Постанова Київський апеляційний суд № 759/11815/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 січня 2024 року м. Київ Унікальний номер справи № 759/11815/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2010/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2023 року, постановлену під головуванням судді Журибеда О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, - в с т а н о в и в : У червні 2023 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 суму заборгованості за договором безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року у розмірі 550 000,00 доларів США та судові витрати. В обґрунтування позову вказував, що між сторонами по справі укладено договір позики від 14 грудня 2021 року, за яким позивач надав відповідачу безпроцентну позику на суму 883 998, 00 доларів США до 14 грудня 2022 року. Зазначав, що 11 серпня 2022 року відповідач повернув 383 998,00 доларів США, а решту суми зобов`язався повернути у строк до 14 грудня 2022 року. Проте, у порушення умов договору позики та вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України, станом на день пред`явлення позову у даній справі відповідач всю суму позики не повернув та не сплатив відсотки за користування позикою. Згідно розрахунку сума простроченої заборгованості по договору позики складає 550 000,00 доларів США. Відповідач на зв`язок не виходить, умови договору щодо сплати заборгованості ним повністю ігноруються, що дає підстави вважати, що виконувати свої зобов`язання з повернення грошових коштів він не має наміру (а.с. 1-6). Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2023 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики (а.с. 167-171). Не погодившись з ухвалою районного суду, 07 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Герасимчук В.А. подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 174-180). Апеляційну скаргу мотивував тим, що ухвала суду постановлена без з`ясування обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому ухвала є незаконною та необґрунтованою. Звертав увагу на те, що суд першої інстанції закриваючи провадження у справі з тих підстав, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, порушив правила суб`єктної юрисдикції. Судом було встановлено, що 11 травня 2021 року між ТОВ «БК Атлант-плюс», власником і директором якого є ОСОБА_1 , та ТОВ «Капітальне індустріальне будівництво» в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір субпідряду № 11/7, відповідно до якого ТОВ «Капітальне індустріальне будівництво» зобов`язується на власний ризик із власних матеріалів виконати у відповідності до проектної документації, умов договору та завдання замовника, підготовчі роботи по об`єкту: будівництво зблокованого житлового будинку по АДРЕСА_1 . Також 20 червня 2021 року між Обслуговуючим кооперативом «Печерський квартал» в особі голови ОСОБА_1 та ТОВ «Капітальне індустріальне будівництво» в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір генпрідряду № 20/7-1, відповідно до якого ТОВ «Капітальне індустріальне будівництво» зобов`язується на власний ризик із власних матеріалів виконати у відповідності до проектної документації, умов договору та завдання замовника, підготовчі роботи по об`єкту: будівництво зблокованого житлового будинку по АДРЕСА_1. Розрахунки згідно з цими договорами повинні здійснюватись на розрахункові рахунки та на підставі актів приймання виконаних підрядних робіт та не мають жодного відношення до оскаржуваного безвідсоткового договору позики. Отже, вважає, що суд помилково дійшов висновку, що такий спір є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних виконанням умов договорів між юридичними особами та має вирішуватись за правилами господарського судочинства. З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Філатова Т.М. підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - адвокат Козоріз С.В. заперечував проти скарги і просив її відхилити. Інші особи до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені встановленим порядком, про що у справі є докази. Факт належного повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтвердили їх представники - адвокат Філатова Т.М. і адвокат Козоріз С.В., кожен окремо, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання апеляційного суду (а.с. 208-209). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки такий спір є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з виконанням умов договорів між юридичними особами. Колегія суддів не погодилась з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Визначення належності справи суду певної юрисдикції здійснюється за правилами, чинними на час звернення з позовом до суду, якщо інше не передбачено законодавством. Статтею 1 та частиною 1 ст. 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України). До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3 ст. 4 ГПК України). Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено ст. 20 ГПК України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 ГК України, відповідно до частин 1-3 якої як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Натомість за змістом ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже для визначення юрисдикції цього спору слід керуватися критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, якими є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 915/1674/15. Таким чином при визначенні юрисдикції спору слід враховувати не тільки суб`єктний склад правовідносин, а й предмет спору і характер спірних матеріальних правовідносин. Встановлено, що спір у справі виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Так, позивач ОСОБА_1 , як фізична особа, звернувся до відповідача ОСОБА_2 , як фізичної особи, з позовом щодо стягнення суми заборгованості за договором безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року у розмірі 550 000,00 доларів США. До позовної заяви позивачем додано копію договору безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за яким ОСОБА_1 передає у безпроцентну позику 883998,00 доларів США, а позичальник ОСОБА_2 зобов`язується повернути зазначену суму позики до 14 грудня 2022 року. За пунктом 2 Договору, підписання Договору свідчить про факт передачі коштів. За доданою письмовою розпискою від 16 серпня 2022 року ОСОБА_3 отримав 50 000 доларів США від ОСОБА_1 згідно договору від 14 грудня 2021 року(а.с. 13). Суд першої інстанції виходив з того, що правова природа спірного договору безвідсоткової позики укладеного між ОСОБА_1 ,т та ОСОБА_2 від 14 грудня 2021 року стосується коштів витрачених на проведення будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 за договорами субпідряду №11/7 від 11 травня 2021 року, а також договором генпідряду №20/7-1 від 20 червня 2021 року, тобто належного виконання чи не виконання умов договорів між юридичними особами в ході їх господарської діяльності. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договір безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як фізичними особами, один з яких особисто передав, а інший отримав особисто грошові кошти, а не як уповноважені представники юридичних осіб. Пунктом 3 Договору позики передбачений обов`язок позичальника повернути суму позики до 14 грудня 2022 року. Передбачена пунктом 5 договору позики від 14 грудня 2021 року додаткова умова звільнення позичальника від обов`язку повернення суми позики в строк, передбачений пунктом 3 цього Договору, не дає підстав для висновку про наявність між сторонами господарського спору, який має бути розглянутий за правилами ГПК України. Крім того, договір безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року - не є видом забезпечення виконання зобов`язань, вичерпний перелік яких установлено у статті 546 ЦК України. Отже, у цій справі, суб`єктивний склад - це фізичні особи, між якими наявний спір про цивільне право, а саме стягнення грошових коштів за договором безвідсоткової позики, сторонами якого є фізичні особи. Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 495/1703/22 (провадження № 61-12618св23). Відповідно до частини першої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. За таких обставин підстав, визначених частиною першою статті 255 ЦПК України для закриття провадження у справі немає. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що закривши провадження у справі та вказавши на необхідність розгляду позову в порядку господарського судочинства, суд не встановив правову природу договору позики, не врахував суб`єктний склад сторін правочину та спору, а також підстави заявленого позову, а тому дійшов помилкового висновку про належність спору до юрисдикції господарських судів. Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2023 року про закриття провадження у справі підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 379, 381-382, 384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. УхвалуСвятошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2023 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 26 січня 2024 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова