Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 347/2283/22

Справа № 347/2283/22 Провадження № 22-ц/4808/182/24 Головуючий у 1 інстанції КРИЛЮК М. І. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач) суддів: Василишин Л.В., Бойчука І.В. секретаря Петріва Д.Б., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду від 01 листопада 2023 року, ухвалене в складі судді Крилюк М.І. в м. Косів у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені (неустойки) за несвоєчасну сплату аліментів, ВСТАНОВИВ: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 а про стягнення пені (неустойки) за несвоєчасну сплату аліментів. Позовні вимоги мотивовані тим, що за його позовом рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 30 січня 2012 року зобов`язано ОСОБА_2 сплачувати на його користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі по 350 грн. щомісячно, до досягнення ним повноліття з 28 листопада 2011 року. ОСОБА_2 зобов`язана була сплачувати позивачу аліменти на утримання спільного сина - ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою - розрахунком про розмір заборгованості по виплаті аліментів, яка видана Путильським відділом ДВС від 21.03.2013 року. Згідно даної довідки заборгованість відповідачки по сплаті аліментів за 2012 рік становила 4 100 грн. Заборгованість по сплаті аліментів з 01.03.2013 року по 09.01.2021 року, на день досягнення спільним сином ОСОБА_3 , повноліття становить 78 704 грн 45 коп., що підтверджується розрахунками із сплати аліментів згідно виконавчого листа № 2-20/12 від 31.01.2012 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 350 грн. аліментів щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним повноліття, які видані Косівським відділом державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області. Просить стягнути із ОСОБА_2 на його користь пеню (неустойку) за несвоєчасну сплату аліментів за період з 01.03.2013 по 30.12.2020 року станом на 06 грудня 2022 року в сумі 63 392 грн, що складається з : 37 273 грн- заборгованість по пені за період з 01.03.2013 року по 31.12.2018 року та 26 119 грн заборгованість по пені за період з 01.01.2019 року по 31.12.2018 року, а також судові витрати по справі. Рішенням Косівського районного суду від 01 листопада 2023 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення пені (неустойки)за несвоєчасну сплату аліментів відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішенні допущено порушення норми матеріального та процесуального права. Вказує, що на підтвердження заборгованості по сплаті аліментів ним надано суду розрахунки із сплати аліментів згідно виконавчого диста №2-20/12 від 31.01.2012 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 350 грн. аліментів щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним повноліття, які видані Косівським відділом державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області. Згідно зазначених вище розрахунків заборгованість по сплаті аліментів з 01.03.2013 року по 09.01.2021 року, на день досягнення спільним сином ОСОБА_3 , становить 78 704 грн. 45 коп. Таким чином, розмір заборгованості за несвоєчасну сплату аліментів за період з 01.03.2013 по 30.12.2020 року станом на 06 грудня 2022 року становить 63 392 грн. Крім того, відповідач не є інвалід і не подала доказів, що вона не спроможна платити аліменти та вона зобов`язана не тільки сплачувати аліменти на утримання неповнолітніх дітей, але і брати участь у вихованні дітей, тому участь мати у вихованні дитини це не може бути підставою у відмові задоволенні позову про стягнення пені з заборгованості по сплаті аліментів. 29 грудня 2023 року представник ОСОБА_5 адвокат Данилюк Н.І. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечила. Вказує, що ОСОБА_1 не було надано належного утримання сину ОСОБА_3 , неповнолітній син періодичко проживав з матір`ю, тому сплата аліментів на його користь для утримання сина є передчасним, стягнення пені по сплаті заборгованості по аліментах необґрунтованим. Так, з 2019 року син постійно проживав з нею та перебував на ї утриманні, що підтверджується актом обстеження побутових умов. Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. За змістом пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в справі окрім розрахунку не наведеного суду жодного доказу в підтвердження факту проживання разом із ним сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та утримання ним дитини. Також позивачем не спростовано доказів відповідачки в частині твердження, що їх син ОСОБА_3 фактично з 2019 року і до досягнення повноліття проживав разом із нею та знаходився на її утриманні. Враховуючи докази надані учасниками справи, суд вважав, що в діях відповідачки відсутня винна поведінка щодо несплати заборгованості по аліментах, враховуючи той факт, що фактично син за вказаний період проживав разом із нею та знаходився на її утриманні, чого не спростовано позивачем. Таким чином, суд прийшов до висновку, що вина відповідачки у сплаті аліментів у неповному розмірі відсутня, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідачки неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що зареєстрованому шлюбі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , шлюб між яким розірвано рішенням суду від ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 30.01.2012 року по цивільній справі № 2-20 за 2012 рік зобов`язано відповідачку ОСОБА_2 сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі по 350 грн. щомісячно, до досягнення ним повноліття. Аліменти стягувати з 28 листопада 2011 року(а.с.28). Згідно довідки - розрахунком про розмір заборгованості по виплаті аліментів, яка видана Путильським відділом ДВС від 21.03.2013 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів за 2012 рік становила 4 100 грн. Відповідно довідки начальника Косівського ВДВС у Косівському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління МЮ за № 7498/21.14-27 від 10.03.2023 року (а.с.61) вбачається, що за період з 28.11.2011 року по 09.01.2021 року сплачено аліменти в розмірі 3 650 грн Заборгованість по сплаті аліментів з 01.03.2013 року по 09.01.2021 року, на день досягнення спільним сином ОСОБА_3 повноліття, станом на 09.01.2021 року становить 78 704 грн. 45 коп., що підтверджується Розрахунками із сплати аліментів згідно виконавчого листа № 2-20/12 від 31.01.2012 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 350 грн. аліментів щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним повноліття, які видані Косівським відділом державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області (а.с.11-13). Відповідно характеристики Мариничівського навчально-виховного комплексу «Родина» Усть-Путильської сільської ради за № 46 від 30.07.2020 року вбачається, що ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 6 класу навчався у вказаному навчальному закладі та характеризується позитивно. Проживає з матір`ю, відповідачкою в цій справі. Саме по заяві матері, відповідачки в справі ОСОБА_2 , її сина було зараховано в 1 клас Вижницької ЗОШ інтертату І-ІІІ ст. ім.Н.Яремчука, що свідчить про участь матері у вихованні сина. Відповідно до долученого відповідачкою до матеріалів справи акту обстеження матеріально-побутових умов виданого Бабинським старостинським округом 04.10.2023 року вбачається, що зі слів сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 періодично з 2019 року в господарстві відповідачки ОСОБА_9 проживає син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який працює різноробочим в с.Селятин Вижницького району Чернівецької області. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права. Відповідно до вимог частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. Перелік причин, з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів, не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що: «у СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 жовтня 2023 року уточнив висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 572/1689/16-ц (провадження № 61-311св17), зазначивши, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками». Аналогічний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 461/7406/18 (провадження № 61-2128св20) та від 28 жовтня 2020 року в справі № 610/1213/17 (провадження № 61-212св18), на які теж є посилання в касаційній скарзі. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відмовивши у задоволення позову ОСОБА_1 , скільки ним не доведено, що за рішенням суду від 30 січня 2012 року син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживав з позивачем внаслідок чого є вина відповідача у несвоєчасній сплаті аліментів на його утримання. Доводи апеляційної скарги не підтверджують вини відповідачки щодо заборгованості по сплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та спростовуються поданими відповідачкою доказів з цього приводу. Інші доводи апеляційних скарг зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував, тому задоволенню не підлягають. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України) становить 2 189 грн. Ціна позову в даній справі становить 63 392 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2393 грн*100=239300 грн). Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Косівського районного суду від 01 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її підписання і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст складено 25 січня 2024 року. Судді: В.Д.Фединяк Л.В.Василишин І.В.Бойчук