Постанова Київський апеляційний суд № 761/45558/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/45558/21 Головуючий у суді І інстанції Коробенко С.В. Провадження № 22-ц/824/1163/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Солом`янський районний у місті Києві Центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, про скасування розпорядження, в с т а н о в и в: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому просив скасувати розпорядження голови Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 березня 2021 року № 204 «Про визначення способів участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною». Позовні вимоги обґрунтував тим, що з 17 вересня 2011 року він перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Баришівського районного суду Київської області від 06 червня 2019 року було розірвано. Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 , який після розірвання шлюбу проживає разом з ним. Позивач стверджував, що протягом всього часу відповідачка не брала жодної участі у вихованні та утриманні дитини. У зв`язку з цим, за результатами розгляду його заяви Дніпровським районним судом м. Києва видано судовий наказ у справі № 760/18907/19 від 23 вересня 2019 року про стягнення зі ОСОБА_2 на його користь аліментів на утримання дитини. Аліменти належним чином не сплачуються. Окрім того, ним було подано позов про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який перебуває на розгляді в суді. Поряд з цим, розпорядженням голови Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 березня 2021 року № 204 «Про визначення способів участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною» було визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3 , а саме: кожного II та IV тижня місяця у п`ятницю з 15:00 до 18:00, у суботу та неділю з 11:00 до 18:00. Окрім того, комісією рекомендовано проведення перших п`яти зустрічей матері із сином у присутності психолога кожної п`ятниці місяця з 10:00 до 12:00, у подальшому кожного II та IV тижня місяця у п`ятницю з 15:00 до 18:00, у суботу та неділю з 11:00 до 18:00. Відповідачка не виконувала встановлений графік побачень. 28 травня 2021 року відбулася єдина зустріч дитини зі ОСОБА_2 в приміщенні Солом`янського районного у м. Києві Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. Після цього на жодну зустріч вона не з`явилася і не намагалася це зробити, чим спровокувала моральні та психологічні страждання дитини. У зв`язку з цим 20 вересня 2021 року позивач подав заяву на ім`я голови Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, начальника Служби у справах дітей та сім`ї та директора Солом`янського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді заяви про скасування способів участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною, встановлених розпорядженням від 24 березня 2021 року № 204, проте йому було відмовлено. Зазначав, що згідно з частиною третьою статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку. Позивач наголошував, що необхідність скасування зазначеного розпорядження голови Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації виникла вже під час його виконання, а не в момент його винесення, і така необхідність обумовлена його неефективністю за очікуваннями та фактичними результатами. 11 січня 2022 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва позовну заяву передано за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вважає абсурдним посилання суду першої інстанції на те, що пропонуючи скасувати оскаржуване розпорядження, позивач не запропонував альтернативних способів реалізації прав ОСОБА_2 на зустрічі із дитиною, оскільки не він має бути ініціатором прийняття нових способів участі матері у вихованні дитини, а сама матір. Солом`янська районна м. місті Києві державна адміністрація подала відзив на апеляційну скаргу, вказуючи, що задоволення позову ОСОБА_1 буде мати наслідком позбавлення дитини права на спілкування та виховання обома батьками. Позивач зазначав, що у липні 2022 року за його зверненням до центру соціальних служб було складено чіткий календарний графік зустрічей матері з дитиною у психолога, але ним не надано доказів погодження цього графіку зі ОСОБА_2 . Після введення в Україні військового стану ОСОБА_2 особисто із заявами до служби не зверталась, за відомими службі телефонами на зв`язок не виходить, на електронне звернення не відповідала, надіслана кореспонденція на адресу її реєстрації повертається. Отже, Солом`янській районній в м. Києві державній адміністрації не вдалось з`ясувати обставини, у зв`язку з якими матір дитини не відвідує психолога. Те, що оскаржуване розпорядження на сьогодні не виконується, не свідчить про необхідність його скасування без визначення іншого регламенту побачень. Право позивача вказаним розпорядженням не порушене. До апеляційного суду також надійшов відзив на апеляційну скаргу від Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації. Заперечення відзиву є аналогічними відзиву відповідача, Служба просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, у повному обсязі з`ясував обставини справи, надавши їм належну правову оцінку, дослідив у судовому порядку подані сторонами докази, вірно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги позивача є безпідставними і надуманими, не ґрунтуються на вимогах закону та не спростовують висновків суду. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що матір дитини не виконує оскаржуване розпорядження, тим самим демонструє пасивне та безвідповідальне ставлення до своєї участі у вихованні та спілкуванні із сином. Відповідачі та треті особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягаєзадоволенню з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 06 червня 2019 року у справі № 355/1857/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року, шлюб між сторонами було розірвано та визначено місце проживання дитини разом з батьком - ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року зазначені вище судові рішення в частині задоволених позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батькомскасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Станом на день ухвалення оскаржуваного рішення справа про визначення місця проживання дитини за об`єднаними зустрічними позовними вимогами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебуває в провадженні суду, спір по суті не вирішений. З наявних у справі документів вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір щодо способів участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною, у зв`язку з чим мати зверталася до органу опіки та піклування - Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про встановлення регламенту побачень із сином. 24 березня 2021 року головою Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації видано розпорядження № 204 «Про визначення способів участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною», згідно з яким визначені дні зустрічей ОСОБА_2 із сином ОСОБА_3 , а саме: кожного ІІ та ІV тижня місяця у п`ятницю з 15:00 до 18:00 год., у суботу та неділю з 11:00 до 18:00 год. Крім цього, листом від 12 квітня 2021 року Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, враховуючи, що ОСОБА_3 не пам`ятає матір і йому необхідний певний час для встановлення довірливих відносин, налагодження позитивного контакту з нею, рекомендувала проведення перших п`яти зустрічей матері із сином у присутності психолога кожної п`ятниці місяця з 10:00 до 12:00 год. Встановлено, що 28 травня 2021 року відбулася перша і єдина зустріч ОСОБА_2 з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у межах визначеного графіку побачень. З пояснень представника Служби у справах дітей та сім`ї вбачається, що наступні зустрічі мали відбутися 04 червня 2021 року, 11 червня 2021 року, 18 червня 2021 року (за інформацією позивача у цей період дитина хворіла) та 25 червня 2021 року. 12 липня 2021 року позивач надіслав до служби повідомлення про те, що у період з 12 липня 2021 року по 23 липня 2021 року син ОСОБА_3 буде перебувати на оздоровленні у санаторії м. Моршин Львівської області. 16 липня 2021 року у своєму повідомленні до служби позивач повідомив, що поїздка відкладається у зв`язку із хворобою сина на період до 06 серпня 2021 року. 13 серпня 2021 року ОСОБА_2 інформувала службу щодо свого звернення до Центру соціальних служб щодо погодження наступної зустрічі із сином у п`ятницю 13 серпня 2021 року та просила її повідомити про час проведення зустрічі. У зв`язку з поданням позивачем до Київської міської державної адміністрації та Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації заяв від 20 вересня 2021 року № 108/24/02070, від 01 жовтня 2021 року № 108/24/С-2185, від 04 жовтня 2021 року № 108/24/С-2196, від 18 жовтня 2021 року № 108/24/С-2329 стосовно невиконання ОСОБА_2 розпорядження та складення протоколу про адміністративне правопорушення, передбаченого частинами 5, 6 статті 184 КУпАП, працівником служби у телефонному режимі проводились бесіди із ОСОБА_2 . За результатами бесід 05 жовтня 2021 року та 20 жовтня 2021 року матір дитини надала письмові заперечення, в яких зазначила про чинення позивачем перешкод у спілкуванні із сином. Таким чином, матеріалами справи у їх сукупності підтверджується, що конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 має особистісний характер, між ними склалися неприязні стосунки, пов`язані із участю матері у вихованні та спілкуванні з дитиною. У справі наявні докази, які свідчать про те, що ОСОБА_2 не відмовляється від свого права на участь у спілкуванні з дитиною, навпаки, вживає заходів з метою реалізації такого права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що не може погодитись із необхідністю скасування розпорядження від 24 березня 2021 року № 204 «Про визначення способів участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною» з посиланням на неефективність за очікуваними чи фактичними результатами. Сам лише факт невиконання з тих чи інших причин регламенту побачень матері з дитиною не свідчить про неефективність розпорядження, оскільки скасування розпорядження позбавить дитину права на спілкування та виховання обома батьками, а тому ще більше ускладнить ситуацію із забезпеченням прав дитини на спілкування з обома батьками. Крім того, позивач так і не спромігся обґрунтовано зазначити суду, які саме його права порушені внаслідок видання головою Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації оскаржуваного розпорядження або внаслідок продовження його чинності. Відтак, незрозумілим є і те, на відновлення яких саме прав позивача спрямований обраний ним спосіб захисту у вигляді скасування розпорядження від 24 березня 2021 року № 204, яким визначено способи участі матері, яка живе окремо від дитини, у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином. Позивач на сьогодні постійно проживає із сином, займається його вихованням, має можливість безперешкодно спілкуватись з ним. Розпорядження жодним чином не порушує, не ставить під сумнів чи оспорює сімейні права позивача, а при його винесенні відповідачем дотримано відповідні вимоги законодавства, процедуру розгляду питання та прийняття рішення. Колегія суддів в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. У справі, яка переглядається, позивач просив скасувати розпорядження голови Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 березня 2021 року № 204 «Про визначення способів участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною». Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частини друга і третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. За положеннями статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до частини першої статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування. У частині першій статті 158 СК України визначено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Відповідно до частини другої статті 19 СК України рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу. Частинами першою, третьою статті 159 СК України встановлено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору. Згідно з частиною першою статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Судом встановлено, що в судовому порядку у межах справи № 355/1857/18 судом розглядається спір між сторонами про визначення місця проживання дитини з батьком та/або з матір'ю. У даній справі, предметом оскарження є рішення органу опіки та піклування, яке прийняте з такого питання, як визначення способів участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною. Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація на підставі наданих їй повноважень та у визначений законом спосіб видала оскаржуване розпорядження щодо участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною, тобто вирішила спір, який виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із сімейних правовідносин і тим самим захистила інтереси дитини. Позивач наголошував, що підставою для скасування оскаржуваного розпорядження не є його незаконність під час прийняття, а саме його недоцільність і неефективність з посиланням на частину третю статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Тобто, позивач на ставив під сумнів право відповідача визначати порядок участі матері у вихованні дитини, як і встановлений оскаржуваним розпорядженням графік зустрічей матері із малолітнім сином, однак вважав, що це розпорядження має бути скасоване з тих підстав, що цей графік не дотримується саме ОСОБА_2 . При цьому позивачем не вказано, на захист якого саме свого порушеного права з боку відповідачів він звернувся до суду з даним позовом. Судом встановлено, що дитинана сьогоднішній день постійно проживає із позивачем, останній займається вихованням стина, має можливість безперешкодно спілкуватись з ним. Відповідно до частини третьої статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку. Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що розпорядження Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 березня 2021 року № 204 з наведених позивачем підстав не може бути скасоване, оскільки він не обґрунтував чому наявність цього розпорядження про участь матері у спілкуванні і вихованні дитини є недоцільним. Як вбачається з матеріалів справи, в тому числі із позовної заяви, спір між батьками щодо участі у вихованні дитини існує, отже наявність розпорядження, яке вирішувало цей спір є доцільним та ефективним засобом захисту прав дитини та батьків у спірних правовідносинах. Наразі тривають судові спори щодо визначення місця проживання дитини, жоден із батьків не позбавлений батьківських прав, а відтак мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, що відповідає приписам статті 153 СК України. Законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у вихованні дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина або щодо способів участі одного з батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цих питань, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору до суду. Отже, позивач має захищати свій інтерес шляхом звернення до суду з позовом визначення порядку (способу) участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною, а не ініціювати судову справу щодо оскарження рішення органу опіки та піклування. Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 370/408/19 (провадження № 61-15434св20) та від 28 вересня 2023 року у справі № 754/17038/21 (провадження № 61-7430св23). Таким чином, розпорядження про участь матері у вихованні дитини не може бути скасоване з підстав його неналежного виконання матір`ю дитини з тих чи інших причин без видання нового розпорядження з іншим порядком участі матері у вихованні дитини або без встановлення такого порядку судом. Оскаржуване розпорядження в першу чергу сприяє якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а також забезпечує рівне здійснення батьками своїх прав та виконання батьківських обов`язків. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 зазначено, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у іншій справі. У цій справі позивач не довів наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності щодо спірного питання, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що позивач не довів порушення свого права або інтересу. Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач не визначив на відновлення яких саме його прав спрямований обраний ним спосіб захисту у вигляді скасування розпорядження від 24 березня 2021 року № 204, яким визначено способи участі матері, яка живе окремо від дитини, у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином. Таким чином, судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації скасування розпорядження про визначення способів участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною. Аргументи апеляційної скарги є власними тлумаченнями позивачем спірних правовідносин, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року у даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 01 лютого 2024 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: Т.О. Писана Д.О. Таргоній