 відповідачем подано повторно заяву про залишення позову без розгляду з підстав, що позивачу були надіслані спірні податкові повідомлення-рішення від 29.03.2018р. рекомендованим відправленням (№ 7900053319471) з повідомленням про вручення. Однак, таке відправлення повернуто поштовою службою у зв`язку з закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. За вказаними податковими повідомленнями-рішеннями 11.03.2020р. відкрито провадження про стягнення податкового боргу в справі № 380/594/20, на яку посилається і сам платник у позовній заяві. До суду позивач звернувся тільки у лютому 2021 року, пропустивши шестимісячний строк звернення, встановлений ч.2 ст.122 КАС України. Також при зверненні до суду позивачем не було подано заяву про поновлення строку. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Питання залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин врегульовані діючим процесуальним законом. Зокрема, відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1). Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2). Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.3). Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4). Системний аналіз положень ст.123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому дати змогу подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними. Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (ч.ч.3 і 4 ст.123 КАС України). На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд указував у постановах від 11.02.2021р. у справі № 140/2046/19, від 10.06.2020р. у справі № 620/1715/19, від 23.09.2020р. у справі № 640/5645/19, від 03.12.2020р. у справі № 817/660/18, від 17.03.2021р. у справі № 160/3092/20, від 18.03.2021р. у справі № 640/23204/19, від 20.04.2021р. у справі № 640/17351/19, від 14.07.2022р. у справі № 380/10649/21, від 09.06.2022р. у справі № 160/15960/20, від 05.05.2022р. у справі № 420/6134/21, від 31.10.2023р. у справі № 140/2568/22. Отже, норми КАС України допускають ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. Разом з цим, положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. При цьому, забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу. Колегія суддів вважає, що питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом, у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов`язковому порядку має бути з`ясовано судом. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення. Таким чином суд першої інстанції повинен був вжити заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропуску строку. Факт пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду було виявлено судом першої інстанції після відкриття провадження в адміністративній справі та подання представником відповідача заяви про залишення позову без розгляду, яку ухвалою від 22.11.2023р. суд задовольнив і залишив позов ОСОБА_1 без розгляду. Зі змісту оспорюваного судового рішення слідує, що суд першої інстанції не надав можливості позивачу обґрунтувати причини пропуску строку звернення до суду. Матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом подати відповідну заяву, у якій вказати причини пропуску строку звернення до суду. Отже, суд першої інстанції не надав можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку та обґрунтувати підстави поважності пропуску строку звернення до суду. Таким чином, позивачу не було надано можливості навести свої міркування та надати відповідні докази, у разі їх наявності, з метою обґрунтування поважності причин звернення до суду з пропуском строку, визначеного ст.122 КАС України. З огляду на наведене та застосовуючи вказаний підхід до обставин цієї справи, залишення вказаного позову без розгляду з мотивів відсутності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів визнає передчасним, оскільки обов`язковою передумовою для застосування ч.ч.3 і 4 ст.123 КАС України є надання позивачеві можливості подати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом. Таким чином, суд першої інстанції, застосовуючи ч.ч.3 і 4 ст.123 КАС України (текст ухвали суду не містить конкретизації підстав для залишення позову без розгляду), допустив порушення вимог процесуального закону, не залишив позовну заяву без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав позивачеві можливості подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та повідомити причини поважності пропущення такого строку. Хоча позивач був обізнаний про заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду та подав додаткові пояснення по справі, такі обставини не можуть спростовувати вищевикладені висновки суду апеляційної інстанції, оскільки суд першої інстанції не дотримався встановленого процесуального порядку вирішення питання щодо поважності причин пропущення позивачем строку звернення до суду. Питання поважності причин пропущення строку звернення до суду є оціночним і залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропущення, тому, за наведених обставин, апеляційний суд не здійснює оцінку поважності причин пропущення позивачем строку звернення до суду. Відтак, спірна ухвала суду від 19.01.2023р. про залишення позовної заяви без розгляду прийнята судом першої інстанції помилково. Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що за наведених умов в суду першої інстанції не було достатніх і належних підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі ч.ч.3 і 4 ст.123, п.8 ч.1 ст.240 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду є необґрунтованою, а відтак не відповідає вимогам закону, через що підлягає скасуванню. Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи (рішення ЄСПЛ «Іліан проти Туреччини»). Крім цього, у низці рішень ЄСПЛ, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У справі «Bellet v. France» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. ЄСПЛ у своєму рішенні «Мушта проти України» від 18.11.2010р. (Заява № 8863/06) підкреслив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби. Враховуючи зазначені положення законодавства апеляційний суд вважає, що залишення позовної заяви без розгляду в розглядуваному випадку призведе до порушення права позивача, визначеного Конституцією України, на доступ до правосуддя. Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до помилкового залишення позовної заяви без розгляду, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Оскільки вимоги апелянта сформульовані в інший спосіб, ніж передбачені нормами ст.ст.312, 320 КАС України повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Питання відшкодування апелянту понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги підлягає вирішенню згідно ст.139 КАС України судом першої інстанції за результатами кінцевого вирішення розглядуваного спору по суті. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2023р. про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі № 380/1581/21 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 02.02.2024р.