Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/2132/23

24.01.24 22-ц/812/162/24 Єдиний унікальний номер судової справи: 489/2132/23 Номер провадження: 22-ц/812/162/24 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 січня 2024 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Базовкіної Т.М., Тищук Н.О., із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2023 року, постановлену під головуванням судді Костюченка Г.С. в приміщенні того ж суду по справі за позовом Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на нежитлову будівлю, визнання договору дарування нежитлової будівлі недійсним та зобов`язання усунути перешкоди шляхом знесення, - в с т а н о в и л а: В травні 2023 року Миколаївська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просила скасувати державну реєстрацію та припинити право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 серія та номер: 542, виданий 28.04.2021, видавник: Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Літвинчук А.А.; скасувати державну реєстрацію та припинити право власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером: 4810136900:02:053:0007 шляхом знесення самочинного будівництва, а саме: нежитлової будівлі літ. А загальною площею 134,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 з приведенням земельної ділянки в попередній стан. Стягнути судові витрати. Позов обґрунтовано тим, що Миколаївська міська рада на підставі рішення від 11 жовтня 2012 за № 21/48 зі змінами, внесеними рішенням Миколаївської міської ради від 22 жовтня 2012 № 22/40 продовжила ФОП ОСОБА_1 оренду земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:02:053:0007 для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торгівельного павільйону поблизу житлового будинку АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення між Миколаївською міською радою та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди від 06 серпня 2013 № 9393. Всупереч умов вказаного договору та в порушення законодавства на згаданій земельній ділянці ФОП ОСОБА_1 зведено нежитлову будівлю загальною площею 134,9 кв.м. та в порушення вимог законодавства оформлено право власності на неї за адресою: АДРЕСА_1 , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 квітня 2021 року вчинено запис № 41356550. Договір припинив свою дію 10 листопада 2015 року, а тому земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:02:053:0007 є фактично самовільно зайнятою. 28 квітня 2021 року ОСОБА_1 не маючи права розпорядження об`єктом нерухомого майна здійснив його відчуження за договором дарування серія та номер: 542, виданий 28.04.2021, видавник: Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Літвинчук А.А. Внаслідок чого право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:02:053:0007 набула ОСОБА_2 , про що свідчить запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 28 квітня 2021 року № 41747469. Посилаючись на вказані обставини та на те, що земельна ділянка ОСОБА_2 в оренду чи інше право користування не надавалась у тому числі з метою її забудови, а тому остання її фактично використовує без будь-якої на те правової підстави, чим порушується право територіальної громади в особі Миколаївської міської ради на вказану земельну ділянку, позивач просив про задоволення позову. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2023 року провадження у справі в частині позовних вимог Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на нежитлову будівлю закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України. При цьому, позивачу роз`яснено його право на звернення з вказаним позовом до Господарського суду Миколаївської області, до юрисдикції якого віднесено розгляд таких справ. Ухвала суду мотивована тим, щоспір виник між Миколаївською міською радою та ФОП ОСОБА_1 як суб`єктом господарювання при здійсненні останнім підприємницької діяльності. На час розгляду справи титульний власник торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 використовує зазначене нерухоме майно в процесі здійснення підприємницької діяльності. Позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 серія та номер: 542, виданий 28.04.2021, видавник: Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Літвинчук А.А.; скасування державної реєстрації та припинення права власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером: 4810136900:02:053:0007 шляхом знесення самочинного будівництва, а саме: нежитлової будівлі літ. А загальною площею 134,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 з приведенням земельної ділянки в попередній стан є похідними від вимог Миколаївської міської ради до ФОП ОСОБА_1 та не можуть бути розглянуті в одному провадженні, оскільки спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду за правилами господарського процесуального закону. За такого суд першої інстанції дійшов висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, а саме між Миколаївською міською радою та ФОП ОСОБА_1 є господарсько-правовими, а тому спір в частині цих позовних вимог підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Не погодившись із вказаною ухвалою суду, Миколаївська міська рада звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем фактично пред`явлено позов про усунення перешкод в користуванні належною позивачу земельною ділянкою (ст. 391 ЦК України). При цьому зважаючи на наявну протиправність зайняття спірної земельної ділянки, що перешкоджає позивачу в реалізації правомочностей власника землі, внаслідок чого такі перешкоди мають бути усунуті шляхом знесення відповідної споруди, з метою остаточного вирішення спору між сторонами та запобігання виникненню будь- яких суперечностей у зв`язку з наявністю прав на такий об`єкт, уникнення невизначеності у правовідносинах сторін, міська рада окрім вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, просила про задоволення решти вимог. Разом з тим, як оскаржуваний договір дарування так і відповідні державні реєстрації об`єктивно створюють перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні належним йому майном, адже, серед іншого наявність зареєстрованого права на відповідну споруду за відповідачами фактично створює передумови до набуття останніми прав на земельну ділянку у поза конкурентному порядку. Також в апеляційній скарзі звернено увагу суду на те, що право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_1 , як за фізичною особою та скасування цього права не може бути розглянуто окремо від основної вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, з огляду на те, що на час звернення позивача з позовом до суду, ОСОБА_1 здійснив відчуження об`єкту нерухомого майна на користь ОСОБА_2 , яка не є і не була суб`єктом підприємницької діяльності. За такого, міська рада вважає, що основна вимога в даному позові - усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою не стосується підприємницької діяльності, більш того спір між юридичними особами у даній справі відсутній. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судове засідання сторони не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 3ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК Українивбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржувана ухвала суду в повній мірі не відповідає з огляду на наступне. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із земельних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Згідно з частиною першою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі позивачами та відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частини друга та третя статті 4 цього Кодексу). Отже, розмежування компетенції судів з розгляду спорів щодо речових прав на земельні ділянки проведено відповідно до предмета та суб`єктного складу учасників цих спорів. Крім спорів, зокрема, про оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесене до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядають господарські суди, а інші - за правилами цивільного судочинства. Миколаївська міська рада звертаючись з позовом до суду заявила вимоги про скасування державної реєстрації, припинити право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договір дарування нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 серія та номер: 542, виданий 28.04.2021, видавник: Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Літвинчук А.А.; скасування державної реєстрації та припинити право власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 . А також зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером: 4810136900:02:053:0007 шляхом знесення самочинного будівництва, а саме: нежитлової будівлі літ. А загальною площею 134,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 з приведенням земельної ділянки в попередній стан. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)). Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)). Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 11 цього кодексу у редакції, чинній на час звернення до суду; аналогічний припис є у частині першій статті 13 ЦПК Україну у редакції, чинній на час розгляду справи судами). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)). Для відновлення порушеного права власності на спірну земельну ділянку позивач заявив вимогу про усунення перешкод у її користуванні шляхом знесення самочинного будівництва, а саме: нежитлової будівлі літ. А загальною площею 134,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 з приведенням земельної ділянки в попередній стан. Отже, позивачем фактично пред`явлено позов про усунення перешкод в користуванні належною йому земельною ділянкою (ст. 391 ЦК України). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України). Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16 (провадження № 12-71гс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 зазначила, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. У цій справі предметом спору є земельна ділянка, на якій на думку Миколаївської міської ради незаконно побудовано нежитлову будівлю літ. А загальною площею 134,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 та яку згодом було відчужено на користь фізичної особи ОСОБА_2 . Пред`являючи вимоги до ОСОБА_1 . Миколаївська міська рада посилалася на порушення останнім своїх прав як фізичною особою, а відтак заявлені вимоги стосуються фізичних осіб. У статті 48 ЦПК України вказано, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до участі у справі у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Згідно статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки. Відповідно до частини першої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Предметом доказування у цій справі є незаконність користування земельної ділянкою комунальної власності територіальної громади Миколаївської міської ради у зв`язку з чим позивач просила усунути перешкоди шляхом знесення самочинного будівництва. Вимоги заявлені в цій частині позову є основними, оскільки вирішення спору у такий спосіб матиме наслідком фактичне відновлення порушених інтересів територіальної громади щодо можливості власника земельної ділянки володіти, користуватися та розпоряджатися нею. Від задоволення позову в цій частині залежить і вирішення вимог щодо скасування державної реєстрації прав власності на нежитлову будівлю, а відтак такі вимоги очевидно є похідними, оскільки повністю залежать від вирішення основної. Отже, позивачем було правомірно об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення, поданими доказами, як основні та похідні позовні вимоги і така справа повинна розглядатись в порядку цивільного судочинства. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 755/13532/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 303/2408/16-ц та інших зроблено правовий висновок про те, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. Розгляд справи в межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності. Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 127/6686/21 (провадження № 61-12983св21) та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22). Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження за матеріалами справи. Згідно з п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи в частині позовних вимог Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на нежитлову будівлю до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст.367,374,376,379, 382 ЦПК України колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради - задовольнити. Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2023 року скасувати та направити справу в частині позовних вимог Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на нежитлову будівлю для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: Т.М. Базовкіна Н.О. Тищук Повний текст постанови складено 29 січня 2024 року.