Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/18244/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 30 січня 2024 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/18244/23 Головуючий у першій інстанції Логвіна Т. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/393/24 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мамонової О.Є., суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І., із секретарем: Зіньковець О.О., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 грудня 2023 року про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,- У С Т А Н О В И В: Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.12.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу залишено без розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, як незаконну, визнати причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити даний строк, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно керуючись ст. 127 ЦПК України залишив його позов без розгляду, при тому, що законодавцем підстави залишення саме позову без розгляду врегульовані ст. 257 ЦПК України, які в даному випадку відсутні. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідача ОСОБА_2 , яка просила залишити в силі ухвалу районного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З матеріалів справи вбачається, що 15.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив: - визнати незаконним та скасувати наказ №128-к від 17.04.2023 про його звільнення; - поновити його з 19.04.2023 на роботі на посаді начальника юридичного відділу або на рівнозначній посаді в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області; - стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області, на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення (19.04.2023) до дня винесення судового рішення. Разом із позовом ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій просив визнати причини пропуску для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити його (а.с.4). Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції, керуючись положеннями ч. 2 ст. 126, 127 ЦПК України, виходив з відсутності поважних причин, а відтак і підстав для поновлення позивачеві процесуального строку, встановленого законом на подання до суду вказаної позовної заяви. Проте з таким висновком суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, з огляду на наступне. Положеннями статтей 2, 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, позаяк доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, залишення позову без розгляду з формальних підстав унеможливлює доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. Аналогічні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 справа № 9901/44/19. Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою (ч. 1, 3, 7 ст. 127 ЦПК України). Указаними нормами процесуального права регламентований порядок залишення без розгляду документів, які подані після закінчення процесуальних строків, за виключенням випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 3) належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи; 4) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 7) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 11) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 12) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Отже, законодавець у ст. 257 ЦПК України встановив вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду, в якому така підстава, як закінчення або пропуск процесуальних строків відсутня. Апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч. 2 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. За наведених обставин, висновок суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 на підставі ст. 126, 127 ЦПК України, не ґрунтується на вимогах цивільного процесуального законодавства, що призвело до постановлення помилкової ухвали. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 про визнання причин пропуску ним строку для звернення до суду за захистом прав та інтересів поважними та поновлення даного строку, апеляційний суд не вирішує, оскільки вони підлягають дослідженню та перевірці судом першої інстанції під час розгляду справи по суті спору, тоді як наразі предметом апеляційного перегляду є не рішення по суті спору, а ухвала районного суду про залишення позову без розгляду. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню,а ухвала Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 грудня 2023 року як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 367, 374, 379 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 грудня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 31 січня 2024 року. Головуюча: О.Є. Мамонова Судді: Н.В. Висоцька О.І. Онищенко