Постанова 4857 № 308/18950/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 308/18950/23 пров. № А/857/21592/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Ільчишин Н. В., Кухтея Р. В., з участю секретаря судового засідання Вовка А. Ю., представників позивача Костів Л. А., Видиш Ю. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2023 року (прийняте в м. Ужгороді суддею Фазикошем О. В.; дата складення рішення в повному обсязі не вказана) в адміністративній справі № 308/18950/23 за позовом військової частини НОМЕР_1 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 прикордонний загін) до громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, В С Т А Н О В И В : 03 листопада 2023 року військова частина НОМЕР_1 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 прикордонний загін) звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із вказаною позовною заявою та просила: - затримати громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 6 (шість) місяців. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 02 листопада 2023 року о 13 годині 00 хвилин інспектор моніторингу обстановки на напрямку 363 прикордонного знаку «У», на відстані 700 метрів до державного кордону, на ділянці відповідальності ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в межах контрольованого прикордонного району виявив та затримав громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: проживав на території України без документів на право перебування (проживання) на території України. Правопорушення вчинене повторно протягом року. Своїми діями відповідач порушив вимоги частини третьої статті 3, статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідальність за яке передбачена частиною третьою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Відповідно до вимог статті 263 КУпАП відповідач був затриманий в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою з`ясування обставин правопорушення. Під час проведення співбесіди з відповідачем було встановлено, що постановою Головного Управління ДМС України в Закарпатській області від 11.01.2023 відповідач був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203 КУпАП, з накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 5100 грн (п`ять тисяч сто) грн. 11.01.2023 стосовно громадянина російської федерації ОСОБА_1 . ГУ ДМС України в Закарпатській області було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, та зобов`язано його покинути територію України до 20.01.2023. Проте, станом на сьогодні громадянин рф ОСОБА_1 рішення ГУ ДМС України в Закарпатські області не виконав, документів, що підтверджують причину не виконання рішення про примусове повернення, громадянин рф не має. У зв`язку із затриманням громадянина російської федерації ОСОБА_1 за порушення іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відсутністю законних підстав для перебування на території України, притягненням до адміністративної відповідальності, не виконання рішення про примусове повернення, повторне притягнення до адміністративної відповідальності за порушення іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства начальник НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України прийняв рішення про примусове видворення. Враховуючи, що відповідач 02.11.2023 повторно був затриманий за порушення іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, стосовно нього прийнято рішення про примусове видворення з України, рішення про примусове повернення він не виконав, за відсутністю підстав для законного перебування в Україні, є підстави для його затримання з метою та забезпечення примусового видворення за межі території України. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк, який не може перевищувати 2 (два) місяці, починаючи з часу фактичного затримання. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 через свого представника, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що грубо порушує норми національного законодавства та ратифікованих міжнародних договорів. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що причиною невиконання ним рішення ГУ ДМС України в Закарпатській області про примусове повернення було те, що це рішення оскаржувалося. А після набрання рішенням суду законної сили йому не було роз`яснено, в який термін він повинен покинути Україну. Отже, в нього не було свідомого наміру порушувати правила перебування на території України, позаяк була відсутня інструкція, яким чином діяти. Позаяк оскарження рішення про примусове повернення не дало очікуваного результату, від звертався до ГУ ДМС в Закарпатській області із проханням отримати громадянство України, проте йому в цьому усно відмовили, що є протиправним. Враховуючи його спроби зробити перебування в Україні законним, вважає, що у нього не було наміру порушувати законодавство України. Також позивач не подав жодного доказу його негативної поведінки в Україні, яка свідчила б про його намір ухилитися від добровільного виконання рішень про примусове повернення та примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі. Він має постійне місце для проживання в м. Ужгороді, у квартирі свого похресника. Вважає, що він підпадає під захист Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців і повинен, зокрема, бути захищений. Також апелянт надав додаткові пояснення, у яких просить звернути увагу на рішення Європейського суду з прав людини - Л. М. та інші