Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/6916/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/6916/22 пров. № А/857/1083/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді - Мікули О. І., суддів - Гудима Л. Я., Курильця А. Р., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року у справі № 140/6916/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - суддя в 1-й інстанції Ксензюк А. Я., час ухвалення рішення 26 грудня 2022 року, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача військової частини НОМЕР_1 , в якій просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови здійснити нарахування та виплату грошових коштів у сумі 7450,00 грн, яка оформлена у виді відповіді від 28 вересня 2022 року №533 згідно з нормами Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР, на його заяву від 30 серпня 2022 року; зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату належних йому грошових коштів у сумі 7450,00 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що військовою частиною НОМЕР_1 при звільненні позивача з військової служби протиправно не нараховано та не виплачено останньому кошти у розмірі -7450,00 грн, а тому просив відновити його порушені права та законні інтереси, подавши до відповідача заяву в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР. Наголошує на тому, що звернувся у порядку, передбаченому Законом №393/96-ВР, оскільки саме цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією права для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у випадку порушення, відтак відповідачем протиправно не вирішено звернення по суті, тобто суб`єкт владних повноважень не забезпечив виконання вимог статей 15, 19 Закону №393/96-ВР, що було проігноровано судом першої інстанції. З урахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що позивач не має права вимагати здійснення нарахувань та виплати коштів у сумі 7450,00 грн., оскільки останній без будь-яких поважних причин не пред`являв виконавчий лист до виконання протягом 10 років, про що зазначено у постанові Волинського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року. Зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 підготовлено відповідно до норм чинного законодавства, в межах своєї компетенції та в повному обсязі письмову відповідь (вих. № 533 від 28 вересня 2022 року) на звернення ОСОБА_1 від 30 серпня 2022 року. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2023 року справу №460/6919/22 передано на розгляд колегії суддів: суддя- доповідач: О. М. Довгополов, судді: В.В. Святецький, Л. Я. Гудим. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2023 року витребувано з Волинського окружного адміністративного суду матеріали справи № 140/6916/22. Ухвалами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року у справі №140/6916/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії та призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Рішенням Вищої ради правосуддя від 14 листопада 2023 року №1052/0/15-23 ОСОБА_2 звільнено з посади судді Восьмого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 листопада 2023 року справу №140/6916/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії передано на розгляд колегії суддів: суддя-доповідач: О. І. Мікула, судді: В.В. Святецький, Л. Я. Гудим. У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 з посади судді на підставі заяви про відставку відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2023 року замінено вказаного суддю по цій справі на суддю А. Р. Курильця. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 30 серпня 2022 року ОСОБА_1 в порядку, передбаченому Законом №393/96-ВР звернувся до відповідача із заявою, в якій вказав, що рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2010 року у справі №2-953/10 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 невидане станом на 22 квітня 2010 року речове майно в кількості 30 одиниць на загальну суму 7454,70 грн. Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2011 року у справі №2-953/10 заяву позивача про зміну способу і порядку виконання рішення суду від 28 травня 2010 року задоволено, стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 вартість речового майна замість видачі речового майна, присудженого Ковельським міськрайонним судом Волинської області від 28 травня 2010 року у сумі 7454,70 грн. Військова частина НОМЕР_1 рішення суду не виконала, при цьому через довготривалий термін невиконання (понад 10 років) таке не підлягає виконанню. Разом з тим, позивач зазначив, що не виплачений Військовою частиною НОМЕР_1 борг не скасований, а лише не нарахований та не виплачений протиправно саме Військовою частиною НОМЕР_1 . Листом від 28 вересня 2022 року № 533 Військова частина НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 про те, що на теперішній час підстави для виплати заявлених коштів відсутні, оскільки 29 серпня 2022 року Волинським апеляційним судом була винесена постанова про скасування ухвали Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 лютого 2022 року та постановлено нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Постанова набрала законної сили та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Не погодившись із діями відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач довів правомірність своїх дій щодо розгляду оскаржуваного звернення, разом з тим, незгода позивача з результатом розгляду його звернення не може бути підставою для висновку про порушення відповідачем при наданні відповіді Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР та Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року №

735. Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. За змістом ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно зі ст.373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Відповідно до ч.5 ст.372 КАС України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). За змістом ч.1 ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Ч.1 ст.11 Закону №1404-VIII передбачає, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав. Аналізуючи вищенаведені законодавчі норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом №1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а та 16 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17. Матеріалами справи стверджується, зокрема з прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, мав на меті вирішити питання, пов`язане з виконанням рішення суду у справі № 2-953/10. Так, публічно-правовий спір між позивачем та відповідачем вже вирішено рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2010 року у справі №2-953/10, а спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем зазначеного судового рішення. Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)). Звертаючись з позовом у суд, позивач зазначив про те, що предметом спору є відповідь військової частини НОМЕР_1 від 28 вересня 2022 року №533 на його заяву, подану у порядку Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що фактичні обставини цієї справи вказують на те, що мета позову спрямована на спонукання відповідача виконати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2010 року у справі №2-953/10, яке набрало законної сили, шляхом звернення до суду з новим адміністративним позовом в межах нового позовного провадження. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. На підставі пункту 3 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. На переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги у цій справі не можуть бути розглянуті як за правилами адміністративного судочинства, так і не підлягають розгляду в судовому порядку в цілому, відтак провадження у справі підлягає закриттю. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув на вказані обставини належної уваги, не дослідив їх належним чином та не надав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності нового публічно-правового спору, розглянувши справу в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням норм процесуального права, а тому наявні підстави для скасування судового рішення із закриттям провадження у справі. Керуючись ст.239, 242, 243, 250, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року у справі № 140/6916/22 скасувати. Провадження у справі №140/6916/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. І. Мікула судді Л. Я. Гудим А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 29 січня 2024 року.