Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/14322/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 31 січня 2024 року м. Дніпросправа № 160/14322/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Шлай А.В., Прокопчук Т.С., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2023, (суддя суду першої інстанції Ніколайчук С.В.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/14322/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: 26.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з 20 липня 2022 року по 11 травня 2023 року; - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 20 липня 2022 року по 11 травня 2023 року в розмірі 186339,70 грн. однією сумою; - нарахувати та виплатити компенсацію втрати доходу ОСОБА_1 за період з 20 липня 2022 року по 11 травня 2023 року. В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 з 2019 року до 20.07.2023. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.07.2023 №176 позивача з 20.07.2022 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.07.2023 №176 позивачу повинна була бути виплачена грошова компенсація в замін вартості предметів обмундирування в сумі 88506,09 грн. Остаточний розрахунок по цій виплаті проведено 11.05.2023 із запізненням на 295 днів після виключення зі списків особового складу. Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно при звільненні з 20.07.2022 до 11.05.2023. Позивачем в позовній заяві проведено розрахунок та зазначено про виплату середнього заробітку в розмірі 186339,70 грн. Оскільки відповідачем неправомірно, на думку позивача, невиплачено своєчасно компенсацію за неотримане речове майно, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів за період з 20.07.2022 по 11.05.2023. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 09.08.2023 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 частково. Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з 21.07.2022 по 21.01.2023. Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 21.07.2022 по 21.01.2023 в розмірі 78 128,24 грн. Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати доходу ОСОБА_1 за період з 21.07.2022 по 11.05.2023. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до рапорту штаб -сержанта ОСОБА_1 він згоден із звільненням, не мав жодних претензій з приводу проведених йому виплат, вказане судом першої інстанції не враховано. Також, на думку відповідача при стягненні сум в порядку ст. 117 КЗпП така сума підлягає зменшенню виходячи з критерії співмірності та розумності. Також, відповідач зазначає, що стягнення коштів з в/ч в умовах воєнного стану вплине на основні напрямки воєнного сектору. Разом з цим, відповідач зазначає, що підстави для нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати відсутні, адже грошова компенсація вартості за неотримане речове майно має одноразовий характер. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 . Позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з 2019 року по 20.07.2022. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.07.2022 №176 штаб-сержанта ОСОБА_1 , командира евакуаційного взводу евакуаційної роти, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18.07.2022 №20-РС у запас за підпунктом г п.3 ч.5 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, вирішено вважати таким, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . При звільненні позивач мав право на отримання грошової компенсації в замін вартості предметів обмундирування в сумі 88506,09 грн. Вказана сума грошової компенсації в замін вартості предметів обмундирування у розмірі 87 178,50 грн надійшла на розрахунковий рахунок позивача 11.05.2023, що підтверджується скриншотом з банківського додатку про отримання коштів. 24.06.2023 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 зі зверненням про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації в замін вартості предметів обмундирування по день фактичного розрахунку. 05.07.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь на заяву, оформлену листом за вих. 1202, в якій повідомлено позивача, що передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України відшкодування виплачується не більше як за шість місяців. Таким чином, відсутні підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації по день фактичного розрахунку. Не погоджуючись з діями Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Суд апеляційної інстанції частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом. Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. За правилами встановленими частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Віповідно до ч. 1 та 2 ст 117 КЗпП України (в редакції статті, що діє з 19.07.2022) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку № 100). Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2015 року (справа № 6-195цс14) та від 23 січня 2015 року (№ 6-1093цс15), а також Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2020 року (справа № 316/2896/14-а), у постанові від 28 січня 2021 року (справа № 580/2427/19). Так, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 20.07.2022 за №202/200 середньоденне грошове забезпечення позивача за 2 останні місяці, що передують даті звільнення, складає 424,61 грн (травень 2022 року 12950,75 грн, червень 2022 року 12950,75 грн). Наказом Військової частини НОМЕР_1 від 20.07.2022 №176 позивач був звільнений в запас з 20.07.2022. З урахуванням дати звільнення позивача (20.07.2022) та проведення остаточного розрахунку з позивачем (11.05.2023), суд першої інстанцції правильно застосував норму статті 117 КЗпП України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ та обрахував середній заробіток, що підлягає стягненню не більш як за шість місяців за затримку терміном 184 календарних днів (з 21.07.2022 по 21.01.2023) у розмірі 78 128,24 грн (184 кал. днів х 424,61 грн). При цьому, суд першої інстанції в цій справі правильно не застосував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, адже розмір середнього заробітку є співмірним та не перевищує суми відшкодування за неотримане речове забезпечення, яке виплачено позивачу з порушенням строку. Стосовно доводів відповідача з приводу того, що стягнення коштів з в/ч призведе до задоволення фінансових вимог за рахунок сектору військового напрямку, колегія суддів зазначає, що гарантії, визначені ст. 116 та 117 КЗпП України з боку роботодавця по відношенню до працівника не можуть ставитись в залежність від особливостей фінансування установи чи умов, які існують в державі. Оскільки судом встановлений факт несвоєчасного проведення повного розрахунку з позивачем, в силу приписів ст. 117 КЗпП України позивач набув право на відповідну компенсацію, яка має бути стягнута з відповідача роботодавця. Надаючи оцінку вимогам позивача про зобов`язання нарахувати йому компенсації втрати частини доходів, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159). Відповідно до ст. 1 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Як видно з матеріалів справи позивач несвоєчасно отримав грошову компенсацію в замін вартості предметів обмундирування у розмірі 87 178,50 грн. При цьому, суд зазначає, що компенсація вартості предметів обмундирування не є заробітною платою чи грошовим забезпеченням, така компенсація має разовий характер, вона не є доходом в розумінні Закону № 2050-ІІІ, відтак приписи Закону № 2050-ІІІ в даному випадку застосуванню не підлягають. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати доходу ОСОБА_1 за період з 20 липня 2022 року по 11 травня 2023 року, в іншій частині рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, 308, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2023 в адміністративній справі № 160/14322/23 скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати доходу ОСОБА_1 за період з 20 липня 2022 року по 11 травня 2023 року та прийняти нову постанову. Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати доходу за період з 20 липня 2022 року по 11 травня 2023 року. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2023 в адміністративній справі № 160/14322/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя А.В. Шлай суддя Т.С. Прокопчук