Ухвала КЦС ВС № 638/1714/23

УХВАЛА 25 січня 2024 року м. Київ справа № 638/1714/23 провадження № 61-1306ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Захарова Олександра Олександровича, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати послуг з теплопостачання, ВСТАНОВИВ: У березні 2023 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»(далі - КП «Харківські теплові мережі»), звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість з теплопостачання у сумі 84 580,44 грн, три проценти річних - 1 731,19 грн, інфляційні втрати - 11 376,43 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року, позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість з оплати послуг з теплопостачання за період з 02 квітня 2017 року до 31 січня 2022 року в сумі 64 399,89, три проценти річних - 1 731,19 грн та інфляційні втрати -11 376,43 грн. В іншій частині позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат. У січні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Захарова О. О., на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково, в межах позовної давності. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Ціна позову у справі складає 97 688,06 грн (84 580,44 + 1 731,19 + 11 376,43), яка станом на 01 січня 2024 року не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250= 757 000,00 грн). Враховуючи зазначене вище, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2023 року та постанова Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року не підлягають касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадок, передбачений підпунктом а), б), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судове рішення у справі, з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, заявник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді будь-якої іншої справи, справа становить значний суспільний інтерес. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявником не висвітлено правову проблему щодо якої наявна необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики, адже запроваджений в Україні карантин у зв`язку з короновірусною хворобою є загальновідомою обставиною, а дотримання процесуальних строків, вирішення судами клопотань про їх продовження та поновлення, було закріплено законодавчо, зокрема Законом України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Посилання заявника на пункт б) частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки заявником не зазначено справи, при розгляді якої він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, тобто провадження, яке вже перебуває у суді на розгляді. Щодо іншого доводу, Верховний Суд зазначає, вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо. Проте, заявником не наведено належних обґрунтувань про значний суспільний інтересу відповідно до зазначених критеріїв. Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання заявника на положення підпунктів а), б) і в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені заявником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яке не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Захарова Олександра Олександровича, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати послуг з теплопостачання. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян