Постанова 4857 № 380/12043/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/12043/21 пров. № А/857/17159/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Глушка І.В., Довгої О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року (суддя Сидор Н.Т., ухвалене в м. Львові) у справі №380/12043/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 10 серпня 2004 року по 21 липня 2017 року, зобов`язання нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з 10 серпня 2004 року по 21 липня 2017 року, з урахуванням виплачених сум, визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, зобов`язання нарахування та виплати йому компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 10 серпня 2004 року по 21 липня 2017 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 10 серпня 2004 року по 21 липня 2017 року. У задоволенні решти позовних вимоги відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив відповідач - ВЧ НОМЕР_1 , подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги, зазначає, що Департаментом внутрішнього аудиту МВС України та аудитом Головного Управління НГУ 06.03 2020 надано звіт про перевірку у військовій частині НОМЕР_1 НГУ. Здійснена перевірка фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 , порушень нарахування і виплати індексації грошового забезпечення аудитом не виявлено. Зазначає, що Постановою № 1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015, але й визначено місяць, з якого починається обчислення індексу споживчих цін (січень 2016 року), з якого в подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації. Тому вимога позивача нарахувати та виплати індексацію, грошового забезпечення за період з 10 серпня 2004 року є безпідставна. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданого 22.04.2015 Головним управлінням Національної гвардії України. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно територіального об`єднання Національної гвардії України від 21.07.2017 № 186 (по стройовій частині) старшого прапорщика ОСОБА_1 (Г-013097), старшину роти бойового забезпечення, з 21.07.2017 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2018 № 876/478/18 визнано протиправним та скасовано наказ №186 від 21.07.2017 т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно територіального об`єднання Національної гвардії України, підполковника ОСОБА_2 про виключення старшого прапорщика ОСОБА_1 (Г-013097), старшини роти бойового забезпечення військової частини НОМЕР_1 зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення; поновлено старшого прапорщика ОСОБА_1 (Г-013097) на посаді старшини роти бойового забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , Західного оперативно територіального об`єднання Національної гвардії України, або на іншій рівнозначній посаді з 22.07.2017. Як зазначено судом першої інстанції, за твердженням позивача, на даний час він проходить службу у Військовій частині НОМЕР_3 Збройних Сил України. Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення. ОСОБА_1 не погоджуючись із такими діями відповідача, щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення звернувся в суд з даним адміністративним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII). Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Як передбачено ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ). Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Як передбачено ч. 1 ст. 2 Закону 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Згідно вимог ч. 6 ст. 2 Закону 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до ст. 3 Закону 1282-ХІІ, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абз. 3 ст. 1 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Статтею 4 Закону 1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Як передбачено ч.ч. 2, 6 ст. 5 Закону 1282-ХІІ, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Відповідно до ст. 6 Закону 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Вимогами абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078) передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Відповідно до пп. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Судом також враховано висновки Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17), згідно яких, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Отже, як вірно зазначено судом, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону 1282-ХІІ, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру. Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із заявою про виплату індексації грошового забезпечення. У відповідь на вказану заяву командування ВЧ НОМЕР_1 повідомило, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України у 2004-2017 роках не було. Відтак, вірним є висновок суду, що відповідачем факт не виплати індексації грошового забезпечення у 2004-2017 роках не заперечується. Колегія суддів також погоджується з висновком суду про безпідставність доводів відповідача про відсутність фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення, з огляду на наступне. Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00). Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Отже, колегія суддів зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на виплату індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. Тому, відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, є протиправною. Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з метою ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних відносинах слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 10 серпня 2004 року по 21 липня 2017 року. Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29). Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність позовних вимог до часткового задоволення. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у справі №380/12043/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга