Постанова 4801 № 136/1641/23

Справа № 136/1641/23 Провадження № 22-ц/801/54/2024 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т. Доповідач:Рибчинський В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2024 рокуСправа № 136/1641/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Рибчинського В.П., суддів Голоти Л.О., Медвецького С.К., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс" на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс" звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 71352,45 грн, що складається із заборгованості: за тілом кредиту 34 324, 40 грн, за процентами 7 036, 58 грн; за комісією 26 301, 37 грн; пеня 70 грн; 662, 48 грн - 3% за користування грошовими коштами з 28.10.2021 - 23.02.2022; 2957,62 грн - інфляційних втрат за період з 28.10.2021 по 23.02.2022. Позовні вимоги мотивовані тим, 13.05.2019 відповідачем було підписано заяву-договір № 0031209 про надання банківської послуги, що є договором про приєднання до публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Із заяви-договору № 0031209 від 13.05.2019 вбачається, що відповідач акцептував укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, який розміщений на сайті банку і беззастережно приєдналася до умов договору. З умовами договору ознайомлений та зобов`язався самостійно відстежувати зміни, які будуть вноситись до договору. За умовами заяви відповідачеві було надано споживний кредит шляхом перерахування на картковий рахунок грошових коштів у сумі 51 282, 05 грн, строк дії кредиту 24 місяці, процентна ставка, 18 % річних, тип ставки - фіксована, разова комісія при видачі кредиту: 2.5% від суми наданого кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту: 3 % від суми наданого Кредиту. В день підписання заяви-договору № 0031209 від 13.05.2019 відповідач отримав платіжну картку, яка відкрита згідно умов заяви-договору, що підтверджується розпискою щодо отримання платіжної картки 13.05.2019. Грошові кошти у сумі 51 282, 05 грн були зараховані АТ «РВС БАНК» 13.05.2019 на картковий рахунок відповідача, що підтверджується випискою по особовому рахунку та меморіальним ордером. 28.10.2021 між АТ «РВС БАНК» та позивачем було укладено договір про відступленні права вимоги № 28/10/2021-1, а відповідно до п.п. 1.1. п. 1 договору відступлення права вимоги первісний кредитор у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами зазначеними у додатку №1 до цього Договору, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковим договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього тощо, що є невід`ємною частиною, укладені між АТ «РВС БАНК» та боржниками. Відповідно до Додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги, АТ «РВС БАНК» відступило позивачу право вимоги до відповідача за заявою-договором № 0031209 від 13.05.2019 на загальну суму 67 732, 35 грн, в.т.ч. за тілом кредиту 34 324, 40 грн, за процентами 7 036, 58 грн; за комісією 26 301, 37 грн; пеня 70 грн; 662, 48 грн - 3% за користування грошовими коштами з 28.10.2021 - 23.02.2022; 2957,62 грн - інфляційних втрат за період з 28.10.2021 по 23.02.2022. Згідно з п. 3.1. Договору про відступлення права вимоги, права вимоги за кредитним договором вважаються відступленими з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі прав та документів, що є невід`ємною частиною цього Договору. Новий кредитор, відповідно до п.п.1.4 п. 1 договору відступлення права вимоги, після переходу до нього права вимоги стає кредитором за кредитними договорами та одержує право вимагати від боржників належного виконання всіх без виключення зобов`язань за кредитними договорами, які існували та існують на момент укладання цього договору. Однак, як вказує позивач, станом на дату звернення до суду відповідач грошові кошти отримані в кредит не повернув та інші платежі передбачені умовами договору не сплатив. Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 04.10.2023 року у задоволенні позову ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ТОВ "Фінансова компанія "Паріс" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що при подачі позовної заяви про стягнення з відповідача заборгованості до неї були долучені належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених позовних вимог, зокрема виписки по рахунках, які в свою чергу в сукупності з іншими доказами по справі підтверджують наявність заборгованості відповідача за кредитом. Також на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що умови договору про встановлення щомісячної комісії є нікчемними, що має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості. Також ОСОБА_1 зазначає, що позивач невірно здійснював обрахунок суми заборгованості по тілу кредиту, оскільки кошти, які сплачувалися на погашення тіла кредиту, позивачем протиправно зараховувалися на сплату заборгованості по щомісячній комісії. Крім того, відповідач зауважує, що припинення дії договору 13.05.2021 має наслідком те, що позивач не мав права в подальшому продовжувати нараховування процентів за період після цієї дати. Разом з тим, зазначає, що позивачем невірно обраховано розмір процентів за користування кредитом, а також вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення заборгованості за процентами за період з 13.05.2019 по 21.08.2023. Між тим, на думку відповідача, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення пені, оскільки позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогою про стягнення штрафних санкцій (пені) поза строком позовної давності, яка становить один рік. Також вказує, що не підлягають стягненню 3% річних та індексу інфляції в заявлених сумах, оскільки вважає вірним розмір заборгованості в сумі 14 728, 38 грн. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цим вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не повністю. Судом встановлено, що 13.05.2019 відповідач підписав заяву-договір № 0031209 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Сторони погодили тип кредиту - споживчий кредит, суму кредиту 51 282, 05 грн, строк дії кредиту 24 міс., річну процентну ставку - 18%, тип ставки - фіксована. У такій заяві відповідач підтвердив, що підписанням цієї заяви-договору про надання банківської послуги, що є договором про приєднання до умов публічної пропозиції АТ «РВС банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб акцептував укладення договору, який розміщений на сайті банку і беззастережно приєднався до умов договору. З умовами договору ознайомлений та зобов`язався самостійно відстежувати всі зміни, які будуть вноситись до договору. 13.05.2019 відповідач також підписав паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено тип кредиту, суму кредиту, строк кредитування, процентна ставка, розмір щомісячної комісії за супроводження кредиту. Того ж дня відповідачем підписано графік платежів, який є додатком до заяви-договору № 0031209 від 13.05.2019. Надалі 13.05.2019 АТ «РВС банк» надав відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 51 282, 05 грн, що підтверджується: меморіальними ордерами № 2777 та № 2778 від 13.05.2019, призначення платежу - видача кредиту згідно кредитного договору № 0031209 від 13.05.2019. 28.10.2021 між АТ «РВС БАНК» та позивачем було укладено договір про відступленні права вимоги № 28/10/2021-1, а відповідно до п.п. 1.1. п. 1 договору відступлення права вимоги первісний кредитор у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами зазначеними у додатку № 1 до цього Договору, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковим договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього тощо, що є невід`ємною частиною, укладені між АТ «РВС БАНК» та боржниками. Відповідно до Додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги, АТ «РВС БАНК» відступило позивачу право вимоги до відповідача за заявою-договором № 0031209 від 13.05.2019 на загальну суму - 67732,35 грн, в.т.ч. за тілом кредиту - 34324,40 грн, за процентами - 7036,58 грн; за комісією - 26301,37 грн; пеня 70 грн; 662, 48 грн - 3% за користування грошовими коштами з 28.10.2021 - 23.02.2022; 2957,62 грн - інфляційних втрат за період з 28.10.2021 по 23.02.2022. Позивач стверджує, що станом на дату звернення до суду відповідач грошові кошти отримані в кредит не повернув та інші платежі передбачені умовами договору не сплатив. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що додані до позовної заяви розрахунки заборгованості відповідача не можуть бути підтвердженням існування заборгованості відповідача перед позивачем у визначеному останнім розмірі, оскільки цей розрахунок не є первинним документом, він не відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ № 75 від 04.07.2018. Районний суд, оцінивши подані позивачем виписки з особового рахунку, вважав їх не належними та не достатніми доказами заборгованості відповідача, оскільки такі виписки не містять інформацію щодо предмета доказування, не підтверджують існування обставин на які посилається позивач, а в сукупності, на їх підставі не можна встановити дійсної заборгованості відповідача. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Щодо висновку суду першої інстанції про те, що додані до позовної заяви розрахунки заборгованості відповідача не може бути підтвердженням існування заборгованості відповідача перед позивачем у визначеному останнім розмірі, оскільки цей розрахунок не є первинним документом, він не відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ №75 від 04.07.2018, колегія суддів зазначає наступне. В постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц та від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. При цьому, згідно з п. 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки; Таким чином, наявні в матеріалах справи виписки по рахунку, за яким обліковуються кошти клієнта банку, в сукупності з іншими доказами, можуть підтверджувати заборгованість відповідача ОСОБА_1 за виданим кредитом. Оцінивши у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України, подані учасникам справи докази, а саме копії: публічної пропозиції АТ «РВС Банк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб; Заяви-Договору № 0031209 від 13.05.2019 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до публічної пропозиції АТ «РВС Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб; графік платежів та розрахунок загальної вартості споживчого кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки; паспорту споживчого кредиту; договору про відступлення права вимоги № 28/10/2021-1 від 28.10.2021; акту прийому-передачі прав вимоги і документів до Договору про відступлення права вимоги № 28/10/2021-1 від 28.10.2021; витяг з додатку № 1 до договору № 28/10/2021-1 від 28.10.2021 реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються та божників за такими договорами; витягу з додатку № 1 до акту прийому-передачі прав і документів з описом документів, що передаються до Договору про відступлення прав вимоги; меморіальний ордер № 2777 від 13.05.2019 року; меморіальний ордер № 2778 від 13.05.2019 року, вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання, виписки по особовому рахунку, розрахунку заборгованості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до не вірного висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, адже доведено факт та розмір отримання відповідачем кредитних коштів, розмір відсотків, комісії, пені та порядок і період їх нарахування та наявність підстав для стягнення санкцій за прострочення відповідачем виконання зобов`язання. Як вбачається з копії витягу з розрахунку заборгованості, позивач отримав право грошової вимоги до відповідача на загальну суму - 67732,35 грн, в.т.ч. за тілом кредиту - 34324,40 грн, за процентами - 7036,58 грн; за комісією - 26301,37 грн; пеня 70 грн; 662, 48 грн - 3% за користування грошовими коштами з 28.10.2021 - 23.02.2022; 2957,62 грн - інфляційних втрат за період з 28.10.2021 по 23.02.2022. З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2021 року позивачем на адресу відповідача було направлено письмову вимогу про усунення порушення кредитного зобов`язання, натомість матеріали справи не містять доказів того, що відповідач належним чином відреагував на таку вимогу та погасив наявну у нього заборгованість. З огляду на встановлені обставини та надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 були порушені умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, а тому право кредитора на повернення кредитних коштів та процентів за їх користування є порушеним. Враховуючи, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку не повернуті, зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України (за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав), беручи до уваги, що відповідач не оспорював укладення кредитного договору з банком користувався кредитними коштами, частково сплачував заборгованість, колегія суддів дійшла висновку про доведеність позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 34 324, 40 грн. Колегія суддів вважає посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на нікчемність Договору № 0031209 в частині нарахування комісій та плати за обслуговування кредиту безпідставним, оскільки відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19, які відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов`язковими для врахування судом визначено, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону № 1734-У111 до загальних їх витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково касове обслуговування, юридичне оформлення, тощо. Таким чином, Законом № 1734-У111 безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (п. 31.17, 31.18). Враховуючи вищезазначене, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією в розмірі 26 301, 37 грн. Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем невірно обраховано розмір процентів за користування кредитом, судова колегія вважає їх необґрунтованими, адже умовами Договору № 0031209, що укладений між позичальником та АТ «РВС Банк» від 13.05.2019 визначено розмір відсоткової ставки 18% річних, а тому апеляційний суд, оцінивши зібрані докази, дійшов висновку про стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам в сумі 7 036, 58 грн. Щодо тверджень відповідача про те, що припинення дії договору 13.05.2021 має наслідком те, що позивач не мав права в подальшому продовжувати нараховування процентів за період після цієї дати, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, прохав стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за проценти за користування кредитом, які були нараховані відповідачу за період з 13.05.2019 по 27.10.2021 в сумі 7036,58 грн. На підтвердження стягнення даної суми позивачем було надано розрахунок заборгованості по боржнику, з якого вбачається, що розрахунок заборгованості