Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/4403/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/4403/23 пров. № А/857/17017/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Гудима Л.Я., Ніколіна В.В., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року (головуючий суддя: Главач І.А., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про зобов`язання вчинити певні дії, - встановив: ОСОБА_1 , 10.07.2023 звернувся з позовом до суду, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області № 092850020247 від 19.06.2023 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області зарахувати до трудового стажу: - службу в армії з 16.04.1986 по 15.05.1988; - періоди роботи в російській федерації: в Долинському управлінні з підвищення нафтовіддачі пластів і капітального ремонту свердловин (Ямало-Ненецький автономний округ, територія Крайньої півночі) на посаді машиніста 5 розряду підйомника А-50 в цеху спецтехніки з 19.09.1991 по 05.03.1994; в Нижньовартовській філії ВАТ «Сібнафта» (Хантимансійський автономний округ, територія прирівняна що районів Крайньої півночі) на посаді машиніста парового пересувного депарафінізаційного устаткування з 11.09.1997 по 01.05.1998; в ЗАТ «Обнафторемонт» (м. Нижньовартовськ, Хантимансійський автономний округ, територія прирівняна до Крайньої півночі) на посаді машиніста парового пересувного депарафінізаційного устаткування з 11.03.2001 по 08.10.2002; в ТОВ «Самотлортранс» (м. Нижньовартовськ, Хантимансійський автономний округ, територія прирівняна до районів Крайньої півночі) на посаді водія всіх марок автомобілів з 14.10.2002 по 12.03.2008; в ЗАТ «Обнафторемонт» (м. Нижньовартовськ, Хантимансійський автономний округ, територія прирівняна до районів Крайньої півночі) на посаді машиніста підйомника шостого розряду в автотранспортному виробництві з 02.04.2008 по 10.01.2010; в ЗАТ «Обнафторемонт» (надалі перейменоване на ТОВ «Обнафторемонт») (м. Нижньовартовськ, Хантимансійський автономний округ, територія прирівняна до районів Крайньої півночі) на посаді машиніста підйомника шостого розряду з 17.02.2010 по 15.12.2012; в ЗАТ «Єрмаківське підприємство по ремонту свердловин» (м. Нижньовартовськ, Хантимансійський автономний округ Югра, територія прирівняна до районів Крайньої півночі) на посаді машиніста підйомника з 19.12.2012 р. по 25.02.2015; в ТОВ «Карпати Сервіс» (м. Нижньовартовськ, Хантимансійський автономний округ Югра, територія прирівняна до районів Крайньої півночі) на посаді машиніста підйомника шостого автотранспортного виробництва з 09.04.2015 по 10.05.2018, на посаді машиніста парового пересувного депарафінізаційного устаткування (цього ж підприємства) з 03.07.2018 по 02.07.2019 в ТОВ «Капітальний сервіс» (м. Нижньовартовськ, Хантимансійський автономний округ Югра, територія прирівняна до районів Крайньої півночі) на посаді машиніста парового пересувного депарафінізаційного устаткування з 21.10.2019 по 15.09.2020, в TOB «СК Недра» (м. Нижньовартовськ, Хантимансійський автономний округ Югра, територія прирівняна до районів Крайньої півночі) на посаді машиніст парового пересувного депарафінізаційного устаткування в автотранспортному цеху з 16.09.2020 по 12.10.2020, на посаді машиніста пересувного компресора 6 розряду в автотранспортному цеху (цього ж підприємства) з 12.10.2020 по 18.06.2021 на посаді водія автомобіля в автотранспортному цеху (цього ж підприємства) з 18.06.2021 по 02.03.2022 та призначити пенсію віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Обґрунтовує позов тим, що відповідачі протиправно, на переконання позивача, не зарахували до його страхового стажу періоди його військової служби з 16.04.1986 по 15.05.1988, періоди роботи з 19.09.1991 по 05.03.1994, з 11.09.1997 по 01.05.1998, з 11.03.2001 по 08.10.2002, з 14.10.2002 по 12.03.2008, з 02.04.2008 по 10.01.2010, з 17.02.2010 по 15.12.2012, з 19.12.2012 по 25.02.2015, з 09.04.2015 по 10.05.2018, з 03.07.2018 по 02.07.2019, з 21.10.2019 по 15.09.2020, з 16.09.2020 по 12.10.2020, з 12.10.2020 по 18.06.2021, з 18.06.2021 по 02.03.2022 на території російської федерації, у зв`язку із чим безпідставно відмовили йому у призначенні пенсії. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 19.06.2023 № 092850020247 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву про підтвердження стажу роботи ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодилося Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та оскаржило в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні підстави для задоволення вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву про підтвердження стажу роботи ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, які є похідними від першої позовної вимоги. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 набув 55-річного віку 27.04.2023, що підтверджується копією його паспорту НОМЕР_1 . Позивач 12.05.2023 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про підтвердження стажу роботи на пільгових умовах. Рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 19.06.2023 № 092850020247 у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відмовлено, у зв`язку із недостатнім обсягом страхового стажу, яке ГУ ПФУ в Івано-Франківській області листом від 26.06.2023 за № 0900-0214-8/29437 направлено позивачу (а. с. 8). Так, відповідачами визнається страховий стаж позивача 9 років 9 місяців 22 дні. Водночас, до страхового стажу ОСОБА_1 не було зараховано: військову службу, згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки прізвище власника « ОСОБА_2 » російською мовою не відповідає паспортним даним; період перебування в Рогатинському районному центрі зайнятості з 06.06.1994 по 05.03.1996, оскільки відсутній наказ та дата припинення виплати допомоги. Також зазначено, що до страхового стажу роботи не враховано періоди роботи в російській федерації, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації, цей стаж можливо зарахувати по 31.12.1991. Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не зарахував до його стажу оспорювані періоди, стверджує про протиправність рішення від 19.06.2023 № 092850020247 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду у встановленому порядку. Оскільки, позивач звернувся до пенсійного органу 12.06.2023 із заявою про підтвердження стажу роботу, а не призначення відповідної пенсії, а тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 19.06.2023 № 092850020247 та зобов`язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача про підтвердження стажу роботи від 12.06.2023, у відповідному порядку, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV). Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема, чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи. Згідно п. 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди зазначеним особам, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788 (у редакції зі змінами, внесеними Законом № 213) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15): Визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII. Статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінка. Суд апеляційної інстанції зазначає, що Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом №

213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Таким чином, стаття 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що з 23 січня 2020 року при вирішенні питання про призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. Тобто, з 23 січня 2020 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років чоловікам, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII, необхідно виходити з того, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку. Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 55 років він має право на пенсію на пільгових умовах. Натомість, судом апеляційної інстанції встановлено, що приймаючи рішення № 092850020247 від 19.06.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії, Головне управління Пенсійного фонду в Сумській області керувалось Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону № 2148-VIII), за яким стаж роботи, який дає право виходу на пенсію на пільгових умовах повинен становити не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільгового. Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15), а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, однак вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. Аналогічний висновок щодо застосування наведених вище правових норм викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року справа № 360/3611/20 та у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року справа № 240/21724/20. Крім цього, судом апеляційної інстанції встановлено, що в спірному рішенні № 092850020247 від 19.06.2023, Головне управління Пенсійного фонду в Сумській області відмовляючи у призначенні пенсії покликалося на те, що позивач не має права на призначення пенсії, оскільки відсутні підстави для зарахування до його страхового стажу: - період військової служби, оскільки згідно військового квитка НОМЕР_2 , прізвище власника « ОСОБА_2 » російською мовою не відповідає паспортним даним; - період перебування в Рогатинському районному центрі зайнятості з 06.06.1994 по 05.03.1996, оскільки відсутній наказ та дата припинення виплати допомоги; - періоди роботи у російській федерації, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991. Щодо перебування в Рогатинському районному центрі зайнятості з 06.06.1994 по 05.03.1996, то суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач у позовних вимогах не ставить питання про зарахування цього періоду до його страхового стажу, а тому, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 9 КАС України, оскільки суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою та в межах позовних вимог, відсутні правові підстави для оцінки правомірності дій відповідача щодо незарахування цього періоду до страхового стажу позивача. Щодо зобов`язання зарахувати до трудового стажу позивача службу в армії з 16.04.1986 по 15.05.1988, то суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Судом апеляційної інстанції встановлено, що з військового квитка серії НОМЕР_2 , який виписано на ім`я « ОСОБА_1 » (російською мовою), видно, що останній у період з 16.04.1986 по 15.05.1988 проходив строкову військову службу в Збройних силах СРСР (а. с. 26), що також підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_3 № 48 від 16.05.1988 виданої на ім`я « ОСОБА_1 » (російською мовою) (а. с. 27). Згідно запису № 3 трудової книжки серії, позивач звільнений з роботи 22.04.1986 у зв`язку з призовом до радянської армії. Трудова книжка серії НОМЕР_4 від 31.07.1985 також видана на ім`я « ОСОБА_1 » (російською мовою). Разом з тим, періоди роботи позивача в колгоспі імені Шевченка з 27.07.1985 по 15.04.1986, в Рожнятівському АТП з 15.10.1988 по 02.09.1991, в Долинському управлінні з підвищення нафтовіддачі пластів і капіталізації ремонту свердловин (Ямало-Ненецький автономний округ, територія Крайньої півночі) з 19.09.1991 по 05.03.1994 та у ВКП «Дзеркало» з 03.11.1998 по 06.09.2001 зараховано до страхового стажу згідно записів трудової книжки із тим же зазначенням російською мовою прізвища «« ОСОБА_2 », що підтверджується розрахунком стажу ПС 092850020247 (а. с. 10). Згідно даних паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , такий