проти Росії, згідно з яким позбавлення свободи виправдане лише у випадках здійснення процедур, пов`язаних з депортацією чи висланням, а тривалість тримання під вартою не повинна перевищувати строку, що є розумно необхідним для переслідуваної мети. Крім того, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 188-р від 26 лютого 2022 року «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю» зараз відсутня реальна можливість виконати процедуру видворення через державний кордон та пункти контролю, що ведуть до росії. Отже, рішення суду в якому метою затримання є забезпечення видворення в росію - свавільне, адже ухвалюючи його, суд усвідомлює, що механізм забезпечення видворення зараз відсутній. Представник позивача подав до суду відзив на апеляційну скаргу, яка загалом обґрунтована тими ж доводами, що й вимоги позовної заяви. Вказує, що проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечує в повному обсязі, оскільки вимоги скаржника не ґрунтуються на законі, є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню. А рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, винесеним у відповідності до норм процесуального та матеріального права. Тому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Покликається зокрема на те, що позивач є нелегальним мігрантом, оскільки втратив законні підстави для перебування на території України та ухилявся від виїзду з території України та виконання рішення про примусове повернення. Також він не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, підстав вважати, що відповідач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянств», немає і до матеріалів справи про це не долучено жодних доказів. Щодо обставин наведених в третьому питанні апеляційної скарги вважає, що ці обставини не стосуються предмета позову, позаяк зазначені обставини мали місце між громадянином російської федерації ОСОБА_1 та ГУ ДМС України в Закарпатській області до його затримання представниками НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Щодо обставин, викладених в четвертому питанні апеляційної скарги, вважає, що всі обставини та докази законності проживання/перебування іноземця на території України були уважно вивчені та враховані при прийняті відповідних рішень ГУ ДМС України в Закарпатській області та винесенням ухвали Верховним Судом від 15.08.2023 у справі № 308/965/23. Сторона відповідача, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибула, що відповідно до приписів частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи. У судовому засіданні представники позивача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом, перший заступник начальника ГУ Державної міграційної служби України в Закарпатській області Бердар О. М. виніс відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЗК № 001201 від 11.01.2023 за порушення частин першої, третьої статті 3, статті 9 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», пункту 19 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) № 1983 від 26.12.2002, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 203 КУпАП, та наклав адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 5100,00 грн. 11.01.2023 головний спеціаліст В. Опаленик за результатами розгляду матеріалів щодо громадянина рф ОСОБА_1 прийняв рішення № 7 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.04.2023 у справі № 308/965/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та зобов`язання вчинити дії, - було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріали справи не містять жодного звернення ОСОБА_1 за період з 25 вересня 2019 року до 11 січня 2023 року до органів Державної міграційної служби України щодо вирішення питання оформлення ним документів на постійне проживання в Україні, а щодо доданої до матеріалів справи заяви (скарги) позивача голові ДМС України щодо прохання на імміграцію в Україну, то така датована 21 січня 2023 року, тобто вже після винесення оскаржуваної постанови. Ухвалою Верховного Суду від 15.08.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.04.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023 у справі № 308/965/23 повернуто скаржнику. Також 02 листопада 2023 року о 13 годині 00 хвилин громадянин російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , був виявлений та затриманий інспектором моніторингу обстановки на напрямку 363 прикордонного знаку «У», на відстані 700 метрів до державного кордону, на ділянці відповідальності ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в межах контрольованого прикордонного району за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: проживання на території України без документів на право перебування (проживання) на території України; правопорушення вчинене повторно протягом року. Своїми діями відповідач порушив вимоги частини третьої статті 3, статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідальність за яке передбачена частиною третьою статті 203 КУпАП. У зв`язку з цим постановою ЗхРУ № 018740 від 03.11.2023 відповідача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 6800 грн. 03.11.2023 начальник відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу підполковник С. Курдельчук, за результатам розгляду матеріалів щодо громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняв рішення про примусове видворення за межі території України. На цей час відповідач у справі не виконав рішення відповідного органу