Постанова Київський апеляційний суд № 757/61524/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2024 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 757/61524/21-ц номер провадження: 22-ц/824/573/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В., за участю секретаря - Мазурок О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Савінського Костянтина Валерійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 травня 2023 року у складі судді Остапчук Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційне агентство «Українські новини» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційне агентство «Українські новини» (далі - ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини») про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації. Позовна заява мотивована тим, що 19 жовтня 2021 року відповідач ОСОБА_2 провів прес-конференцію «Проблеми та перспективи розвитку транспортної галузі м.Києва», на якій була оприлюднена негативна недостовірна інформація про позивача, яка завдає шкоди його особистим немайновим правам. Вказаний захід був проведений на платформі ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини» та відеозапис якого було оприлюднено на YouTube-каналі Інформаційне агентство «Українські новини» (канал за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3), який належать Відповідачу 2 (відео за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4). На вказаній прес-конференції було висловлено інформацію: «Київські чиновники, які відповідальні за транспортну сферу, все активніше і активніше вимагають від перевізників хабар за можливість працювати в столиці. В першу чергу я хочу сказати про заступника голови КМДА ОСОБА_5. Цей чиновник вирішив обкласти приватних перевізників даниною та брати по 200 гривень готівкою з кожного автобусу і в середньому за місяць це складає 6,5 млн гривень. До нас з такою пропозицією звернулись радники пана ОСОБА_5, це ОСОБА_3 , а також начальник комунальної служби ОСОБА_1 . Коли ми спитали у цих, так званих ходаків, де нам брати кошти на ці хабарі? На що нам поступила пропозиція, що ми можем і вони будуть підтримувати нас в цьому, коли ми будемо піднімати вартість проїзду, навіть вище ніж в Київпастрансі. Тим перевізникам, які відмовились іти на їхні умови, сказали, що з ними розірвуть договори, а договори, вони якраз, фактично і дають можливість і дозвіл працювати у місті.». Позивач вважав, що висловлена інформація є недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Така інформація, яка поширена ОСОБА_2 , фактично є звинуваченим позивача у скоєнні злочину. Зазначав, що ОСОБА_2 своїми заявами фактично стверджує про доведений факт вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ст.189 КК України, а використані ним мовно-стилістичні засоби свідчать про те, що поширена ним стосовно позивача інформація викладена не у формі суджень, а у формі фактичних тверджень. Указував, що чинним цивільним законодавством України встановлено презумпцію добропорядності. Тобто саме на відповідача покладений обов`язок довести, що поширена ним, відносно позивача, інформація є достовірною, чого ОСОБА_2 здійснено не було. Вказує, що будь-яких кримінальних проваджень стосовно нього, у тому числі, щодо обставин, викладених ОСОБА_2 19 жовтня 2021 року на прес-конференції, не існує. Відсутність вироку суду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.189 КК України, у вчиненні якого його фактично звинувачує ОСОБА_2 , свідчить про порушення останнім гарантованого Конституцією України права ОСОБА_1 на заборону звинувачення у вчинені злочину поза межами судового провадження та відповідного вироку суду. Таким чином, позивач вважає, що відповідачі вчинили дії, які відповідають критеріям порушенням права позивача на повагу до приватного життя, що включає в себе честь, гідність та ділову репутацію особи. Також зазначав, що поширені відповідачами висловлювання по формі та суті не відповідають встановленим практикою Європейського суду з прав людини критеріям дій осіб, які захищають свободу на вираження поглядів. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив: визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 на повагу до честі, гідності та на недоторканість ділової репутації інформацію, а саме: «Київські чиновники, які відповідальні за транспортну сферу, все активніше і активніше вимагають від перевізників хабар за можливість працювати в столиці. В першу чергу я хочу сказати про заступника голови КМДА ОСОБА_5. Цей чиновник вирішив обкласти приватних перевізників даниною та брати по 200 гривень готівкою з кожного автобусу і в середньому за місяць це складає 6,5 млн гривень. До нас з такою пропозицією звернулись радники пана ОСОБА_5, це ОСОБА_3 , а також начальник комунальної служби ОСОБА_1 . Коли ми спитали у цих, так званих ходаків, де нам брати кошти на ці хабарі? На що нам