Ухвала ККС ВС № 752/19254/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2024 року м. Київ Справа № 752/19254/23 Провадження № 51-552 ск 24 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року, встановив: Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні скарги адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на рішення прокурора Автономної Республіки Крим та м. Севастополя про відмову у задоволенні скарги на недотримання розумних строків, у порядку ст. 303 КПК України. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_4 на зазначену ухвалу слідчого судді на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України. У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду від 18 грудня 2023 року та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає ухвалу апеляційного суду незаконною, оскільки ухвала слідчого судді з урахуванням допущених, на його думку, порушень закону мала бути переглянута в апеляційному порядку на підставі Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1959 року, Закону України «Про міжнародні договори України», Конституції України та інших норм КПК України. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає. Перевіривши доводи касаційної скарги, долучені до неї копії ухвал, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 1 КПК України встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства. Положення частин 1 та 2 статті 309 КПК України узгоджуються з указаним принципом та містять перелік судових рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному суді і цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає. Ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на рішення прокурора Автономної Республіки Крим та м. Севастополя про відмову у задоволенні скарги на недотримання розумних строків до зазначеного переліку не включена. Не передбачена така можливість і ч. 3 ст. 307 КПК України, відповідно до якої ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених п. 9-1 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ухвала слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року, якою відмовлено у задоволенні скарги адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на рішення прокурора Автономної Республіки Крим та м. Севастополя про відмову у задоволенні скарги на недотримання розумних строків не підлягає оскарженню в апеляційному порядку та відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК України виніс ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження. Щодо доводів касаційної скарги про те, що, відмовивши у відкритті апеляційного провадження з цих підстав, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження, якими забезпечується право на апеляційне оскарження судових рішень, то вони не ґрунтуються на законі з огляду на наступне. За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності. Слід звернути увагу й на те, що в загальних засадах йдеться про "забезпечення права на оскарження" (п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24 КПК України), що, як зазначено в постанові Верховного Суду України від 03 березня 2016 року № 5 - 347 кс 15, є більш широким поняттям, ніж поняття "право", яке використовується в главі 31 "Провадження в суді апеляційної інстанції", оскільки воно передбачає, крім самого "права", ще й гарантований державою механізм його реалізації. Забезпечення права на апеляційне й касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду прийняти та розглянути подану апеляційну чи касаційну скаргу. Також колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження у зв`язку із оскарженням такого судового рішення слідчого судді, оскарження якого законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, як про це йдеться в касаційній скарзі. У рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Також Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 57 рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, п. 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року). За таких обставин наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд. З огляду на вищевказане, доводи адвоката ОСОБА_4 щодо порушення апеляційним судом Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1959 року, Закону України «Про міжнародні договори України», Конституції України та норм КПК України, є безпідставними. Враховуючи викладене, з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити адвокату ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3