про примусове повернення його до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. Згідно рішення про примусове повернення від 11.01.2023 відповідач, отримавши дозвіл на імміграцію в Україну 24.09.2018, вчасно не звернувся до органів ДМС для оформлення дозвільних документів на проживання в Україні, та після закінчення дозволеного терміну перебування в Україні не покинув територію України у встановлений законодавством строк, не звертався до органів та підрозділів міграційної служби з заявою і документами, необхідними для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звертався також. Доказів наявності законних підстав для перебування на території України громадянин рф ОСОБА_1 до матеріалів справи та в судовому засіданні не надав. Після закінчення дозволеного строку перебування він не виїхав з території України. Документів про продовження строку перебування в Україні, у встановлений законом строк не подавав; з метою продовження строку перебування в Україні, отримання посвідки на тимчасове проживання, дозволу на імміграцію, після 24.09.2019 не звертався. З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів не звертався, що свідчить, що ОСОБА_1 усвідомлював, що цим самим порушує міграційне законодавство України. Як зазначено вище, 03.11.2023 начальник відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу підполковник С. Курдельчук, за результатам розгляду матеріалів щодо громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняв рішення про примусове видворення за межі території України. А порушення особою законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства у випадку, коли відсутні документи, які посвідчують особу, та відсутність документів, що свідчать про законне перебування на території України, є підставою для затримання особи з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 359/5975/17. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його відсутністю у відповідача документів, що посвідчують особу, що є перешкодою для початку процедури його примусового видворення. Натомість обставин, які б підтверджували існування підстав для перебування іноземця на території України, судом не встановлено та стороною відповідача не доведено. Відтак, з метою ідентифікації відповідача суд вбачав за доцільне затримати останнього на період, встановлений законодавством та необхідний для здійснення такої ідентифікації. Також суд врахував при цьому відсутність у відповідача документів, які дають право на перебування на території України. Разом з тим, суд вважав, що позивачем не доведено наявність обставин для затримання відповідача на строк шість місяців, який є досить значним та вважав достатнім строк затримання останнього з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України два місяці. Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 3773-VI). Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. За змістом частин п`ятої, шостої статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв. Абзацом першим частини восьмої статті 26 Закону № 3773-VI визначено, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону). Згідно з абзацом першим частини першої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Згідно з частиною третьою статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. А частиною четвертою статті 30 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 3773-VI в`їзд в Україну та виїзд з України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені у статті 289 КАС України. Відповідно до частини першої статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу. У частині одинадцятій статті 289 КАС України зазначено, що трок затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців. Згідно з частиною тринадцятою статті 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Згідно з пунктом 2.7 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012, № 353/271/150, зареєстрованої в Мін`юсті 21.05.2012 за №806/21119, у разі відсутності в іноземця документів, що посвідчують особу, територіальний орган, територіальний підрозділ ДМС, орган СБУ або орган охорони державного кордону України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування (запити до дипломатичних представництв або консульських установ із долученням двох кольорових фотокарток на кожну особу). Відповідно до пунктів 1, Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1110, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців з дня фактичного затримання особи. Отже, законодавством визначено порядок та підстави для затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України, зокрема, наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України. Судом встановлено, що відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця та не є особою, яка потребує додаткового захисту. Як зазначено вище, відповідач не виконав рішення про примусове повернення, яке за результатами судового оскарження набрало законної сили 19.07.2023, хоча із цієї дати до 02.11.2023 у нього для цього було достатньо часу, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 203 КУпАП, у зв`язку з чим 02.11.2023 стосовно нього було прийняте рішення про примусове видворення. Також, відповідач тривалий час перебуває на території України без законних підстав, що є грубим порушенням законодавства України про правовий статус іноземців; у нього відсутні підстави для законного перебування в Україні; не встановлено й підстав для застосування щодо відповідача положень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Крім того, у відповідача відсутні законні джерела прибутку в Україні, документ, що дає право на виїзд з України, що є підставою вважати, що відповідач перешкоджатиме проведенню процедури видворення та те, що існує ризик його втечі; також із матеріалів справи видно, що на час розгляду справи ідентифікувати відповідача не є можливим. Вказане підтверджується дослідженими судом копіями протоколів про адміністративне затримання, особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Позаяк судом встановлено відсутність у відповідача документів, що посвідчують особу, органи ДПС зобов`язані вжити заходів щодо ідентифікації та документування відповідача, оскільки неможливість ідентифікації відповідача є перешкодою для початку процедури його примусового видворення. Також відповідач був затриманий без документів, що посвідчують особу та дають право на перебування на території України. З огляду на зазначене, зокрема на те, що відповідач проживає на території Україні без документів на право проживання в Україні; вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 203 КУпАП; у нього відсутній паспортний документ, який надає право здійснити виїзд з території України, що унеможливлює ідентифікацію особи відповідача та забезпечення примусового видворення за межі України; що відповідач добровільно не виконав рішення про повернення та не виїхав за межі території України, є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, а також існує ризик його втечі, вказане відповідно до положень абзаців першого та другого частини першої статті 289 КАС України, частин третьою та четвертою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є підставою для затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України. З приводу покликань апелянта на те, що причиною невиконання ним рішення ГУ ДМС України в Закарпатській області про примусове повернення було те, що це рішення оскаржувалося; після набрання рішенням суду законної сили йому не було роз`яснено, в який термін він повинен покинути Україну; отже, в нього не було свідомого наміру порушувати правила перебування на території України, позаяк була відсутня інструкція, яким чином діяти, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 3773-VI у рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Як видно із матеріалів справи, рішення суду з приводу оскарження рішення про примусове видворення набрало законної сили 19.07.2023, також 15.08.2023 було повернуто його касаційну скаргу; проте до 02.11.2023 позивач добровільно не залишив Україну. Тобто, строк невиконання рішення про примусове повернення значно перевищує встановлений частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI, а відтак покликання апелянта на те, що йому не було роз`яснено, в який термін він повинен покинути Україну, є безпідставними, при тому, що він за такими роз`ясненнями до органу Державної міграційної служби України не звертався. Покликання апелянта на безпідставну відмову ГУ ДМС в Закарпатській області в отриманні громадянства України колегія суддів безпідставними, позаяк це не стосується предмета спору, а ГУ ДМС в Закарпатській області не є стороною в цій справі. З приводу покликань на відсутність доказів його негативної поведінки в Україні, які свідчили б про його намір ухилитися від добровільного виконання рішень про примусове повернення та примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі, то такі спростовані зазначеними вище аргументами, зокрема, постановами у справі про адміністративне правопорушення, невиконання рішення про примусове повернення, тривалим часом перебування на території України без законних підстав, відсутню законних джерел прибутку в Україні. Щодо доводів апелянта, що він підпадає під захист Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців і повинен, зокрема, бути захищений, колегія суддів зауважує, що вказані питання повинні вирішуватися в справі за позовом особи до органу Державної міграційної служби України відповідно до приписів Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI. Проте, у цій справі орган Державної міграційної служби України не є стороною у справі і предметом спору не є позов до такого відповідача, тому такі вимоги не стосуються предмета спору в цій справі та не впливають на законність рішення суду першої інстанції. З приводу додаткових пояснень колегія суддів зауважує, що затримання відповідача переслідує легітимні цілі, про щодо зазначено вище, а строк затримання є розумно необхідних для здійснення відповідних процедур та в межах, визначених відповідним законодавством. Щодо покликань на відсутність реальної можливості виконати процедуру видворення через державний кордон та пункти контролю, що ведуть до росії, через тимчасове закриття таких пунктів, колегія суддів зауважує, що така процедура може бути здійснення на цей час через треті країни. Решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Тобто, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2023 року в адміністративній справі № 308/18950/23 за позовом військової частини НОМЕР_1 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 прикордонний загін) до громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді Н. В. Ільчишин Р. В. Кухтей Постанова складена у повному обсязі 23 січня 2024 року. Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду