Постанова 4811 № 463/5652/23

Справа № 463/5652/23 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л. Провадження № 22-ц/811/3295/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар судового засідання Марко О.Р., з участю апелянта ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: у липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним, в якому просив стягнути: - солідарно з відповідачів на його користь за договором № 22/2008ЛФ про надання кредиту від 04 квітня 2008 року пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за липень 2022 року в розмірі 11 625 грн 00 коп.; та - моральну шкоду у розмірі 977 721 грн 00 коп. за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання згідно з договором № 22/2008ЛФ про надання кредиту від 04 квітня 2008 року. Позов мотивовано тим, що рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 07 жовтня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2015 року, вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на його користь за договором про надання кредиту № 22/2008ЛФ від 04 квітня 2008 року, 12 500 грн 00 коп. тіла кредиту, 20 972 грн 25 коп. процентів за користування кредитом та 12 500 грн 00 коп. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього 45 972 грн 25 коп. Вказаним рішенням також стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за договором про надання кредиту № 22/2008ЛФ від 04 квітня 2008 року 12 500 грн 00 коп. тіла кредиту, 20 972 грн 25 коп. процентів за користування кредитом та 12 500 грн 00 коп. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього 45 972 грн 25 коп. Відкрито виконавчі провадження: у Личаківському ВДВС ВП №49896567 по ОСОБА_2 , у Сокальському ВДВС ВП №47277859 по ОСОБА_4 , у Самбірському МР ВДВС ВП № 47553746 по ОСОБА_3 . Однак, відповідачі ухиляються від виконання рішення суду і коштів не повертають. Вважає, що такими діями відповідачів йому спричинено моральну шкоду. А необхідність звернення до суду за захистом порушеного права відриває його від звичних занять. Також вважає, що з відповідачів слід стягнути пеню за липень місяць 2022 року, нараховану на підставі пункту 4.3 кредитного договору, з урахуванням положень пункту 9.1 цього договору щодо строку його дії. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2023 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та моральної шкоди відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем використано своє право на повернення кредиту, шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів за користування кредитними коштами та пені, відсутні правові підстави нараховувати проценти та неустойку (пеню) за кредитним договором після цього моменту. Права та інтереси в такому випадку забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте з такими вимогами, позивач не звертався. Щодо вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди, то така до задоволення не підлягає через відсутність підстав, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов`язання може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором, що враховуючи предмет і підстави позову та спірні правовідносини, що виникли між сторонами, відсутні. В листопаді 2023 року ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо відсутності підстав для стягнення пені, адже така можливість прямо передбачена умовами укладеного договору (пункти 4.3. та 9.1. договору кредиту). Звертаючись в 2014 році з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості, позивач не змінив строк виконання основного зобов`язання за договором кредиту, адже вимог про дострокове розірвання договору кредиту не заявляв. Рішенням суду від 07 жовтня 2014 року відповідачів не зобов`язано достроково повернути усю суму кредиту, що залишилась несплаченою. Відмовляючи у стягненні моральної шкоди, місцевий суд не врахував, що така підлягає стягненню навіть у тих випадках, коли умовами договору право на її компенсацію не передбачено. Необґрунтована відмова відповідачів у поверненні позивачу грошових коштів згідно договору кредиту є протиправною, спричиняє останньому моральну шкоду у виді страждань та принижень, зокрема, через неможливість користуватись такими коштами. Позивач, будучу інвалідом другої групи, вимушений проживати на 70 грн на день. Від відповідачів відзиви на апеляційну скаргу не надходили, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Відповідно до положень статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Учасники справи, будучи належним чино повідомленими про дату, час і місце її розгляду, до суду не з`явились, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомили. Наведене, на думку колегії суддів, не перешкоджає розгляду справи у відсутність її учасників. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 4 квітня 2008 року між Кредитною спілкою «Либідь» (далі КС «Либідь») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно якого останньому надано кредит на суму 20 000,00 грн на строк до 4 квітня 2010 року, зі сплатою за користування кредитними коштами 0,13699 % від суми залишку кредиту, за кожен день користування. Пункт 2.1 кредитного договору визначає строк його дії з 4 квітня 2008 року по 4 квітня 2010 року і діє до повного виконання зобов`язань позичальником. В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 4 квітня 2008 року між КС «Либідь» та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договори поруки № 22/2008ЛФ/1 та № 22/2008ЛФ/2 відповідно, за умовами яких поручителі зобов`язались відповідати перед кредитором в повному обсязі за виконання позичальником зобов`язань, що випливають з кредитного договору. В разі невиконання позичальником зобов`язань за договором, позичальник та поручителі відповідають перед кредитодавцем як солідарні боржники. Згідно з договором про відступлення права вимоги внаслідок прощення боргу від 29 березня 2013 року до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за згаданим вище кредитним договором, укладеним між відповідачами і КС «Либідь». Як зазначено в пункті 1.2 цього договору, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, які існували на момент переходу цих прав (12 500,00 грн тіла кредиту та 11453,53 грн процентів), а також ті, які в подальшому будуть виникати на підставі основного договору. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2015 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договором № 22/2008 ЛФ про надання кредиту від 4 квітня 2008 року 12 500,00 грн тіла кредиту, 20 972,25 грн процентів за користування кредитом та 12 500,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього 45 972,25 грн. Також стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за договором № 22/2008 ЛФ про надання кредиту від 4 квітня 2008 року 12 500,00 грн тіла кредиту, 20 972,25 грн процентів за користування кредитом та 12 500,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього 45 972,25 грн. На підставі вказано судового рішення судом видано виконавчі листи, які перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби. Судове рішення відповідачами не виконано. Відповідно до пункту 4.3 кредитного договору, в разі виникнення заборгованості в погашенні кредиту та/або процентів за користування кредитом, через 14 днів з дня обумовленої дати сплати наведеної в пункті 5.1 даного договору, позичальник сплачує додаткові проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3% від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Пунктом 9.1. кредитного договору визначено, що він набуває чинності з дня підписання і діє до моменту остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. Щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за липень 2022 року. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Аналіз змісту позовної заяви свідчить, що заявляючи вказану вимогу, позивач посилався на положення укладеного кредитного договору, а саме пукти 4.3. та 9.1. Судом першої інстанції встановлено, що вказані вимоги позивачем з підстав, передбачених статтею 625 ЦК України не заявлялись. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший змір процентів не встановлений договором або законом. Звернення з позовом про стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 463/4501/18 (провадження № 61-14778св19) викладено висновок, який враховано судом першої інстанції під час розгляду справи, про те, що «у кредитодавця/позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та пеню після закінчення строку його дії, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України». Встановивши, що кредитор пред`явивши позов про стягнення заборгованості за кредитним договором на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а ухвалене рішення суду про стягнення заборгованості засвідчило такі зміни, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов`язання у цій справі відсутні. Відповідні доводи апеляційної скарги вірних висновків суду у цій частині вирішення позовних вимог не спростовують, адже ґрунтуються на невірному тлумаченні особою, яка її подала, норм матеріального права. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. А відтак, рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні цих позовних вимог слід залишити без змін. Щодо відшкодування моральної шкоди. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди; у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини; завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи; гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості; по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди». У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди». У пунктах 92-94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714 цс 19) викладено такий висновок щодо застосування норм права: «92. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

93. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

94. Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено». У пункті 48 цієї постанови вказано, що Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від відповідного висновку про застосування статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц (провадження № 14-64 цс 19), а саме: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов`язання (стаття 611 ЦК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором. Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом», в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу. Незважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що висновки у даній справі є релевантними і у справі, що переглядається, адже моральна шкода за порушення будь-якого цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, оскільки саме положення статей 16 та 23 ЦК України є правовою підставою для можливості отримання такого відшкодування. Відтак, колегія суддів не погоджується з мотивами суду першої інстанції, якими обґрунтовано відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справі, що переглядається позивач не надавав відповідачам кредит безпосередньо, тобто з власних коштів, а набув таке право згідно з договором про уступку права вимоги, розуміючи, що діє в такому випадку на власний ризик, тому неповернення відповідачами кредитних коштів позивачу, навіть після ухвалення судового рішення про їх стягнення не свідчить саме по собі про спричинення останньому такими діями моральної шкоди. Наведене виключає його право на її відшкодування. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні цих позовних вимог в цілому є вірним, проте суд помилився щодо мотивів такої відмови, відтак оскаржуване рішення у цій частині підлягає зміні в його мотивувальній частині. Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України). Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення слід змінити в мотивувальній частині щодо вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, виклавши таку в редакції цієї постанови. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, враховуючи, що оскаржуване рішення змінено лише в мотивувальній частині, підстави для розподілу (перерозподілу) судових витрат у справі, відсутні. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України). Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення моральної шкоди змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в цій частині в редакції даної постанови. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 січня 2024 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич