Постанова 4824 № 752/7228/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Ольшевська І.О. Єдиний унікальний номер справи № 752/7228/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2778/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В., секретар - Олешко Л.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про визнання договору недійсним. Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, В с т а н о в и в : У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ«Фінансова компанія «Гелексі», третя особа: ТОВ «Українське бюро кредитних історій» про визнання договору недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на початку 2018 року він помітив під час користування додатком Приват24, що по його кредитній картці Приватбанку зменшується кредитний ліміт, у зв`язку з чим подав заявку до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» на отримання кредитної історії. Після цього, 14 лютого 2018 року позивачотримав власну кредитну історію та виявив невідомий договір позики №568 від 23 жовтня 2017 року, в якому визначена сума позики в розмірі 2 000,00 грн та щомісячні нарахування штрафних санкцій, а також загальну суму боргу, яка склала 10 355,00 грн. У результаті пошуку в мережі інтернет позивач знайшов дані щодо ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі», яка займається мікрофінансовим кредитуванням та видає позики через сайт. До цього моменту, як зазначає позивач, він ніколи не знав про існування та діяльність даної компанії і ніколи не знав про існування та діяльність сайту відповідача. Позивач вказував, що 15 березня 2018 рокувінзвернувся до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві із заявою про кримінальне правопорушення, яка була зареєстрована під №18412, що підтверджується таланом-повідомленням №24271 від 15 березня 2018року, 23червня 2018року було відкрито та зареєстровано кримінальне провадження за ч. 1 ст. 190 КК України. 28 березня 2018 рокупозивач надіслав відповідачу заяву, в якій описав дану ситуацію та просив провести внутрішню службову перевірку та анулювати неіснуючу заборгованість позивача. Також 24 квітня 2018 рокупозивач надіслав відповідачу заяву про надання інформації, в якій просив надати повну інформацію стосовно договору позики №568 від 23 жовтня 2017року, зокрема, яким чином ідентифікується та верифікується клієнт, його персональні дані та банківські картка та яким чином переводилися та отримувалися кошти. У своїй відповіді від 10квітня 2018року позивач вказав, що договір позики є дійсним, його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний недійсним у судовому порядку. Після чого, 08 серпня 2019 рокупозивач надіслав відповідачу заяву, в якій просив договір позики визнати неукладеним або анулювати його та відізвати і спростувати інформацію про позивача перед третіми особами. Позивач зазначав, що не визнає заборгованість за даним договором позики, тому що оспорюваний договір був укладений без його участі і без його воля. За весь час позивачем не було вчинено дій, які б свідчили, що він визнає даний договір та зобов`язаний по ньому, зокрема, не здійснив жодної оплати по договору позики. Вказує про те, що не отримував на жоден із своїх телефонів ідентифікатор, не реєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача. Номер, вказаний відповідачем у відповіді на заяві, позивачу невідомий та незнайомий. Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просив: визнати недійсним договір позики №568 від 23жовтня 2017 року, спростувати, відізвати, видалити інформацію та персональні дані стосовно позивача, надані відповідачу, третім особам, зокрема, третій особі ТОВ «Українське бюро кредитних історій», а також стягнути судовий збір. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із таким рішенням суду позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року скасувати і ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити. У скарзі посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, пославшись на те, що позивач не надав вирок суду, яким би було встановлено неправомірний доступ третіх осіб до його персональних даних. Вважає, що обставини, на які посилався позивач, можуть бути доведені і іншими доказами. Стверджує, що ніколи не звертався до ТОВ «ФК «Гелексі» з метою укладення договору позики, ОСОБА_1 не належить номер мобільного зв`язку, що був використаний при оформленні оспорюваного договору. Зазначає, що суд не врахував того, що ОСОБА_1 також не належать банківський рахунок, на який ТОВ «ФК «Гелексі» було перераховано кошти, на рахунки ОСОБА_1 кошти від ТОВ «ФК «Гелексі» не надходили. Відповідач ТОВ «ФК «Гелексі» подав відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заперечує проти доводів позивача, вважає їх необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Згідно зі ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Позивач ОСОБА_1 та представник відповідача адвокат Пилипенко Є.