видано 22 лютого 2014 року на ім`я ОСОБА_1 (російською - ОСОБА_3 ). Тобто, із наданих позивачем документів вбачається, що у військовому квитку, довідці, трудовій книжці та у паспорті громадянина України, відповідне прізвище позивача російською написано по різному. Однак, на думку суду апеляційної інстанції, такі обставини не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні військової служби до страхового стажу. Оскільки, наявна формальна неточність не може бути підставою для обмеження особи у реалізації її конституційного права на соціальний захист, зокрема й призначення пенсійних виплат. Крім цього, українська літера - «и», відповідає російській літері - «ы», тобто при транслітерації прізвища позивача, таке відповідає його паспортним даним. Щодо зобов`язання зарахувати до трудового стажу позивача періоди роботи в російській федерації, то суд апеляційної інстанції зазначає таке. Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел. Стаття 1 Закону № 1058-ІV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 24 цього Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Згідно з статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі. Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасників Угоди та членів їх сімей здійснюються відповідно до законодавства держави, на території якого вони проживають. Всі видатки, пов`язані з здійсненням пенсійного забезпечення за вказаною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми договорами (стаття 3 вказаної Угоди). Згідно з статтею 6 зазначеної Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсії на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якого з держав-учасниць, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди. Нарахування пенсій відбувається з заробітку (доходу) за період роботи, який зараховується в трудовий стаж. Таким чином, Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії. Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування врегульовано Угодою про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994. Відповідно до статті 9 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами. Згідно з положеннями статті 4 зазначеної Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно. Відповідно до статті 7 зазначеної Угоди оподаткування трудових доходів працівників Сторони працевлаштування здійснюється в порядку та розмірах, встановлених законодавством Сторони працевлаштування. Сторони не допускають подвійного оподаткування зароблених працівниками коштів. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що з 01.01.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Однак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що припинення участі в цій Угоді, не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, так як такий стаж набутий до ухвалення такого рішення. При цьому, частина 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Відповідно до абзацу 11 підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 22-1) особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків. У спірний період роботи позивача діяли норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), у відповідній редакції, відповідно до положень статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У пункті 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Таким чином, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що з 01.01.2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно якого страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV). Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Суд апеляційної інстанції зауважує, що страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року. Аналогічні за змістом вимоги для зарахування періодів трудової діяльності до стажу роботи для призначення пенсії є у законодавстві російської федерації, зокрема, Закону російської федерації від 17 грудня 2001 року № 173-ФЗ «Про трудові пенсії в російській федерації», який застосовувався до 01 січня 2015 року. Отже, як законодавством України, так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зважаючи на те, що обов`язок щодо сплати страхового внеску так і обов`язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески. Аналогічні висновки у подібниї спірних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 04 вересня 2018 у справі № 482/434/17, від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 242/2088/17, від 02 серпня 2022 року у справі № 560/4616/20 від 11 жовтня 2023 року у справі № 340/1454/21. Щодо поклиикання апелянта, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не здійснювало розгляд заяви позивача про призначення пенсії, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву про підтвердження стажу роботу ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, з урахуванням правової оцінки, наданої судом першої інстанції у рішенні, то суд апеляційної інстанції не бере такі до уваги. Оскільки, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанцї не подано доказів того, що позивач звертався саме із заявою про призначення пенсії. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновокм суду першої інстанції, що оскільки позивач звернувся до пенсійного органу 12.06.2023 із заявою про підтвердження стажу роботу, а не про призначення відповідної пенсії, а тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 19.06.2023 № 092850020247 та зобов`язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача про підтвердження стажу роботи від 12.06.2023. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року у справі № 300/4403/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді Л. Я. Гудим В. В. Ніколін