поступила пропозиція, що ми можем і вони будуть підтримувати нас в цьому, коли ми будемо піднімати вартість проїзду, навіть вище ніж в Київпастрансі. Тим перевізникам, які відмовились іти на їхні умови, сказали, що з ними розірвуть договори, а договори, вони якраз, фактично і дають можливість і дозвіл працювати у місті.», поширену ОСОБА_2 на прес-конференції «Проблеми та перспективи розвитку транспортної галузі м. Києва», відеозапис якої оприлюднений на YouTube-каналі «Інформаційне агентство Українські Новини», який належить ТОВ Інформаційне агенство «Українські новини», за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 та його переглянули 1422 рази; зобов`язати ОСОБА_2 протягом десяти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 у той самий спосіб, в який вона була поширена, а саме: шляхом проведення прес-конференції в прес-центрі ТОВ Інформаційне агентство «Українські Новини», на якій зачитати без будь-яких скорочень резолютивну частину рішення суду у цій справі; зобов`язати ТОВ Інформаційне агентство «Українські Новини» протягом десяти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 у той самий спосіб, в який вона була поширена, а саме: шляхом проведення прес-конференції в прес-центрі ТОВ Інформаційне агентство «Українські Новини» за участю ОСОБА_2 та публікації на YouTube-каналі «Інформаційне агентство Українські Новини», що знаходиться за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 який належить ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини», відеозапису з цієї прес-конференції, на якій зачитано резолютивну частину рішення суду у цій справі; Також позивач просив стягнути з ОСОБА_2 та ТОВ Інформаційне агентство «Українські Новини» у рівних частинах на свою користь понесені судові витрати. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 травня 2023 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Савінський К.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково розглянув дану справу за правилами спрощеного позовного провадження. Зазначає, що суд першої інстанції поклав в основу оскаржуваного рішення недопустимі та неналежні докази начебто досудового розслідування проти позивача щодо вимагання хабаря. Також суд першої інстанції неналежно дослідив наявні у матеріалах справи докази, у зв`язку з цим визнав встановленими недоведені обставини справи та прийшов до висновків, що не відповідають дійсним фактам, зокрема, про достовірність оспорюваних позивачем фактичних тверджень ОСОБА_2 . Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував належним чином засвідчену копію листа Офісу Генерального прокурора від 02 лютого 2023 року № 25/3-173вих-23 (у відповідь на адвокатський запит від 26 січня 2023 року № 26/01-02), що була додана позивачем до клопотання від 08 лютого 2023 року про доручення доказів до матеріалів, відповідно до якого станом на 21 січня 2023 року кримінальних проваджень, у яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого, не встановлено». На думку скаржника, суд першої інстанції відніс фактичні твердження ОСОБА_2 щодо позивача та інших осіб до «оцінки фактів», тобто не до оціночних суджень, які не є предметом судового захисту. Крім того, суд першої інстанції неналежно оцінив аргументи позивача щодо наслідків поширення неправдивої інформації та проігнорував реальність соціальних відносин і вплив інформаційного поля на репутацію та соціальне сприйняття особи. Вважає, що позиція суду першої інстанції є суперечливою і свідчить про неправильне застосування цим судом норм матеріального права. Представник ОСОБА_2 - адвокат Трофімов Б.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що скаржник помилково дійшов висновку про порушення судом першої інстанції процесуальних норм щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а посилання апелянта на необхідність застосування висновків Верховного Суду у справі № 278/3367/19-ц є необґрунтованим. Вважає, що представник позивача помилково дійшов висновку про те, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) є недопустимим та неналежним доказом у справі, оскільки, всупереч доводів апеляційної скарги, даний доказ подано без порушень процесуального закону, а позиція апелянта у цій частині зводиться до незгоди з оцінкою судом вказаного доказу. Щодо не відображення в рішенні суду оцінки поданих позивачем додаткових доказів, то представник відповідача вказує, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄЄПЛ, від 10 лютого 2010 року). Також щодо недоведеності наслідків поширеної інформації для позивача зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не надано жодного доказу щодо негативного впливу на його репутацію поширеної інформації. Матеріали справи не містять таких доказів, а представник позивача не вказує в апеляційній скарзі конкретний доказ зазначеної фактичної обставини. Враховуючи вищевикладене, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Представник ОСОБА_1 - адвокат Савінський К.В. подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що дана справа для позивача має істотне значення, оскільки заявлені ОСОБА_2 звинувачення сприймаються будь-яким зовнішнім спостерігачем як фактичні твердження про діяння позивача, що мають ознаки протиправності - є кримінальним порушенням, а тому посягають на його честь, гідність і ділову репутацію, як працівника та посадової особи комунального підприємства, а також можуть мати істотні негативні наслідки для його подальшої кар`єри. Зазначає, що ОСОБА_2 у своєму відзиві на апеляційну скаргу зазначає недостовірну інформацію, так як матеріали справи не містять заперечень ОСОБА_2 від 02 лютого 2023, тому проаналізувати обґрунтування позиції відповідача щодо джерела походження витягу з ЄРДР не видається можливим. ОСОБА_2 не є учасником кримінального провадження № 62021100010001107 від 01 листопада 2021 року, а матеріали даної справи не містять письмового дозволу слідчого або прокурора, наданого відповідачу, розголошувати будь - які відомості досудового розслідування № 62021100010001107 від 01 листопада 2021 року, зокрема, надавати будь-яким особам копію витягу з ЄРДР, відповідач ОСОБА_2 не надав суду жодних інших доказів законності отримання витягу з ЄРДР щодо цього досудового розслідування. Отже, суд першої інстанції не міг брати до уваги вищезазначений витяг як доказ, що одержаний з порушенням порядку, встановленого КПК України. Згідно з витягом з ЄРДР досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62021100010001107 від 01 листопада 2021 року здійснюється першим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань щодо ОСОБА_3 , який підозрюється у вимаганні неправомірної вигоди за не створення штучних перешкод у фінансово-господарській діяльності суб`єкта господарювання. Таким чином, витяг містить інформацію щодо кримінально провадження, що стосується ОСОБА_3 , а не позивача - ОСОБА_1 . Крім того, даний витяг не стосується ані позивача, ані відповідача, ані інших учасників даної справи № 757/61524/21, ані обставин спору в цій частині, а тому не містять інформацію щодо предмета доказування у даній справі. Стверджує, що суд першої інстанції надав перевагу витягу з ЄРДР, водночас не здійснив дослідження інших доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема, листа Офісу генерального прокурора від 02 лютого 2023 року № 25/3-173вих-23. До того ж, пославшись в оскаржуваному рішенні на витяг з ЄРДР, який є неналежним і недопустимим доказом, суд першої інстанції не навів повних відомостей з цього документа, які спростовують заперечення ОСОБА_2 проти вимог позивача, і позицію суду щодо достовірності фактичних тверджень ОСОБА_2 . Також зазначає, що комунальна служба перевезень є недержавним підприємством та не підпорядкована Київській обласній державній адміністрації, а є комунальною організацією - суб`єктом господарювання комунального сектора економіки міста Києва, що підпорядкована, підзвітна та підконтрольна Департаменту транспортної інфраструктури ВО КМР (КМДА). Відповідно, згадані в оскаржуваному рішенні інформаційні повідомлення ОГП та ДБР, в яких згадується директор державного підприємства (підпорядкованого Київській ОДА), не стосується позивача, а стосується іншої особи - ОСОБА_4 . Відхилення судом першої інстанції аргументів позивача щодо наслідків поширення неправдивої інформації без належного обґрунтування та аналізу, не відповідає цій меті та вимогам справедливого судочинства, а тому просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Відповідач ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини» не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направило. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу та у відповіді на відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із їх необґрунтованості та недоведеності. Суд зазначив, що позивач на час розміщення оспорюваної інформації перебував на посаді начальника Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради, а висловлювання ОСОБА_2 стосувались саме оцінки факту. Таким чином, повідомлена ОСОБА_2 інформація на конференції є достовірною. Крім того, позивачем не доведено, що розповсюджена інформація призвела до негативних наслідків, що дискредитує його або завдає реальної шкоди правам чи інтересам. Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Згідно зі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст. 76, 77 ЦПК України). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 жовтня 2021 року ОСОБА_2 провів прес-конференцію «Проблеми та перспективи розвитку транспортної галузі м.Києва». Вказаний захід був проведений на платформі ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини» та відеозапис якого було оприлюднено на YouTube-каналі Інформаційне агентство «Українські новини». На вказаній прес-конференції ОСОБА_2 було висловлено інформацію, яка є предметом даного судового розгляду та яку позивач просить спростувати, а саме: «Київські чиновники, які відповідальні за транспортну сферу, все активніше і активніше вимагають від перевізників хабар за можливість працювати в столиці. В першу чергу я хочу сказати про заступника голови КМДА ОСОБА_5. Цей чиновник вирішив обкласти приватних перевізників даниною та брати по 200 гривень готівкою з кожного автобусу і в середньому за місяць це складає 6,5 мли гривень. До нас з такою пропозицією звернулись радники пана ОСОБА_5, це ОСОБА_3 , а також начальник комунальної служби ОСОБА_1 . Коли ми спитали у цих, так званих ходаків, де нам брати кошти на ці хабарі? На що нам. поступила пропозиція, що ми можем і вони будуть підтримувати нас в цьому, коли ми будемо піднімати вартість проїзду, навіть вище ніж в Київпастрансі. Тим перевізникам, які відмовились іти на їхні умови, сказали, що з ними розірвуть договори, а договори, вони якраз, фактично і дають можливість і дозвіл працювати у місті.». З матеріалів справи вбачається, що з вересня 2021 року ОСОБА_1 згідно розпорядження № 845 від 27 вересня 2021 року працює на посаді начальника Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради. По справі встановлено, що існує досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62021100010001107 від 01 листопада 2021 року, яке здійснюється першим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань. Згідно витягу з ЄРДР ОСОБА_3 підозрюється у вимаганні неправомірної вимоги за не створення штучних перешкод у фінансово - господарській діяльності суб`єкта господарювання. Кримінально - правова кваліфікація ч.3 ст.368 КК України. 27 липня 2022 року на сайті Офісу Генерального прокурора висвітлено новину: «270 тисяч доларів США за дозвіл на пасажирські перевезення - викрито посадовця КМДА та керівника держпідприємства». Також 27 липня 2022 року на сайті Державного бюро розслідувань висвітлено новину: «ДБР затримало посадовця КМДА, який систематично брав данину з київських автоперевізників на сотні тисяч доларів». Статтею 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Водночас Конституція України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34). Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Згідно зі ст.1 Закону України «Про інформацію» під інформацією розуміються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. При розгляді справ про захист гідності та честі суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Зазначене вказує на дифамаційний склад цивільного правопорушення, який мають довести/спростувати сторони у справі (принцип змагальності сторін). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Згідно з ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які не можна перевірити щодо їх відповідності, дійсності, на відміну від перевірки істинності фактів, і спростувати. Не має характеру оціночних суджень інформація, яка стосується конкретних подій, конкретної особи та подається як установлений факт. Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку. Згідно зі ст.277 ЦК України та виходячи з процесуального обов`язку кожної із сторін довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту поширення відповідачем недостовірної інформації, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 761/39429/14-ц (провадження № 61-9146св18). У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Звернувшись з даним позовом, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 на ресурсі ТОВ Інформаційне агентство «Українські новини» 19 жовтня 2021 року під час прес-конференції «Проблеми та перспективи розвитку транспортної галузі м.Києва». Отже, саме на позивача покладався обов`язок довести обставини недостовірності інформації та надати про це відповідні докази суду (див. постанова Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 761/38583/19, провадження № 61-13116св20). Посилання позивача на те, що чинним цивільним законодавством України встановлено презумпцію добропорядності і саме на відповідача покладений обов`язок довести, що поширена ним відносно позивача інформація є достовірною, не відповідає дійсності, оскільки презумпція добропорядності була передбачена ч.3 ст.277 ЦК України. Однак така норма закону виключена на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» і не має зворотної дії в часі на підставі ч.1 ст.58 Конституції України. Отже, для позивача діє загальний тягар доведення позову: 1) факту поширення недостовірної інформації та 2) недостовірність цієї інформації (див. постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 758/13555/21, провадження № 61-1625св23). Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що поширена відповідачем ОСОБА_2 інформація 19 жовтня 2021 року на прес-конференції «Проблеми та перспективи розвитку транспортної галузі м.