В. брали участь у судових засіданнях в апеляційному суді. Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 порушив перед судом питання про визнання недійсним договору позики №568 від 23 жовтня 2017 року, укладеного від його імені з ТОВ «ФК «Гелексі», зобов`язання спростувати, відізвати, видалити інформацію та персональні дані стосовно позивача, надані відповідачу, третім особам, зокрема, третій особі ТОВ «Українське бюро кредитних історій», посилаючись на те, що він ніколи не приймав будь-яких пропозицій укласти електронний договір з ТОВ «ФК «Гелексі» та не отримував і не використовував електронний підпис одноразовим ідентифікатором, також він не отримував грошові кошти від ТОВ «ФК «Гелексі». Відмовляючи в позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що договір позики укладений шляхом його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором. На виконання умов Договору позики ТОВ «ФК «Гелексі» на банківський рахунок, вказаний в анкеті позичальника, перерахована сума коштів 2000,00 грн, що підтверджується електронною квитанцією. При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів того, що рахунок, на який були перераховані кошти за Договором позики, був відкритий на ім`я особи, яка шахрайським способом отримала від відповідача кредитні кошти. Вирок у кримінальній справі чи постанова суду, які набрали законної сили та свідчили б про те, що треті особи отримали доступ до персональних даних позивача, оформили позику на його ім`я, відсутні. Обставини вчинення щодо позивача кримінального правопорушення та його непричетності до укладення Договору позики в силу ч. 2 ст. 78 ЦПК України не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування, ніж вирок суду. Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції. Так, до матеріалів справи долученийДоговір позики №568 від 23 жовтня 2017 року, у якому позичальником вказанийОСОБА_1 , позикодавець - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі». У вказаному Договорі визначено, що позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов Договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк: сума позики - 2 000,00 грн., плата за користування позикою у вигляді: процентів складає 0,01% в день від поточного залишку позики; комісії складає 1,9% в день від початкового розміру позики відповідно до п.п. 1.1.1. Договору; нарахування процентів за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою; нарахування комісії за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою; строк повернення позики (термін платежу): 06листопада 2017 року. Згідно з п. 1.2. Договору позики позика надається позичальнику в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника). Відповідно до п. 2.1. Договору позики строк дії Договору - до повного виконання позичальником зобов`язань за Договором. Згідно з п. 2.2. Договору позики датою укладення Договору є дата перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника. Так, у розділі 9 «Реквізити та підписи сторін» під реквізитами позичальника містяться електронні дані у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, які призначені для ідентифікації позичальника, використовуються ним як підпис та відповідають вимогам електронного підпису одноразовим ідентифікатором, встановленим п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», а також вимогам ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» щодо підписів у сфері електронної комерції. Як вбачається з матеріалів справи, слідчим слідчого відділу Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві Сіренко М.Ю. здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018100040006058 від 23 червня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України (потерпілий ОСОБА_1 ). Постановою про закриття кримінального провадження від 21червня 2019 рокуслідчий постановив кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018100040006058 від 23 червня 2018 року, закрити у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. За змістом положень ч. 1, 2 ст. 207, п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України передбачено, що правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою для визнання такого правочину недійсним (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Чинним законодавством не передбачено обмежень щодо доведення обставин підписання, укладення договору позики та отримання коштів за договором позики виключно вироком суду в рамках кримінального провадження. Таким чином, обставини, на які посилалася позивач ОСОБА_1 в позовній заяві, могли бути доведені і іншими доказами, передбаченими ст. 76 ЦПК України. Суд першої інстанції не врахував того, що договір позики №568 від 23 жовтня 2017 року був укладений шляхом підписання з боку ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, що вчиняється шляхом передання одноразового ідентифікатора заявнику засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, в тому числі, але не виключно, шляхом направлення смс-повідомлення за номером телефону, вказаним заявником під час заповнення заявки, та додається до електронного повідомлення від заявника, без застосування електронного цифрового підпису, який сам по собі ідентифікує особу. При цьому ОСОБА_1 заперечував не лише підписання ним договору позики з використанням одноразового ідентифікатора, а і отримання нею коштів за договором. В таких правовідносинах саме на позикодавця покладається обов`язок забезпечення фіксування укладення договорів та проходження ідентифікації позичальників при отриманні позики, а тому, саме ТОВ «ФК «Гелексі» мало надати суду достатні докази, які б підтверджували проходження ідентифікації ОСОБА_1 при укладенні договору та отримання нею позики. Крім того, оскільки саме позикодавець має забезпечити розробку та належне функціонування системи, держателем якої він є, ризики укладення договору позики від імені позичальника іншою особою, має нести саме позикодавець як суб`єкт підприємницької діяльності, який первинно допустив можливість таких дій. Як зазначив при зверненні з позовом ОСОБА_1 , на початку 2018 року він помітив під час користування додатком Приват24, що по його кредитній картці Приватбанку зменшується кредитний ліміт, у зв`язку з чим подав заявку до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» на отримання кредитної історії. Після цього, 14 лютого 2018 року позивач отримав власну кредитну історію та виявив невідомий договір позики №568 від 23 жовтня 2017 року, в якому визначена сума позики в розмірі 2 000,00 грн та щомісячні нарахування штрафних санкцій, а також загальну суму боргу, яка склала 10 355,00 грн. Однак, будь-яких правовідносин між ним та відповідачем ніколи не існувало. В зв`язку з цим, він звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві. Також, позивач звернув увагу на те, що серед персональних даних в анкеті позичальника наведена інша інформація, яка його не стосується та йому невідома. Зокрема, його прізвище вказане з помилкою (російською мовою), електронна пошта ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )та номер телефону ( НОМЕР_1 ) йому не належать, контактною особою вказаний ОСОБА_2 , з яким позивач не знайомий, відомості щодо майнового та сімейного стану не відповідають дійсності. Окрім того, ані в договорі позики, ані в анкеті позичальника не зазначені його банківські реквізити, натомість у графі «Банківська картка отримувача» вказаний номер банківської картки № НОМЕР_2 , яка йому не належить. Заперечуючи проти позову, ТОВ «ФК «Гелексі» не надало суду доказів на спростування вказаних обставин, посилаючись лише на те, що, договір був підписаний з використанням одноразового ідентифікатора у відповідності до порядку, передбаченого Правилами надання грошових коштів у позику ТОВ «ФК «Гелексі». Разом з тим, як встановлено судом, ТОВ «ФК «Гелексі» фактично допустило оформлення договору позики лише за наявності у запитувача даних щодо прізвища ім`я по батькові заявника, РНОКПП та місця його проживання. Таким чином, наявними у матеріалах доказами не підтверджується той факт, що ОСОБА_1 отримав кошти від ТОВ «ФК «Гелексі» за договором позики від 21 червня 2020 року. Водночас, із наданої відповідачем квитанції не можна встановити отримувача коштів та на який рахунок вони надійшли. При цьому колегія суддів враховує, що при перерахуванні коштів ТОВ «ФК «Гелексі» мало можливість перевірити кому саме воно перераховує кошти. Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики №568 від 23 жовтня 2017 року підлягають задоволенню. Натомість, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання спростувати, відізвати, видалити інформацію та персональні дані стосовно позивача, надані відповідачу, третім особам, зокрема, третій особі ТОВ «Українське бюро кредитних історій», а також стягнути судовий збір, оскільки такі вимоги є передчасними та не відповідають порушеному праву, оскільки про порушення прав ОСОБА_1 в цій частині можна буде стверджувати лише після набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним договору позики та у разі невчинення відповідачем таких дій у добровільному порядку. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в частині визнання договору недійсним. Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 374, 375, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про визнання договору недійсним задовольнити частково. Визнати недійсним договір позики №568 від 23 жовтня 2017 року, укладений від імені ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі». В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено 01 лютого 2024 року. Головуючий: М.В. Мережко Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова