Ухвала ККС ВС № 204/7434/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2024 року м. Київ справа № 204/7434/22 провадження № 51-2233 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року щодо останнього, встановив: Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року, ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у виді тримання під вартою. Строк відбування покарання ОСОБА_5 вирішено рахувати з моменту приведення вироку до виконання. На підставі ст. 72 КК України, ОСОБА_5 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 27 жовтня 2022 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні. Цим же вироком засуджено ОСОБА_6 , судові рішення щодо якого не оскаржуються. За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 03 квітня 2022 року, близько о 15 год, керуючись злочинним умислом, направленим на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, переслідуючи корисливі мотиви, в умовах воєнного стану, через пошкоджені вхідні двері незаконно проник у приміщення Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області за адресою: АДРЕСА_1 , де в одному з робочих кабінетів викрав офісне крісло, вартістю 1 120 грн, після чого покинув місце скоєння злочину, заподіявши Вугледарській міській військовій адміністрації Волноваського району Донецької області матеріальний збиток на вказану суму. Надалі, продовжуючи свою злочинну діяльність, 07 квітня 2022 року, у невстановлений в ході проведення досудового розслідування час, ОСОБА_5 , керуючись злочинним умислом, направленим на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, переслідуючи корисливі мотиви, через пошкоджені вхідні двері незаконно проник у приміщення Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області, де в одному з робочих кабінетів викрав монітор торгової марки «Belhea» вартістю 507,5 грн, чим заподіяв Вугледарській міській військовій адміністрації Волноваського району Донецької області матеріальний збиток на вказану суму. Крім того, 03 травня 2022 року, близько 14 год, ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_6 , реалізуючи злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна, через пошкоджені вхідні двері незаконно проникли до приміщення Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області, де на другому поверсі викрали телевізор торгової марки «Philips» моделі 42 PFL3403/12 вартістю 3 800 грн, чим заподіяли матеріальний збиток на вказану суму. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить змінити оскаржувані судові рішення та призначити ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 185 КК України покарання із застосуванням приписів ст. 69 цього Кодексу у виді 3 років позбавлення волі. В обґрунтування доводів вказує, що призначене ОСОБА_5 судом першої інстанції та залишене без змін апеляційним судом покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років є надто суворим й таким, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі винного. На його думку, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги наявність підстав для застосування ст. 69 КК України, у зв'язку з чим, обвинуваченому не було призначено більш м`яке покарання ніж передбачене санкцією вказаної правової норми. Зокрема, стверджує, що обставинами, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також осуд щодо вчиненого. При цьому зазначає, що матеріальна шкода заподіяна кримінальними правопорушеннями відсутня, оскільки викрадене майно було добровільно повернуто потерпілій особі, цивільний позов не заявлявся. Враховуючи вищевказане, захисник просить застосувати ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_5 покарання. Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке. За приписами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій в касаційній скарзі не оспорюються, а тому судові рішення в цій частині не перевіряються. Стосовно доводів захисника ОСОБА_4 щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то вони, на думку колегія суддів касаційного суду, є безпідставними з огляду на таке. Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України. У ст. 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду. Згідно з ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Як слідує зі змісту оскаржуваного вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які є тяжкими злочинами, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не працює, характеризується посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, обставини, які пом`якшують покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 185 КК України. Не погодившись із вироком суду в частині призначеного покарання, захисник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив на підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки та поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу. За результатами розгляду вказаної скарги суд апеляційної інстанції залишив її без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін, належним чином мотивувавши своє рішення. В обґрунтування апеляційний суд вказав, що призначаючи ОСОБА_5 покарання місцевий суд врахував всі обставини, на які посилається сторона захисту, та з огляду на фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень, беручи до уваги особу обвинуваченого, вважав, що виправлення останнього можливе лише протягом визначеного судом строку в умовах ізоляції від суспільства, а тому призначене судом першої інстанції покарання є справедливим. За приписами ч. 1 ст. 69 КК України (в редакції чинній на момент вчинення кримінальних правопорушень) за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. Підставами призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна з встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. В поєднанні з обставинами (обставиною), яка пом`якшує покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування ст. 69 КК України. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. На переконання колегії суддів касаційного суду, за обставинами цього кримінального провадження, хоча і встановлено наявність двох обставин, які пом`якшують покарання, однак відсутні підстави вважати, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій в аспекті дотримання приписів ст. 414 КПК України, у тому числі і щодо відсутності підстав для призначення ОСОБА_5 покарання нижче від найнижчої межі, відповідно до приписів ст. 69 КК України. На думку Суду, за встановлених обставин справи та враховуючи особу засудженого, призначене ОСОБА_5 покарання не можна вважати невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, оскільки у даній конкретній справі досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин. Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність оскаржуваних судових рішень, умотивованість їх висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання, визначення порядку його відбування та справедливості обраного йому заходу примусу, захисником у касаційній скарзі не наведено. З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року щодо останнього. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3