Києва» містить негативну та недостовірну інформація саме про позивача ОСОБА_1 і така інформація завдає шкоди його особистим немайновим правам. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач на час розміщення оспорюваної інформації працював на посаді начальника Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради, а відповідні висловлювання здійсненні відповідачем ОСОБА_2 стосувалось саме оцінки факту проблем та перспектив розвитку транспортної галузі міста Києва. З урахуванням наведеного, колегія судді вважає, що поширена ОСОБА_2 інформація містить інформацію про конкретні життєві обставини і зміст та характер цієї інформації свідчить про наявність фактів, що відображають об`єктивну істину. Тобто, висновки суду першої інстанції про те, що здійсненні відповідачем ОСОБА_2 висловлювання стосувалось саме оцінки факту (є фактичним твердженням), є вірними. Посилання позивача на те, що висловлювання ОСОБА_2 порушують принципи презумпції невинуватості є безпідставними, з огляду на таке. У ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmer v. Germany. 54, 56, Nestak v. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilov and Others v. Russia, № 2947/06 від 24 квітня 2008 року). За встановлених у цій справі обставин відсутні підстави для висновку, що поширена 19 жовтня 2021 року відповідачем ОСОБА_2 на прес-конференції інформація є чіткою заявою про вчинення злочину, а не повідомленням про те, що він когось лише підозрює у вчиненні злочину. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, з огляду на таке. Згідно з положеннями ст.274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Отже, відповідно до ч.4 ст.274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Аналогічного висновку про законність розгляду судом першої інстанції справи про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформаціїдійшов Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2023 року у справі № 761/37827/21 (провадження № 61-7999св22). У тож час, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції належним чином не дослідив безпосередній зміст поширеної 19 жовтня 2021 року відповідачем ОСОБА_2 на прес-конференції інформації. Як зазначалось вище, на прес-конференції ОСОБА_2 повідомив, що «Київські чиновники, які відповідальні за транспортну сферу, все активніше і активніше вимагають від перевізників хабар за можливість працювати в столиці. В першу чергу я хочу сказати про заступника голови КМДА ОСОБА_5. Цей чиновник вирішив обкласти приватних перевізників даниною та брати по 200 гривень готівкою з кожного автобусу і в середньому за місяць це складає 6,5 млн гривень. До нас з такою пропозицією звернулись радники пана ОСОБА_5, це ОСОБА_3 , а також начальник комунальної служби ОСОБА_1 . Коли ми спитали у цих, так званих ходаків, де нам брати кошти на ці хабарі? На що нам поступила пропозиція, що ми можем і вони будуть підтримувати нас в цьому, коли ми будемо піднімати вартість проїзду, навіть вище ніж в Київпастрансі. Тим перевізникам, які відмовились іти на їхні умови, сказали, що з ними розірвуть договори, а договори, вони якраз, фактично і дають можливість і дозвіл працювати у місті». Тобто, із поширеної інформації неможливо чітко, безсумнівно та беззаперечно встановити, що саме безпосередньо ОСОБА_1 є тим «Київським чиновником…, …так званим ходаком». Ця заява ОСОБА_2 є абстрактною, одночасно стосується кількох осіб, без чіткого виокремлення та констатування, які саме протиправні дії вчиняв безпосередньо ОСОБА_1 . Фактично ця заява ОСОБА_2 та безпосередньо її назва стосується здійсненої ним оцінки дій Київських чиновників, які відповідальні за транспортну сферу. Водночас без чіткої конкретики доведення поширення ОСОБА_2 фактичних тверджень саме стосовно ОСОБА_1 неможливо беззаперечно встановити, що така інформація стосується саме позивача. Ці обставини є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, оскільки позивачем не доведено наявність у нього порушеного права з боку відповідачів, а доказування та, відповідно, рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях. Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 761/38583/19 (провадження № 61-13116св20). Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України наведених вище положень закону та встановлених обставин справи, належним чином не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що повідомлена ОСОБА_2 інформація на конференції є достовірною. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови. Тому апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Савінського К.В. підлягає задоволенню частково. Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савінського Костянтина Валерійовича задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 травня 2023 року в мотивувальній частині змінити, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: