Постанова Північний апеляційний господарський суд № 920/645/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" січня 2024 р. Справа№ 920/645/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Козир Т.П. суддів: Мальченко А.О. Агрикової О.В. при секретарі Вага В.В. за участю представників сторін: прокурора: Нейкова Т.М. за посвідченням; від позивача 1: не з`явився; від позивача 2: не з`явився; від відповідача: не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" на рішення Господарського суду Сумської області від 05.10.2023 (повний текст складено 16.10.2023) у справі № 920/645/23 (суддя Яковенко В.В.) за позовом: Керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі позивачів: 1) Адміністрації Державної прикордонної служби України ; 2) Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" про визнання недійсним договору № 34-22 від 29.04.2022 в частині та стягнення 99174,43 грн, УСТАНОВИВ: У липні 2023 року керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі - прокурор) звернувся у Господарський суд міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - позивач 1, Адміністрація) та Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі - позивач 2, Військова частина) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" (далі - відповідач, Товариство), у якому просив суд: - визнати недійсним пункт 3.3 договору №34-22 від 29.04.2022, укладеного між Військовою частиною та Товариством з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 7%; - стягнути з Товариства на користь Військової частини грошові кошти у сумі 99 174,43 грн, а саме: зайво сплачений податок на додану вартість у сумі 81 891,36 грн, 3% річних у сумі 2 651,93 грн, інфляційні втрати у сумі 14 631,14 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваним пунктом 3.3 договору передбачено включення у вартість товару податку на додану вартість в розмірі 7%, який був сплачений позивачем 2 відповідачу, однак згідно постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 (далі - Постанова КМУ №178) та пп."г" пп. 195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) постачання пального у спірних правовідносинах обкладається податком на додану вартість за нульовою ставкою, тому пункт 3.3 договору підлягає визнанню недійсним, а сплачені відповідачу кошти у розмірі податку на додану вартість підлягають поверненню як такі, що отримані без достатніх правових підстав. Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що згідно п. 82 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України поставки пального у період дії правового режиму воєнного стану оподатковуються за ставкою у розмірі 7%; Постанова КМУ №178 є підзаконним нормативним актом і вступає в протиріччя з нормами ПК України, тому мають застосовуватись відповідні норми ПК України; положення "г" пп. 195.1.2 п.195.1 ст.195 ПК України не поширюються на спірні правовідносини; Адміністрація не має жодного відношення до договору і є неналежним позивачем; прокурором не доведено, що позивачі не мають можливості самостійно захистити свої права у даній справі; посилання на індивідуальну податкову консультацію, отриману Адміністрацією, є безпідставним та суперечить положенням ПК України; податок на додану вартість було включено у ціну договору правомірно, тому відсутні правові підстави для повернення цих коштів; судова практика, на яку посилається прокурор, не підлягає застосуванню, оскільки прийнята у спорах, які не є подібними до спірних правовідносин; відповідач не є виконавцем (учасником) мобілізаційних завдань, тому вимоги постанови КМУ №178 не поширюються на правовідносини Товариства і Військової частини. Рішенням Господарського суду Сумської області від 05 жовтня 2023 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним пункт 3.3 договору № 34-22 від 29.04.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 7%. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України 81891 грн 36 коп. зайво сплаченого податку на додану вартість, 2651 грн 93коп. 3% річних, 14631 грн 14 коп. інфляційних втрат коштів. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону витрати зі сплати судового збору у сумі 5368 грн 00 коп. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми процесуального та матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки до спірних правовідносин мають застосовуватись відповідні положення ПК України, яким ставку податку встановлено у розмірі 7% і Постанова КМУ №178 вступає в протиріччя з нормами ПК України, який є правовим актом вищої юридичної сили, і не підлягає застосуванню до спірних правовідносин; відповідач не є виконавцем мобілізаційних завдань; пункт 3.3 договору щодо включення до ціни договору суми ПДВ повністю відповідає нормам чинного законодавства, тому відсутні підстави для визнання його недійсним та стягнення з відповідача грошових коштів; Адміністрація не має жодного відношення до договору і є неналежним позивачем; прокурором не доведено, що позивачі не мають можливості самостійно захистити свої права у даній справі; посилання на індивідуальну податкову консультацію, отриману Адміністрацією, є безпідставним та суперечить положенням ПК України; судова практика, на яку посилається прокурор, не підлягає застосуванню, оскільки прийнята у спорах, які не є подібними до спірних правовідносин. Позивач 2 у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що для поставки пального по спірному договору мала застосовуватись нульова ставка ПДВ, тому пункт договору, яким вона встановлена у розмірі 7% підлягає визнанню недійсним, а сплачені кошти підлягають поверненню; Адміністрація є належним співпозивачем, оскільки є органом уповноваженим державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, а Військова частина входить в систему Державної прикордонної служби України. Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах мала застосовуватись нульова ставка податку, а Постанова КМУ №178 не змінювала ні об`єкт оподаткування, ні ставку податку, визначені в пп."г" пп. 195.1.2 п.195.1 ст.195 ПК України; положення п. 82 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України на спірні правовідносини не поширюються; нульова ставка оподаткування підлягає застосуванню незалежно від того, чи задіяний відповідач у виконанні мобілізаційних завдань; відповідачем були складені податкові накладні за нульовою ставкою за результатами виконання договору; ПДВ не є умовою про ціну, в розумінні цивільного та господарського законодавства; безпідставно отримані кошти підлягають поверненню і на них має нараховуватись 3% річних та інфляційні втрати коштів; прокурором доведено наявність підстав представництва інтересів держави та правильно визначено позивачів. Згідно Витягу з повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2024, у зв`язку із перебуванням судді Кравчука Г.А. на лікарняному та перебуванням судді Коробенка Г.П. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Козир Т.П., суддів Агрикової О.В., Мальченко А.О. Сторони належним чином повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), шляхом направлення ухвал суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що підтверджується довідками про доставку електронного документу. За клопотанням прокурора та представників позивача 2 і відповідача судове засідання проводилось в режимі відеоконференції, однак представники позивача 2 і відповідача у призначений час не вийшли на відеоконференцзв`язок. На підставі ч.12 ст. 270 ГПК України суд ухвалив здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін. Прокурор у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві. Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 29.04.2022 Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, як замовник, уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю "Біоеталон", як виконавцем, договір №34-22, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується передати замовнику у власність товар по коду ДК 021:2015:09130000-9 - Нафта і дистиляти, найменування товару, місце поставки, одиниця виміру, ціна за одиницю, кількість і сума зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток 1), а замовник зобов`язується прийняти цей товар та оплатити на умовах цього договору. Згідно з умовами п.3.3 договору (зі змінами, внесеними додатковою угодою № 1-22 від 15.07.2022) загальна сума договору становить 1 251 768,00грн з ПДВ. За умовами цього правочину Товариство поставило товар (бензин автомобільний А-92) на зазначену суму, що підтверджується видатковою накладною від 02.05.2022 № РН-0000212 на суму 1 251 768,01 грн, у т.ч. ПДВ 81 891,37 грн. Військова частина на виконання умов договору №34-22 оплатила поставлений Товариством товар у сумі 1 251 768,00 грн, у тому числі ПДВ - 81 891,36 грн, що підтверджується платіжним дорученням №243 від 02.05.2022 з відміткою Управління Державної казначейської служби України у Подільському районі Одеської області про оплату. За результатами вказаної господарської операції Товариством була зареєстрована податкова накладна від 03.05.2022 №13, згідно якої визначено "усього обсяги постачання на митній території України за ставкою 0% (код ставки 902) - 1 251 768,00 грн". Накладна одержана 18.07.2022, що підтверджується квитанцією №1 "Єдиного вікна подання електронної звітності" від 18.07.2022. Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. У зв`язку з наведеним Адміністрація 22.05.2022 за вих.№11-13381/0/6-22 звернулась до Державної податкової служби України за індивідуальною податковою консультацією відповідно до вимог пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України. Згідно з наданою індивідуальною податковою консультацією ДПС України від 06.06.2022 №697/ІПК/99-00-21-03-02-05 нульова ставка податку на додану вартість відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови КМУ №178 застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою КМУ №178. Також державним органом контролю у сфері оподаткування зазначено, що норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку. Крім того ДПС України наголосила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку. Таким чином, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою КМУ №178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється. Аналогічні висновки ДПС України з приводу застосування постанови КМУ №178 виклала і в листі-роз`ясненні від 29.07.2022 р. №8271/6/99-00-21-03-02-06. Листом від 06.06.2022 за вих. №423-22-вих Військова частина, з посиланням на Постанову КМУ №178, просила Товариство надати роз`яснення щодо обкладання ПДВ відповідно до укладених договорів у період воєнного стану. Листом від 07.06.2022 Товариство повідомило Військовій частині, що нормами ПК України не передбачена нульова ставка ПДВ на операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту в період воєнного стану, а Постанова КМУ №178 є не законом, а підзаконним нормативним актом. 20.06.2022 Військова частина звернулась до Товариства із листом №458-22-вих про повернення сплачених коштів у виді податку на додану вартість за вказаним договором №34-22 у розмірі 81891,36 грн, відповідь на який військовою частиною не отримано. 18.07.2022 Військова частина повторно звернулася листом №545-22-вих до Товариства щодо повернення сплачених коштів у виді податку на додану вартість за договором №34-22, який останнім, листом від 19.07.2022, залишений без задоволення, посилаючись на умови договору, що не визнаний судом недійсним. 30.03.2023 Військова частина направила Одеській спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Південного регіону лист щодо можливих порушень при укладанні п`яти договорів з Товариством на постачання паливо-мастильних матеріалів, у тому числі договору №34-22 від 29.04.2022, за якими закупівлі повинні були обкладатись податком ПДВ за нульовою ставкою. Листом від 19.04.2023 вих.№5-4-1780вих23 прокурор, з метою встановлення наявності підстав представництва інтересів держави в суді, просив Військову частину надати копії договорів з Товариством, накладні, рахунки-фактури, акти, листування тощо. Разом з листом від 20.04.2023 Військова частина надала прокурору запитувані документи. Листом від 25.04.2023 №5-4-1925вих23 прокурор повідомив Адміністрації та Військовій частині про виявлені порушення при укладанні та виконання п`яти договорів із Товариством, у тому числі договору №34-22 від 29.04.2022, внаслідок чого Товариству безпідставно перераховані грошові кошти в загальній сумі 1 521 768,74 грн, та повідомив про пред`явлення позову в інтересах держави в особі Адміністрації та Військової частини. У зв`язку із викладеними обставинами, оскільки Товариство не повернуло Військовій частині отримані кошти у виді ПДВ на виконання умов Договору №34-22, прокурор звернувся до суду із даним позовом та просив суд визнати недійсним пункт 3.3 Договору, в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 7%, а також стягнути зайво сплачений податок на додану вартість у сумі 81 891,36 грн, 3% річних у сумі 2 651,93 грн, інфляційні втрати коштів у сумі 14 631,14 грн. Заперечуючи проти позову, як у суді першої інстанції, так і у апеляційній інстанції, Товариство посилалось на те, що нормами Податкового кодексу України, які є чинними і підлягають пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, встановлено ставку ПДВ у розмірі 7%, тому відсутні підстави для визнання недійсним пункту 3.3 договору у відповідній частині та повернення сплачених Військовою частиною коштів. Також вказував на недоведеність прокурором підстав для представництва інтересів держави та необґрунтоване визначення Адміністрації в якості співвідповідача. За наслідками розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку щодо невідповідності пункту 3.3 договору, в частині включення ПДВ до ціни товару, нормам чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним, а також про наявність підстав для стягнення з відповідача сплаченої суми ПДВ і нарахованих на неї 3% річних і інфляційних втрат. Також суд прийшов до висновку, що прокурором вірно визначено позивачів та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави. Північний апеляційний господарський суд погоджується із цими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Права та обов`язки між Військовою частиною і Товариством у даній справі виникли на підставі договору №34-22 від 29.04.2022, який за правовою є договором поставки. Предметом розгляду даного спору є вимога про визнання недійсними окремих положень вказаного договору з підстав їх невідповідності вимогам чинного законодавства, а також вимога про стягнення коштів, одержаних на підставі цих положень договору, як одержаних безпідставно, та застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов`язань. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним пункту 3.3 договору, з відповідними змінами, в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 7%, апеляційний господарський суд виходить з наступного. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15). Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Таким чином, прокурором (позивачем) при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права. Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) деталізовано істотні умови господарського договору. Так, за приписами частин 1 і 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст.180 ГК України). Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором. У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України. За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг). Відповідно до частини 1 статті 1 ПК України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до статті 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану". Відповідно до п.п. 1, 2 вказаної постанови, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 року. Згідно індивідуальної податкової консультації від 06.06.2022 №697/ІПК/99-00-21-03-02-05, наданої на запит Адміністрації, Державна податкова служба України підтвердила, що норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Розділу V ПК України та приписи постанови КМУ №178 поширюються на органи, установи, організації та заклади які відносяться до сфери управління Державної прикордонної служби України. Згідно зі статтею Закону України "Про Державну прикордонну службу України" Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має визначену цим законом загальну структуру. У системі Державної прикордонної служби України є також навчальні заклади, науково-дослідні установи, підрозділи спеціального призначення та органи забезпечення. Відповідно до статті 2 Закону України "Про Державну прикордонну службу України", основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій тощо. Фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством (ст. 27 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" ). Згідно статті 28 Закону України "Про Державну прикордонну службу України", забезпечення діяльності органів Державної прикордонної служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти. З системного аналізом вказаних норм права вбачається, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V ПК України у сукупності з приписами Постанови КМУ №178 поширюються на діяльність органів Державної прикордонної служби України, якими є Адміністрація та Військова частина. При цьому суд також бере до уваги зазначені вище індивідуальну податкову консультацію від 06.06.2022 року, а також в лист ДПС України від 29.07.2022 року № 8271/6/99-00-21-03-02-06, відповідно до яких нульова ставка податку на додану вартість відповідно до пп. "г" пп. 195.1.2. п. 195.1. ст.195 розділу V ПК України та Постанови №178 застосовується до операцій з постачання пального органам Державної прикордонної служби України. Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Апеляційним господарським судом враховані висновки щодо застосування положень Постанови КМУ №178 та пп. "г" пп. 195.1.2. п. 195.1. ст.195 розділу V ПК України у аналогічних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23. Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що операції з постачання позивачу 2 пального за спірним договором підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою, а отже умови пункту 3.3 договору (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1-22 від 15.07.2022) щодо включення суми податку на додану вартість у розмірі 81 891,36 грн, суперечать чинному законодавству. Згідно статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. При застосуванні положень статті 217 ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі №910/22319/16. Отже, приписи ст. 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини. Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність договору і без включення до нього умови щодо ПДВ. Так, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23. Оскільки не тільки постановою КМУ №178 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 7%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина, суперечить постанові КМУ №178, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними положень такого договору в частині включення до ціни правочину ПДВ. Твердження відповідача, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що він не є виконавцем (учасником) мобілізаційних завдань, які визначені та передбачені вимогами Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", жодні мобілізаційні завдання до відповідача доведені не були, договори поставки ПММ укладалися відповідачем не як виконавцем мобілізаційного завдання, а тому за таких підстав, вимоги Постановою КМУ №178 не поширюються на правовідносини, які склалися між Військовою частиною та Товариством, є необґрунтованими та спростовуються висновками суду. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача суми сплаченого ПДВ на підставі ст. 1212 ЦК України, апеляційний господарський суд виходить з наступного. Згідно положень статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст. 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 81891,36 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №916/707/21. Таким чином, суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно перерахованих коштів у сумі 81 891,36 грн. Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, апеляційний господарський суд виходить з наступного. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання та вимоги про повернення боргу до моменту його усунення. Прокурором заявлені до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2 651,93 грн за період з 04.05.2022 по 01.06.2023 та інфляційні втрати у сумі 14 631,14 грн, нараховані за період з травня 2022 року по квітень 2023 року. Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат коштів, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він зроблений арифметично та методологічно правильно, а тому ці позовні вимоги також підлягають задоволенню у заявленому прокурором розмірі. Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі визначених ним позивачів, апеляційний господарський суд виходить з наступного. Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. На підставі частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. За приписами частини 4 статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, зазначив підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом та представництва інтересів держави те, що позивачами як органами, уповноваженими на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду. Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має визначену законом загальну структуру, у систему якої входить і Військова частина НОМЕР_1 . Відповідно до статті 2 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; тощо. Фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством (ст. 27 Закону). Згідно зі ст. 28 цього Закону забезпечення діяльності органів Державної прикордонної служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти. Відповідно до п.1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. №533, Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. Адміністрація Держприкордонслужби відповідно до покладених на неї завдань, організовує охорону державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, забезпечує дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; організовує в установленому законодавством порядку здійснення прикордонного контролю та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів і вантажів; здійснює управління органами Держприкордонслужби, забезпечує їх бойову та мобілізаційну готовність; забезпечує оснащення органів Держприкордонслужби озброєнням і технікою; здійснює інші повноваження, визначені законом (п.4 Положення). Адміністрація Держприкордонслужби з метою організації своєї діяльності, поміж іншого, організовує планово-фінансову роботу в апараті Адміністрації Держприкордонслужби, органах Держприкордонслужби, на підприємствах, в установах, що належать до сфери її управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів; контролює діяльність органів Держприкордонслужби, підприємств, установ, що належать до сфери її управління; забезпечує в установленому порядку самопредставництво Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від її імені, зокрема через посадових (службових) осіб юридичної служби апарату Адміністрації Держприкордонслужби, органів Держприкордонслужби, підприємств та установ, що належать до сфери її управління, або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через представників (п.5 Положення). Відповідно до п.14 Положення Адміністрація Держприкордонслужби є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства. Таким чином, саме Адміністрація Держприкордонслужби, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільове використання бюджетних коштів у органах Держприкордонслужби, а також Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину та вигодонабувач, є органами державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах. А тому, саме вони визначені позивачами у цій справі та саме вони мали б захищати інтереси держави за вказаних у позовній заяві обставин. 19.04.2023 Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону на адресу Військової частини було направлено запит з метою отримання інформації щодо вжитих заходів шляхом повернення зайво сплачених коштів. 24.04.2023 прокуратурою отримано відповідь Військової частини на вказаний запит, проте інформації щодо вжитих заходів не надано. Прокурором розцінена така поведінка як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, а тому у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з метою захисту інтересів держави. 25.04.2023 Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону, у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", скеровано до Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 ДПСУ повідомлення про виявлені порушення та пред`явлення позовних заяв у зв`язку з необхідністю вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів, стягнення відповідних втрат за користування ними відповідачем. Вказане, як правильно встановлено судом першої інстанції свідчить про нездійснення суб`єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави та відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є виключною підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними. Тобто, саме пасивна поведінка позивачів після отримання повідомлення про порушення інтересів держави і стала підставою для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з таким позовом. Таким чином, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті, вірно визначив позивачів - Адміністрацію та Військову частину, якими не здійснювались дії щодо захисту інтересів держави, які є порушеними. Також прокурором було дотримано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та положення ст. 53 ГПК України. Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги прокурора є доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі. За таких обставин, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції. Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні. Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоеталон" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 05 жовтня 2023 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду Сумської області.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 31.01.2024. Головуючий суддя Т.П. Козир Судді А.О. Мальченко О.В. Агрикова