по процентам здійснено за період з 13.05.2019 по 27.10.2021 включно, на підставі залишку боргу по тілу кредиту 34 324, 40 грн. Отже, з вищевказаного вбачається, що позивач здійснив нарахування відсотків за користування кредитними коштами у межах строку дії кредитного договору, розрахунок яких було здійснено на підставі боргу по тілу кредиту, що в свою чергу спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 . Апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності, адже виходячи із строку дії Договору № 0031209 (до 13.05.2021) позивач, направивши до суду 28.08.2023 позовну заяву, не пропустив строк позовної давності, оскільки звернувся до суду з відповідними позовними вимогами в трьохрічний строк відповідно до статті 257 ЦК України. Щодо строку позовної давності в частині стягнення штрафних санкцій (пені) апеляційний суд зазначає наступне. Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачені випадки встановлення спеціальної позовної давності. Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За змістом ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. З розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем стягується пеня за прострочення виконання кредитних зобов`язань за період з 13.05.2019 року по 29.02.2020 року, що становить 180 календарних днів. У п. 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року на території України установлено карантин, дію якого продовжено постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Врахувавши, що останнім днем для звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення пені у межах строку позовної давності було 01.03.2021 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, зокрема до ЦК України, щодо продовження строків на час дії карантину, набрав чинності 02.04.2020 року, суд приходить до висновку, що ТОВ «ФК «Паріс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 в частині стягнення пені в сумі 70 грн в межах строку позовної давності, тому доводи відповідача щодо застосування наслідків спливу позовної давності є необґрунтованими. Таким чином, стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Паріс» підлягають 70 грн пені, розмір якої відповідачем не оспорюється. Щодо нарахування інфляційних витрат та 3 % річних колегія суддів вказує на таке. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц. У постанові Верховного Суду від 10 травня 2022 року в справі №522/9547/13-ц зазначено, що проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 28.10.2021 року по 23.02.2022 року включно в розмірі 2957, 62 грн, що підтверджується наданим розрахунком. Також просить стягнути 3% річних в розмірі 662, 48 грн. Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 19 травня 2022 року по справі № 127/17882/15-ц, стягнення інфляційних втрат і 3% річних здійснюється на підставі їх нарахування на суму боргу. Враховуючи ануїтетну схему погашення кредитної заборгованості, відступлення права вимоги ТОВ «ФК «Паріс» на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 67 732, 35 грн та період стягнення, суд вважає, що позовні вимоги фінансової компанії в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 957, 62 грн та 3% річних в розмірі 662, 48 грн підлягають до задоволення. Усі інші заперечення відповідача не містять у собі конкретного правового підґрунтя та не спростовують вищенаведених висновків суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог. З огляду на викладене вище, ТОВ «ФК «Паріс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає задоволенню в частині стягнення заборгованості: за тілом кредиту - 34324,40 грн, за процентами - 7036,58 грн; за комісією - 26301,37 грн; пеня - 70,00 грн; 662,48 грн - 3% за користування грошовими коштами з 28.10.2021 - 23.02.2022; 2957,62 грн - інфляційних втрат за період з 28.10.2021 по 23.02.2022. Згідно з п. 1, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню, з відповідача на користь позивача на підставі ч. 1, ч. 13 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2684 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 4026 грн. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381,382,384, 389 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс" задовольнити. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2023 року скасувати і ухвалити нове. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 77А, ЄДРПОУ 38962392) заборгованість за тілом кредиту 34 324, 40 грн, за процентами 7 036, 58 грн; за комісією 26 301, 37 грн; пеня - 70 грн; 662,48 грн - 3% за користування грошовими коштами з 28.10.2021 - 23.02.2022; 2 957, 62 грн - інфляційних втрат за період з 28.10.2021 по 23.02.2022. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 77А, ЄДРПОУ 38962392) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2684 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 4026 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський Судді: Л.О. Голота С.К. Медвецький