Постанова Рівненський апеляційний суд № 572/2829/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 січня 2024 року м. Рівне Справа № 572/2829/21 Провадження № 22-ц/4815/43/24 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Шимківа С.С., Ковальчук Н.М. секретар судового засідання: Мороз А.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Твердого М.К. на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 12 вересня 2023 року, ухвалене в складі судді Довгого І.І., повний текст рішення складено 12.09.2023 року у справі № 572/2829/21 в с т а н о в и в : У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позов мотивований тим, що 04.09.2020 року приблизно о 08 год. 26 хв., водій ОСОБА_2 керуючи вантажним автомобілем MAN L2000, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на автодорозі Київ-Ковель-Ягодин 314 км+450 м допустив зіткнення з мотоциклом Lifan, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався попереду під керуванням ОСОБА_3 , у момент, коли той, здійснював маневр лівого повороту для заїзду у господарський двір ДП «Сарненське лісове господарство «Костянтинівське лісництво». В результаті вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження від яких він ІНФОРМАЦІЯ_1 помер у Рівненській обласній лікарні, а мотоцикл яким він керував прийшов у непридатний для експлуатації стан. По факту ДТП було відкрито кримінальне провадження №12020180200000736 у якому позивачка визнана потерпілою. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника (водія) наземних транспортного засобу MAN L2000, р.н. НОМЕР_1 була забезпечена полісом №АО6043813 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у АТ «СГ «ТАС» (приватне). Представник позивача неодноразово звертався до відповідача з заявою про здійснення страхового відшкодування шкоди завданої ДТП, що мало місце 04.09.2020 року, проте відповідач таку виплату не здійснив покликаючись на те, що відсутній вирок суду в кримінальному провадженні за фактом вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди. З врахуванням уточнених позовних вимог просила суд стягнути на користь позивача та ОСОБА_4 , які є непрацездатними батьками померлого внаслідок ДТП, ОСОБА_3 , страхове відшкодування у розмірі страхової суми, визначеної Полісом № АО/6043813 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що є наслідком експлуатації автомобіля MAN L2000, р.н. НОМЕР_1 учасника ДТП, а саме: за шкоду заподіяну життю та здоров`ю потерпілого у сумі 260 000 грн. і за шкоду заподіяну майну потерпілого у сумі 130000 грн. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 12 вересня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування за шкоду заподіяну життю та здоров`ю потерпілого у сумі 260 000 грн. та за шкоду заподіяну майну потерпілого у сумі 130000 грн. відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позов є передчасним, оскільки кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за фактом дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких помер, ще триває, перебіг строку здійснення виплати страхового відшкодування до моменту отримання страховиком документу щодо встановлення вини особи призупинився, а відтак, зупинення ПАТ «СГ «ТАС» розгляду по суті поданих потерпілою від ДТП (позивачем) заяви про виплату страхового відшкодування не є відмовою у її відшкодуванні. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному об`ємі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується її завдавачем незалежно від наявності вини. Зазначає, що за змістом частини 5 статті 1187 ЦК України в разі завдання джерелом підвищеної небезпеки майнової шкоди такі дії визнаються неправомірними за винятком двох випадків: 1) коли шкоди було завдано внаслідок непереборної сили; 2) коли шкоди було завдано внаслідок умислу потерпілого. При цьому наявність зазначених обставин має довести володілець джерела підвищеної небезпеки або особа, відповідальна за нього. Відповідачем цій справі вказаних обставин не доведено. Як на підставу апеляційного оскарження рішення суду заявник посилається на те, що судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.12.2022 у справі №304/936/19, від 05.10.2022 у справі №208/4598/21 та від 21.12.2022 у справі №369/13458/20. У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач заперечує доводи останньої, просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позов є передчасним, оскільки кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за фактом дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких помер, ще триває, перебіг строку здійснення виплати страхового відшкодування до моменту отримання страховиком документу щодо встановлення вини особи призупинився, а відтак, зупинення ПАТ «СГ «ТАС» розгляду по суті поданих потерпілою від ДТП (позивачем) заяви про виплату страхового відшкодування не є відмовою у її відшкодуванні. Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки відсутність доказів притягнення винної особи до кримінальної відповідальності або закриття кримінального провадження відносно неї, не означає відсутність її вини для цивільно-правової відповідальності, не може свідчити про відсутність страхового випадку та про відсутність підстав для відшкодування відповідачем завданої позивачці шкоди в межах суми страхового відшкодування. Під час розгляду справи про цивільно-правові наслідки дій особи, вина якої у ДТП не встановлена, ця особа не позбавлена права доводити правомірність своїх дій під час ДТП та неправомірність дій інших учасників ДТП, а також причинний зв`язок цієї протиправності із завданою шкодою, і такі обставини, зокрема щодо протиправності поведінки заподіювача шкоди, підлягають перевірці і встановленню судом. Установлено, що що 04.09.2020 року приблизно о 08 год. 26 хв., водій ОСОБА_2 керуючи вантажним автомобілем MAN L2000, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на автодорозі Київ-Ковель-Ягодин 314 км+450 м допустив зіткнення з мотоциклом Lifan, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався попереду під керуванням ОСОБА_3 , у момент, коли той, здійснював маневр лівого повороту для заїзду у господарський двір ДП «Сарненське лісове господарство «Костянтинівське лісництво». В результаті зіткнення ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження від яких він ІНФОРМАЦІЯ_1 помер у Рівненській обласній лікарні, а мотоцикл яким він керував прийшов у непридатний для експлуатації стан. По факту ДТП було відкрито кримінальне провадження №12020180200000736 у якому позивачка визнана потерпілою. Кримінальне провадження не закінчено, вина водія автомобіля MAN L2000, р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 чи іншої особи не встановлена. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника (водія) наземних транспортного засобу MAN L2000, р.н. НОМЕР_1 була забезпечена полісом №АО6043813 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у АТ «СГ «ТАС» (приватне). Позивач через свого представника зверталась до страхової компанії з повідомленнями про ДТП та із заявами про виплату страхового відшкодування, проте відповідач таку виплату не здійснив та повідомила представника позивачки ОСОБА_5 про призупинення розгляду заяви до завершення кримінального провадження та набрання рішенням законної сили. При наданні вироку суду по кримінальній справі, який вступив в законну силу, розгляд справи страховиком буде відновлено та прийнято відповідне рішення. Спірні правовідносини в справі регулюються нормами права, які містяться в главі 82 ЦК України та Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. За змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) застосовується положення частини другої статті 1188 ЦК України, згідно з яким, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц (провадження № 61-6468зпв18) вказано, що «зобов`язання про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою». Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини». Встановлено, що в даному випадку дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, а тому відшкодування шкоди за таких обставин регулюється статтею 1188 ЦК України. Отже, за цих обставин обов`язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина двох осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеня вини. При цьому відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності або вироку суду не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. Разом з цим, за ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. У частинах першій, другій, восьмій статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Частинами першою, другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до частини сьомої статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Отже, потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга та четверта статті 83 ЦПК України). Убачається, що позивач не подав до матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів для дослідження механізму, обставин ДТП, порушення учасниками ДТП Правил дорожнього руху та доказів, що дії водія забезпеченого автомобіля не відповідали Правилам дорожнього руху і ці порушення перебували у причинно-наслідковому зв`язку із настанням ДТП внаслідок якого загинув водій мотоцикла ОСОБА_3 . Крім того, позивачем не надано будь яких доказів розміру завданих збитків, а саме вартості пошкодженого в ДТП мотоцикла, розміру витрат понесених на лікування потерпілого ОСОБА_3 , а також, що позивач мала право на страхове відшкодування в порядку статті 1200 ЦК України та пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Будь яких клопотань про витребування вказаних доказів судом, позивач не заявляла. Отже, виходячи із фактичних обставин справи, оцінюючи достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що позивач не надала жожних доказів на підтвердження позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Твердого М.К. задоволити частково. Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 12 вересня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 25 січня 2024 року Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Ковальчук Н.М. Шимків С.С.