Постанова 4822 № 727/3983/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 січня 2024 року м. Чернівці Справа № 727/3983/23 Провадження №22-ц/822/27/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Литвинюк І. М., суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б., секретар Тодоряк Г.Д., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», Акціонерне товариство «Сенс Банк», розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 жовтня 2023 року, головуючий у І-й інстанції Чебан В.М., ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у квітні 2023 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - АТ «Перший Український Міжнародний Банк», АТ «Сенс Банк», про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 30 серпня 2020 року між ним, ОСОБА_1 , з однієї сторони та ОСОБА_2 , з іншої сторони, укладено договір позики, відповідно до змісту якого позикодавець ( ОСОБА_1 ) передав у власність позичальнику ( ОСОБА_2 ) грошові кошти в сумі 300 000 грн. Вказував на те, що згідно з п.3 зазначеного Договору сторони узгодили, що позичальник ( ОСОБА_2 ) повинна повернути вказані грошові кошти позикодавцеві ( ОСОБА_1 ) у строк до 30 грудня 2020 року. Зазначав, що 02 січня 2021 року відповідачці ( ОСОБА_2 ) було вручено вимогу про повернення позики, однак ОСОБА_2 не повернула суму позики, а тому він був змушений звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості. В процесі підготовки позову про стягнення заборгованості ним було виявлено, що одразу після отримання зазначеної вимоги про повернення боргу, а саме 11 січня 2021 року, відповідачка ОСОБА_2 відчужила єдине наявне у неї нерухоме майно своїй дочці ОСОБА_3 шляхом укладення Договору дарування частки житлового будинку, а саме 48/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 немає іншого джерела доходів, за рахунок якого може бути повернутий йому борг в розмірі 300 000 грн. Відповідачка ОСОБА_2 після пред`явлення ним позову про стягнення заборгованості до суду лише частково повернула борг, а саме в у розмірі 40 000 грн. Іншого джерела доходів, за рахунок якого може бути повернутий йому борг в розмірі 300 000 грн, ОСОБА_2 не має. 25 липня 2023 року Новодністровським міським судом Чернівецької області винесено рішення у справі №727/3595/23, відповідно до змісту якого позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково; стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 серпня 2020 року в сумі 310 042,08 грн, а саме: 260 000,00 грн - суму основного боргу, 10 356,10 грн - 3% річних; 39 685,98 грн - інфляційних втрат за період з 31.12.2020 по 10.04.2023 року. Також зазначав, що вищезазначені обставини свідчать про недобросовісні дії відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які спрямовані на уникнення задоволення вимог позивача (позикодавця) ОСОБА_1 , зокрема, шляхом відчуження частки спірного майна, яке належало ОСОБА_2 на праві власності. Такий правочин, в ході якого відповідачкою ОСОБА_2 було подаровано відповідачці ОСОБА_3 48/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, є фраудаторним, а тому підлягає скасуванню в судовому порядку. З урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати недійсним договір дарування від 11 січня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Новосельською І.Л., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо частки житлового будинку - 48/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56095574 від 11.01.2021 року, прийняте приватним нотаріусом Новосельською І.Л., відповідно до якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - 48/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів судові витрати на користь позивача. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір дарування хоч і формально містить обов`язкові ознаки фраудаторного правочину, однак за своєю суттю не є фраудаторним, а отже в силу статті 234 ЦК України не являється фіктивним, оскільки метою зазначеного договору була не формальна безоплатна передача (дарування) спірного житлового приміщення задля уникнення негативного наслідку боргового зобов`язання, а зазначений договір являв собою реальне волевиявлення сторін. ОСОБА_2 вже раніше неодноразово зверталась до суду з позовом стосовно визнання недійсним оскаржуваного правочину з різних підстав. Зазначене, на думку суду, також свідчить про відсутність умислу ОСОБА_2 на вчинення фраудаторного правочину. Оспорюваний договір дарування був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним. Враховуючи суму боргу, позивачем не було доведено, що визнання недійсним спірного договору дарування могло б забезпечити права позивача ОСОБА_1 щодо боргового зобов`язання ОСОБА_2 у розмірі 300 000 грн. Позивачем ОСОБА_1 не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявності умислу у відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на здійснення фіктивного правочину (фраудаторного договору). Встановлення судом відсутності підстав для визнання недійсним Договору дарування частки житлового будинку від 11 січня 2021 року унеможливлює визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав власності спірного нерухомого майна за відповідачкою ОСОБА_3 . На зазначене рішення суду позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на те, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, надав оцінку доказам вибірково, не застосував до спірних правовідносин висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах та врахував вибірково висновки ВП ВС у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц. Зазначає, що спірний договір є фраудаторним, оскільки відповідач ОСОБА_2 відчужила нерухоме манно за Договором дарування від 11 січня 2021 року одразу після настання строку для повернення позики 30 грудня 2020 року та одразу після пред`явлення до неї вимоги про погашення боргу від 02 січня 2021 року. Судом першої інстанції не досліджено обставин добросовісності поведінки відповідачів та зловживання ОСОБА_2 своїми правами щодо розпорядження майном на час виникнення у неї зобов`язань перед кредитором. Позивач довів до відповідачки ОСОБА_2 свій намір звернутися до суду у разі неповернення боргу у добровільному порядку та про наслідки відкриття виконавчого провадження - звернення стягнення на її майно в примусовому порядку. Вказане є додатковим аргументом щодо недобросовісних дій відповідачки ОСОБА_2 та зловживання з її сторони своїми правами щодо розпорядження нерухомим майном та укладення Договору дарування від 11 січня 2021 року. Стверджує, що майно відчужене на підставі безвідплатного договору - Договору дарування; майно відчужене на користь близького родича - доньки ОСОБА_3 ; після відчуження спірного майна у ОСОБА_2 відсутнє інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, що підтверджується доказами у справі, і відповідачі зі своєї сторони вказаний факт не заперечували та не спростували. Вчинений правочин призвів до неплатоспроможності ОСОБА_2 та неможливості виконання нею зобов`язань за договором позики, укладеного між ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 . Усі вказані обставини дають можливість кваліфікувати оскаржуваний Договір дарування саме як фраудаторний, адже він вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом. Також суд першої інстанції безпідставно з власної ініціативи дослідив судові рішення, на які сторони спору не посилалися. Дослідженні судові рішення не становлять преюдиції у даній справі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що за Договором позики від 30 серпня 2020 року (т.1 а.с.12), укладеним між позикодавцем ОСОБА_1 , з однієї сторони, та позичальником ОСОБА_2 , з іншої сторони, позикодавець ( ОСОБА_1 ) передав у власність позичальнику ( ОСОБА_2 ) грошові кошти в сумі 300 000 грн. Згідно з п.3 зазначеного Договору сторони узгодили, що позичальник ( ОСОБА_2 ) повинна повернути вказані грошові кошти позикодавцеві ( ОСОБА_1 ) в строк до 30 грудня 2020 року. 02 січня 2021 року відповідачка ОСОБА_2 власноручно отримала вимогу про повернення суми боргу за договором позики від 30 серпня 2020 року (т.1 а.с.13). 11 січня 2021 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір дарування частки житлового будинку, а саме: 48/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Новосельською І.Л. (т.1 а.с.18-19). Зазначені обставини підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с.19 зворот). Також встановлено, що рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області від 25 липня 2023 року у справі №727/3595/23 (2/719/55/23) позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30.08.2020 року в сумі 310 042,08 грн, а саме: 260 000 грн - суму основного боргу, 10 356,10 грн - 3% річних, 39 685,98 грн - інфляційних втрат за період з 31.12.2020 по 10.04.2023; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 100,42 грн; в задоволенні іншої частини позовної заяви відмовлено (т.1 а.с.148-153). Приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області Коломійцем В.К. постановами від 08 вересня 2023 року відкрито виконавче провадження (ВП №72733316, ВП №72734810) за виконавчим листом №727/3595/23, виданим 31 серпня 2023 року Новодністровським міським судом Чернівецької області, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 серпня 2020 року в сумі 310 042,08 грн, а також стягнення судових витрат (т. 2 а.с.59, 78). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернівецької області Коломійця В.К. про повернення виконавчого документу стягувачу від 03.10.2023 (ВП №72733316) вбачається, що у боржника ОСОБА_2 відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, у зв`язку з чим виконавчий лист №727/3595/23, виданий 31.08.2023, повернуто стягувачу ОСОБА_1 (т.2 а.с.58). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України). Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце». Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) колегія суддів зазначила, що необхідно розмежовувати конструкції фіктивності та фраудаторності, оскільки фіктивний правочин не передбачає наміру створити правові наслідки, натомість фраудаторний їх створює відчужується майно тощо. Так, у вказаній постанові зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України». Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України). Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)». У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16-ц КЦС ВС зробив висновок про можливість визнавати недійсним правочин, який рішенням суду вже визнано дійсним. Договір раніше оспорювався через нібито недотримання його нотаріальної форми. КЦС ВС вказав, що це не заважає визнанню його недійсним через те, що він був вчинений на шкоду кредитору. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частин першої четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18). Враховуючи наведене, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Отже, посилання в рішенні суду першої інстанції, як на підставу відмови у задоволенні позову, на те, що оспорюваний Договір дарування був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним і що ОСОБА_2 вже неодноразово зверталася до суду з позовом щодо визнання недійсним оскаржуваного правочину з різних підстав, є безпідставними, оскільки та обставина, що правочин з третьою особою, якій боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (постанова Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18). В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторого правочину до пред`явлення позову про стягнення боргу, зазначаючи таке: «… договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора». Визнання недійсним спірного договору дарування сприятиме захисту прав позивача як стягувача у виконавчому провадженні, адже у разі визнання судом недійсним документів, на підставі яких проведено реєстрацію права власності, можливо буде здійснити державну реєстрацію зміни цього речового права у порядку, передбаченому законодавством. Факт дійсності зазначеного боргового зобов`язання, його розмір та невиконання відповідачкою підтверджується рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області від 25 липня 2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 30 серпня 2020 року в сумі 310 042,08 грн. Отже, з огляду на сталу практику Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набувати ознак фраудаторного правочину. Враховуючи чинність боргового зобов`язання ОСОБА_2 з повернення грошових коштів на користь ОСОБА_1 , настання строку повернення значної суми грошових коштів, цілком логічним вбачається висновок, що ОСОБА_2 могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку невиконання такого зобов`язання та вжила заходів щодо ухилення від їх настання. З огляду на підтверджений в порядку частини четвертої статті 82 ЦПК України факт невиконання відповідачкою грошового зобов`язання перед позивачем, відчуження в безоплатному порядку належного їй нерухомого майна на користь однієї особи своєї доньки після отримання вимоги від кредитора, у результаті чого вона, як боржник, стала неплатоспроможною і рішення суду про стягнення з неї коштів досі не виконала, колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_2 не можна розцінювати як добросовісні. На переконання колегії суддів, сукупність наведених обставин дає підстави для висновку, що відповідачка ОСОБА_2 при безоплатному відчуженні нерухомого майна діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на її майно, як боржника за позиковим зобов`язанням. Також колегія суддів ураховує, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 іншого майна, за рахунок якого вона може погасити борг перед позивачем, а також відомостей про виконання, хоча б частково, боргового зобов`язання за договором позики. З огляду на викладене, оскільки укладення спірного договору дарування направлено на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до члена власної сім`ї з метою збереження цього майна та убезпечення від звернення виконання за його рахунок судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання його недійсним. Водночас, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинених на підставі спірного договору дарування слід відмовити з наступних підстав. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 4 вересня 2018 року у справі №915/127/18 зазначила, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Підставою для такого висновку був, зокрема, аналіз змісту ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Проте, після формулювання Великою Палатою Верховного Суду висновків у вказаній справі, Законом України від 5 грудня 2019 року №340-ІХ, який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до частини 3 статті 26 цього Закону (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону), проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Враховуючи, що за позивачем будь-яких рішень про визнання права, зміну або припинення речових прав не приймалось, відсутні підстави для задоволення вищевказаної позовної вимоги. Отже, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції, слід змінити розподіл судових витрат та стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги по 2 684 грн з кожного. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 жовтня 2023 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», Акціонерне товариство «Сенс Банк», про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію, задовольнити частково. Визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо частки житлового будинку - 48/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Новосельською І.Л., та зареєстрованому в реєстрі № 29 від 11 січня 2021 року. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 гривень з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 31 січня 2024 року. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: Н.К. Височанська І.Б. Перепелюк